про відмову у відкритті касаційного провадження
02 липня 2024 року
м. Київ
справа №320/959/23
адміністративне провадження № К/990/23672/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року
у справі №320/959/23
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт 14 рішення у формі протоколу від 30 вересня 2022 року №208 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про відмову в призначенні та виплаті передбачених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 (далі - постанова КМУ №168) виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок смерті пов'язаної із захистом Батьківщини - старшини ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 30 березня 2022 року та листа Кадрового центру Збройних Сил України від 21 серпня 2022 року №321/КЦ/9690;
- зобов'язати Міністерство оборони України, Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 при значити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок смерті пов'язаної із захистом Батьківщини старшини ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 30 березня 2022 року та листа Кадрового центру Збройних Сил України від 21 серпня 2022 року №321/КЦ/9690 виплати, передбачені пунктом 2 постанови КМУ №168.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 19 червня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №320/959/23, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 08 липня 2015 року у справі №732/48/15 та Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №523/4930/15-а, від 10 листопада 2023 року у справі №607/7742/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу; справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України).
Суд також не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 08 липня 2015 року у справі №732/48/15 (предмет спору стосувався визнання неправомірними дій пенсійного органу щодо відмови позивачу у включенні матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації заробітної плати в його заробітну плату для нарахування пенсії), та Верховного Суду, викладені у постанові від 31 січня 2018 року у справі №523/4930/15-а (предмет спору стосувався визнання неправомірними дій пенсійного органу щодо застосування розміру 70% від сум заробітної плати при перерахунку позивачці пенсії на виконання рішення суду, а також щодо припинення індексації пенсії), з огляду на те, що обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин у справі, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також перевіркою змісту підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) встановлено, що скарга позивача не містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду та скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права, та який саме правовий висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження.
Водночас представник позивача вважає, що суд апеляційної інстанції фактично не допустив його до участі у судовому засіданні, який вчасно зареєструвався на проведення відеоконференції та не мав технічних проблем для участі.
Так, представник позивача у касаційній скарзі зазначає, що ознайомився з протоколом судового засідання, в якому міститься запис про його належну авторизацію в системі відеоконференцзв'язку. Однак під час розгляду справи декілька разів вмикались і вимикались мікрофони в суді. Також секретар судового засідання декілька разів просив перезайти у конференцію. При цьому представник позивача зазначає, що писав в чат відеоконференції про стан відеозв'язку та про те, що технічні проблеми саме в залі судових засідань. Однак, незважаючи на це, його було видалено з відеоконференції.
Таким чином представник позивача вважає, що суд апеляційної інстанції не мав доказів належного повідомлення про час та дату засідання. Відтак, з вини суду сторона позивача не змогла надати пояснення та підтримати і доповнити доводи апеляційної скарги, що є порушенням частини десятої статті 195 КАС України та є окремою підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 цього Кодексу.
На думку скаржника подібне питання вже аналізувалось Верховний Судом, зокрема у постанові від 10 листопада 2023 року у справі №607/7742/23, у якій зазначено, що відсутність доказів запрошення учасника судового процесу до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції вказує на незабезпечення можливості взяти участь у судовому засіданні та є одним з аспектів, які свідчать про наявність обов'язкових підстав для скасування прийнятого за таких умов судового рішення.
В свою чергу колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції положень частини десятої статті 195 КАС України та, відповідно, наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу виходячи з наступного.
Виходячи з аналізу доводів касаційної скарги та постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів з'ясувала, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначено в судове засідання, при цьому судом задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гонтаря Валерія Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
29 травня 2024 року у зв'язку з технічною неможливістю здійснювати розгляд справи у режимі відеоконференції, представник позивача участь у судовому засіданні не приймав, що підтверджується актом Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами частини четвертої статті 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Варто зазначити, що задовольняючи клопотання про участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду апеляційний суд повідомив про можливі ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду.
Водночас однією з особливостей розгляду справи у суді апеляційної інстанції є те, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 313 КАС України).
Колегія суддів зауважує, що проведення судового засідання та прийняття рішення у справі за відсутності представників сторін, явка яких обов'язковою не визнавалась, за умови, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, та за умови належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Суд також звертає увагу на те, що зі змісту касаційної скарги не вбачається, що позивач, внаслідок відсутності його представника в судовому засіданні, призначеному на 29 травня 2024 року, був позбавлений можливості подати нові докази або навести нові аргументи, які б могли вплинути на результат апеляційного перегляду справи.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24 вересня 2021 року у справі №806/1519/18.
Водночас Суд не приймає до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 листопада 2023 року у справі №607/7742/23, зазначений скаржником з метою доведення порушення судом норм процесуального права, оскільки такий висновок ухвалений за інших фактичних обставин у справі.
Так у справі №607/7742/23 суд без поважних причин та без належного повідомлення учасника справи, не забезпечив можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції з представником відповідача. При цьому, встановлення таких причин не вбачалось за можливе під час касаційного перегляду судових рішень у зв'язку з незабезпеченням ведення протоколу судового засідання.
Разом з тим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції належним чином повідомив представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні, однак у зв'язку з лише технічною несправністю був позбавлений можливості забезпечити участь представника в засіданні в режимі відеоконференції.
Таким чином, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що скаржника було позбавлено права на справедливий розгляд його справи судом.
Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Загалом наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим судом апеляційної інстанції рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, що виключає можливість прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 24 липня 2023 року у справі №580/1099/23 від 21 червня 2024 року у справі №520/26289/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №320/959/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа