02 липня 2024 року
м. Київ
справа № 580/7644/23
адміністративне провадження № К/990/23739/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 580/7644/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням редакції від 02 вересня 2023 року просив суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо не застосування під час розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 13 серпня 2016 року до 28 лютого 2018 року - січня 2008 року, як місяця підвищення доходу;
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо не застосування вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13 серпня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуваням січня 2008, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (підвищення доходу) з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язати НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 31 серпня 2018 року із урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 з щомісячної виплатою індексації -різниці у сумі 3845,05 грн;
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з вересня 2016 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа має виняткове значення для скаржника.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо виняткового значення для скаржника не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 14 травня 2024 року у справі № 420/4659/23, від 30 квітня 2024 року у справі № 260/1352/21, від 14 березня 2024 року у справі № 380/17506/21, від 29 березня 2021 року у справі № 380/5493/21.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 21 червня 2016 року введено у дію нормативне правило визначення календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу. Усі наймані працівники у цілях застосування процедури індексації згідно з Порядком № 1078 у редакції постанови КМУ від 13 червня 2012 року № 526 враховані за категоріями: ті, хто працював станом на 21 червня 2012 року (для цих осіб залишилось у силі правило визначення місяця початку процедури індексації); ті, хто прийнятий на роботу (службу) після 21 червня 2012 року (для цих осіб запроваджене правило визначення місяця початку процедури індексації - календарний місяць працевлаштування). Беручи до уваги, що позивач проходив службу з 13 серпня 2016 року по 31 серпня 2018 року у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, враховуючи Порядок № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, підстави для обчислення позивачеві індексації грошового забезпечення із застосуваням січня 2008 як базового місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін за період з 13 серпня 2016 року до 28 лютого 2018 року у відповідача відсутні. Враховуючи, що відповідачем на виконання рішення у справі № 580/10155/21, позивачеві 18 серпня 2023 року виплачена компенсацію, що підтверджується інформацією з карткового рахунку про зарахування коштів у сумі 787,11 грн, тому суди попередніх інстанцій не встановили порушеного права у не виплатиті компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з вересня 2016 року по день фактичного розрахунку.
Однак, скаржник посилаючись на постанови у справах № 420/4659/23, № 260/1352/21, №380/17506/21, № 380/5493/21 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та окремі витяги з постанов Верховного Суду.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Разом з тим у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частини другої, третьої статті 353 КАС України які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржника, є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, що передбачено статтею 351 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 580/7644/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько