01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2010 № 41/38
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Капустін Д.О. - довіреність №79/15-0621 від 29.06.2010 р.
від відповідача - не з"явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.03.2010
у справі № 41/38 ( .....)
за позовом Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб"
до Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 20628,22 грн.
Дочірнє підприємство “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” (далі - ДП “Завод обважених бурильних та ведучих труб”, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - ДП “Укрнафтогазкомплект”, відповідач) 13 478,86 грн. - основного боргу, 6 224,31 грн. - інфляційних втрат та 925,05 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 р. у справі № 41/38 у задоволенні позову було відмовлено на підставі пропуску позивачем строку позовної давності.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Позивач вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме ч.ч. 1, 5 ст. 261, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, застосувавши які, суд прийшов до помилкового висновку, що перебіг позовної давності у даному спорі розпочався з дня виникнення права позивача на виставлення рахунку на оплату, тобто з 01.01.2006 р.
В свою чергу, позивач зазначає, що перебіг строку позовної давності розпочався не з 01.01.2006 р., як вважає місцевий господарський суд, а з 02.11.2007 р., тобто з моменту коли закінчився термін на оплату транспортних послуг, наданий відповідачу, оскільки рахунок був виставлений йому 24.09.2007 р.
Відповідач не скористався наданим йому правом і не надав суду відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою від 02.06.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 06.07.2010 р.
В судове засідання 06.07.2010 р. з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв'язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі вказаного представника.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:
02 серпня 2006 року між ДП “Завод обважених бурильних та ведучих труб” та ДП “Укрнафтогазкомплект” був укладений Контракт № Т 3/007-06/158-06 (далі - контракт), пунктом 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію (далі - товар), на умовах, в порядку та в строки, встановлені даним Договором. Найменування, кількість, асортимент та ціна товару визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Контракту ціна товару на відповідну партію товару зазначається в гривнях на базових умовах поставки, зазначених у Специфікації.
Згідно з пунктом 4.1 Контракту продавець постачає товар на базових умовах поставок, зазначених у Специфікаціях.
Пунктом 1 додаткової угоди № 1 до Договору, сторони внесли зміни до пункту 3 Специфікації № 1 та визначили, що відповідач оплачує транспортні витрати позивача на підставі виставленого рахунку після відвантаження товару (п.3.2.).
31.12.2006 року позивачем були понесені транспортні витрати в сумі 13 478,86 грн., до складу яких увійшли: залізничний тариф, послуги за подачу та забирання вагонів та інші витрати, що засвідчується квитанціями про приймання вантажу № 44101961, № 44101962, № 44101963, накопичувальною карткою № 747207 від 31.12.2006 року, довідкою за виплату за послуги локомотиву від 30.12.2006 року, відомістю плати за користування вагонами, ТЕХПД -2 перелік № 108, Договором № 19 на транспортні послуги від 06.01.2006 року та Додатковими угодами.
24.09.2007 р. позивач направив відповідачу рахунок № 44 від 15 січня 2007 р. на оплату транспортних послуг в сумі 13 478,86 грн., про що свідчить відповідна накладна кур'єрської служби UPS, однак відповідач за надані транспортні послуги не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення витрат на транспортні послуги (21.01.2010 року позов направлено поштою).
17.02.2010 року представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, стосовно того, що у задоволенні позову слід відмовити в зв'язку із закінченням строку позовної давності, в зв'язку наступним:
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки п. 3.2. Специфікації № 1 сторони узгодили, що відповідач оплачує транспортні витрати позивача на підставі виставленого рахунку після відвантаження товару, а транспортні витрати понесені позивачем 31.12.2006 року, на думку господарського суду перебіг позовної давності, в розумінні частини 5 статті 261 ЦК України, розпочався 01.01.2007 року, тобто з дня, коли у позивача виникло право виставити рахунок (вимогу) на оплату.
Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач через канцелярію Господарського суду міста Києва 17.02.2010 року подав заяву про застосування строку позовної давності.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Зважаючи на те, що відповідач не вчинив жодної дії, щодо визнання боргу, поважності пропуску строку позовної давності позивачем не доведено, а позов подано (направлено поштою) лише 21.01.2010 року, господарський суд дійшов вірного висновку, що строк позовної давності позивачем пропущено, а позовні вимоги у зв'язку з цим задоволенню не підлягають.
Також місцевим господарським судом вірно зазначено, що поважних причин для відновлення пропущеного строку позовної давності позивач не навів.
Твердження, викладені в апеляційній скарзі суд вважає безпідставними, оскільки по-перше з листів № М-883/07 від 19.06.2007 р. (а.с. 39), № М-1565/07 від 21.07.2010 р. (а.с. 40) та з претензії № 79/15-1029 від 19.10.2009 р. (а.с.42-43) вбачається, що рахунок на оплату транспортних послуг позивач виставив відповідачу не 24.09.2007 р., як вказано в апеляційній скарзі, а 15.01.2007 р.
Крім того, судом першої інстанції вірно визначено, що перебіг строку позовної давності розпочинається саме з дати виникнення права вимогу, а не з дати виставлення рахунку, тобто в даному випадку таке право виникло з 01.01.2007 р., а не з 24.09.2007 р.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 р. в справі № 41/38 - без змін.
Справу № 41/38 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді
12.07.10 (відправлено)