03 липня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 675/516/23
Провадження № 22-ц/4820/956/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 675/516/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг в сумі 2 000 доларів США, що складає 73 140 грн.
В обґрунтування позову вказував, що 03 жовтня 2019 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, про отримання яких ОСОБА_2 власноручно написав боргову розписку, яка засвідчина його підписом. Також підтвердити передачу грошових коштів може ОСОБА_3 , який був присутнім при цих обставинах. Відповідно до вказаної розписки ОСОБА_2 повинен був повернути борг упродовж 6-7 місяців з моменту отримання позики, тобто до 03 травня 2020 року, однак на даний час грошові кошти не повернув, тому оригінал розписки досі знаходиться у позивача.
Враховуючи викладене, позивач просив суд задоволити позов.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вказує на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Так судом не прийнято до уваги, що між сторонами укладено договір позики, про що відповідачем написано розписку, оригінал якої було надано суду і знаходиться в матеріалах справи, справжність якої відповідачем не спростовано. Апелянт вважає, що вказана розписка чітко відображає зміст правовідносин які виникли між сторонами. Натомість судом не встановлено справжню правову природу письмової розписки, невірно її оцінено як доказ. Фактично судом висловлено надумані додаткові вимоги до неї щодо її змісту та форми, суд послався що наданий оригінал розписки не містить жодної назви, однак чинне законодавство не містить такої вимоги, оскільки потрібно виходити із сутті документа. Також суд послався, що у розписці не вказано точної назви валюти, однак у ній вказано про отримання відповідачем 2000 доларів, отже предметом розписки був саме долар, який є грошовою одиницею США, а іноземної валюти яка мала юридичну назву «долар США» не існує, оскільки США є країною походження валюти яка називається «долар». Крім того, сам відповідач не заперечував, що у розписці їде мова про долари США і не надав жодного доказу. Апелянт вказує, що підтверджуючим фактом неповернення коштів, отриманих відповідачем коштів є наявність у позикодавця оригіналу боргової розписки, яка є належним доказом отримання коштів позичальником.
Тому з огляду на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кедрун Л.С. подав відзив на апеляційну скаргу, вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають дійсним обставинам справи. Так, в суді першої інстанції досліджувалося питання щодо країни походження валюти, а саме долара, оскільки долар є національною валютою у трьох країнах світу, що не дає можливості встановити про яку валюту зазначено у розписці. В ході розгляду справи позивач визнавав той факт, що отримання кошті в борг підтверджує не будь яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов'язком повернення, що об'єктивно підтверджує факт передачі ОСОБА_1 коштів у позику ОСОБА_2 . Також представник відповідача вказує, що дата складання розписки - 03 жовтня 2019 року не відповідає фактичним обставинам, так як у відповідності до зразка «розписки» внесені до її змісту та підпису ОСОБА_4 .
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Так судом встановлено, що 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником був укладений договір позики в простій письмовій формі, шляхом написання розписки.
На підтвердження вказаних обставин позивачем ОСОБА_1 надано суду оригінал розписки, який знаходиться в матеріалах справи.
У наданому суду оригіналі розписки зазначено, що ОСОБА_2 бере у борг 2000 доларів у ОСОБА_1 , які зобов'язується повернути позикодавцю у строк 6-7 місяців.
Розписка містить підпис ОСОБА_2
В розписці також зазначено, що громадянин ОСОБА_3 є поручителем.
Звертаючись до суду з позовом в березні 2023 року позивач ОСОБА_1 , посилався, що борг за даними договором позики станом на березень 2023 року йому позичальником не повернуто.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
З урахуванням наведених норм права, суд вважає, що укладення між сторонами договору позики у письмовій формі є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми позики, суд першої інстанції вважав недоведеними належними доказами заявлені позовні вимоги та відмовив у задоволенні позову, однак такі висновки суду не є цілком законними та обґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вбачається з наданого суду оригіналу розписки, вона написана власноручно ОСОБА_2 із зазначенням серії його паспорта НА НОМЕР_1 , містить інформацію, що він бере у борг у ОСОБА_1 2 000 доларів.
Тобто вона містять прізвище, ім'я, по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані позичальника і суму позики.
В даній розписці вказано, що позичальник зобов'язується повернути кошти в строк виконання зобов'язання 6-7 місяців, а також дату її складення - 03 жовтня 2019 року.
Таким чином, зміст розписки вказує на те що ОСОБА_2 бере у борг грошові кошти в сумі 2000 доларів і зобов'язується їх повернути у строк 6-7 місяців, що є свідченням підтвердження факту отримання коштів.
Крім того, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Також варто зазначити, що оригінал розписки був наданий суду самим позивачем, що також свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_2 , який у випадку повернення позичених коштів, отримав би оригінал написаної ним розписки.
Отже, дослідивши зміст складеної розписки та враховуючи обставини справи, зокрема і той факт, що відповідачем не спростовано написання саме ним боргової розписки, за відсутності доказів повернення боргу, суд першої інстанції не встановивши справжню природу правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, безпідставно вдався до тлумачення змісту розписки, внаслідок чого прийняв необґрунтоване рішення, чим порушив норми матеріального права.
Не приймає до уваги, суд апеляційної інстанції посилання суду першої інстанції, на те, що у розписці від 03 жовтня 2019 року не зазначено валюту позики, тобто не ідентифіковано предмет позики, оскільки предметом договору позики від 03 жовтня 2019 року є іноземна валюта, визначена у доларах.
Сам позивач вказав, що позичив відповідачу 2 000 доларів США, а відповідач заперечуючи ці обставини, в частині встановлення країни походження валюти не надав будь-якого іншого тлумачення зазначеної у борговій розписці суми коштів 2 000 «доларів».
В будь-якому випадку, не зазначення у розписці якої саме іноземної держави бралася в борг валюта може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 рокуу справі № 522/31737/13.
Враховуючи викладене, а також те, що за звичаями ділового обороту, що склався в Україні, в боргових зобов'язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, колегія суддів вважає, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави.
Крім того сам позичальник, не заперечуючи факту написання розписки, не вказав, в якій саме валюті він брав грошові кошти, не спростував будь-якими доказами твердження позивача про надання грошових коштів саме у валюті - долари США.
Також для встановлення даної обставин суд першої інстанції викликав в судове засідання в якості свідка громадянина ОСОБА_3 , однак останній не прибув в судове засідання, натомість надав суду лист в якому вказав, що не може прибути в суд в зв'язку з проживання в іншій країні, але вказав, що дійсно 03 жовтня 2019 року в його присутності ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 2000 доларів США.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового суду рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 2 000 доларів США.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1095 грн 07 коп, хоча ставка судового збору за подачу позову, фізичною особою, у справах які містять вимогу майнового характеру станом на 2023 рік - 1073 грн 60 коп, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
При подачі апеляційної скарги, ОСОБА_1 сплатив ще 1620 грн 40 коп, а мав сплатити 1610 грн 40 коп (1073,60х150%).
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 684 ( 1073,60+1610,40) грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 30300 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_2 30300 РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики у розмірі 2 000 доларів США, а також судовий збір у сумі 2 684 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 липня 2024 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова