01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.06.2010 № 32/763
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача : Шевчук В.В. дов. № 22/591-Д від 22.03.2010 року
Скрипніков Д.С. дов. №22/579-Д від 22.03.2010 року
від третьої особи: Скрипніков Д.С. дов. №19/12-75 від 26.02.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Житлоінбуд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.04.2010
у справі № 32/763 ( .....)
за позовом Державне підприємство "Житлоінбуд"
до Служба безпеки України
третя особа відповідача Будівельне управління адміністративно-господарського управління Служби Безпеки України
про зобов"язання виконати обов"язок в натурі
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Державного підприємства “Житлоінбуд” (далі-позивач) до Служби безпеки України (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Будівельне управління адміністративно - господарського управління Служби безпеки України (далі-третя особа) про зобов'язання відповідача виконати обов'язок в натурі за простим векселем №3220127621 на суму 412524,48 грн., емітованим третьою особою 13.08.2004 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має заборгованість у розмірі 412524,48 грн. за договором № 99 від 19.08.2003 року. Для погашення зазначеної заборгованості третьою особою 13.08.2004 року був емітований вексель № 3220127621 на суму 412 524,48 грн. з терміном погашення - 31.12.2006. Проте, на даний час ні Третя особа, ні відповідач вказаний вексель не погасили. На думку позивача, відповідач відповідно до ст.ст. 5, 10 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями третьої особи, а відтак саме відповідач повинен погасити емітований третьою особою вексель.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2010 року у справі №32/763 у позові відмовлено повністю. (при виготовленні тексту рішення судом першої інстанції було здійснено технічну помилку при зазначенні номеру векселя №3230127621, замість №3220127621)
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що на спірному векселі відсутні будь-які написи третіх осіб, зокрема, відповідача, як-то індосамент чи застереження про аваль. Відтак, відповідач згідно з вимогами вексельного законодавства не може вважатися особою, що зобов'язана платити за спірним векселем.
Крім цього, третя особа не є тим суб'єктом, за зобов'язаннями якого відповідач може нести субсидіарну відповідальність відповідно до ст. 5 Закону України “Про господарські діяльність в Збройних Силах України”.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2010 року у справі №32/763, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує в п. 1.1. Статуту Будівельного управління чітко вказано: „Будівельне управління адміністративно-господарського управління Служби безпеки України є структурним підрозділом адміністративно-господарського управління Служби безпеки України і базується на загальнодержавній власності". Тобто, третя особа на момент вексельного платежу мала статус госпрозрахункового структурного підрозділу Служби безпеки України. Крім цього, скаржник стверджує, що відповідно до ст.ст. 5, 10 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» відповідач несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями третьої особи, а відтак саме відповідач повинен погасити емітований третьою особою вексель.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 16.06.2010 року.
16.06.2010 року представником відповідача у судовому засіданні було подано відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 16.06.2010 року представників позивача та третьої особи, колегією суддів ухвалою від 16.06.2010 року розгляд справи було відкладено на 30.06.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23 від 30.06.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі № 32/763 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Пашкіної С.А. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 28.04.2010 року у справі №32/763.
Представник позивача в судове засідання 30.06.2010 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи приписи ч. 3 ст. 22 ГПК України, згідно з якими сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
19.08.2003 року між Закритим акціонерним товариством “Домострой групп” (первісний кредитор) та Будівельним управлінням адміністративно - господарського управління Служби безпеки України (боржник) та Державним підприємством “Житлоінбуд” при управлінні державної охорони України (новий кредитор) була укладена угода № 59/03 про відступлення права вимог (далі - Угода).
Відповідно до п. 1.1 Угоди первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредиторові, і стає кредитором за договорами купівлі-продажу №.99 від 7.05.2001 р., та № 145/01 від 20.07.2001 р., укладених між первісним кредитором та боржником Будівельним управлінням АГУ Служби безпеки України.
За цією Угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі 412524,48грн.( п. 1.2 Угоди).
Згідно п. 1.3 Угоди до нового кредитора не переходить право на стягнення санкцій, у тому числі збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань боржником.
Боржник не заперечує проти відступлення права вимоги, визначеного у п.1.1 цієї Угоди Новому кредиторові і, підписуючи зі свого боку цю Угоду ,дає згоду на заміну кредитор; і в порядку та на умовах .визначених цією Угодою (п. 1.4 Угоди).
13.08.2004 року між Державним підприємством “Житлоінбуд” (позивач) та Будівельним управлінням адміністративно - господарського управління Служби безпеки України (відповідач) було укладено мирову угоду (далі-мирова угода).
Відповідно до п. 1 мирової угоди відповідач визнає сукупний борг перед Позивачем за отримані за Договором купівлі-продажу №99 від 07.05.2001 року та Договором купівлі-продажу № 145/01 від 20.07.2001 року товари, у відповідності з Угодою про поступку права вимоги № 59/03 від 19.08.2003 року. Загальна сума визнаного Відповідачем боргу складає 412.524,48 грн.
Згідно п. 2 мирової угоди сторони домовились, що відповідач розраховується з позивачем по вказаному боргу шляхом передачі йому емітованого БУ АГУ СБУ на користь ДП “Житлоінбуд” простого векселя за № 3220127621 на суму 412524,48 грн., у звідності з положеннями ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”.
Відповідно до п. 3 мирової угоди передача Відповідачем Позивачу простого векселя за № 3220127621 здійснюється за приймально-передавальним актом, який підписується Сторонами разом з цим Договором. Зазначений акт приймання-передачі простого векселя є невід'ємною частиною цієї мирової угоди.
13.08.2004 року позивач та третя особа склали акт приймання-передачі векселя, згідно з яким остання передала позивачу в рахунок погашення боргу простий вексель №3220127621 на суму 412524,48 грн.
13.08.2004 року простий вексель № 3220127621 емітований третьою особою на користь позивача, сума векселя - 412 524,48грн., дата платежу - 31.12.2006 року, будь-які застереження на векселі, зокрема, щодо його індосування чи авалю відповідачем відсутні.
Відповідно до Статуту Третьої особи в редакції, що діяла на момент емісії спірного векселя, Третя особа є структурним підрозділом адміністративно-господарського управління Відповідача та базується на державній власності.
Згідно з п. 1.4 Статуту Третя особа є юридичною особою здійснює виробничу, господарську та фінансову діяльність, має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установах банку та відповідно до п. 2.1 Статуту здійснює будівництво та введення в дію об'єктів житлового, соціально-культурного, адміністративного та сільськогосподарського призначення згідно з замовленнями Відповідача і господарськими договорами з іншими замовниками.
Майно Третьої особи згідно з п. 3.2 Статуту є державною власністю та закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Відповідно до п. 5.11 Статуту Третя особа самостійно здійснює матеріально-технічне постачання власного виробництва через систему прямих договорів, а згідно з п. 5.18 Статуту розрахунки Третьої особи за її зобов'язаннями проводяться у безготівковій та в готівковій формах згідно з правилами проведення розрахунково-касових операцій.
Будь-які положення щодо відповідальності Відповідача за зобов'язаннями Третьої особи в наведеній вище редакції Статуту відсутні.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач повинен нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями третьої особи, зокрема тими, що виникли на підставі емісії нею спірного векселя.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», що діяв на момент емісії спірного векселя, вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі від 07.06.1930, що набула чинності для України 06.01.2000 на підставі Закону України «Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року, якою запроваджений Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі» (далі - Конвенція), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо індосаменту та забезпечення авалем, вчинення яких на векселі може створювати зобов'язання платити за векселем іншій, ніж векселедавцю, особі.
При дослідження спірного векселя встановлено, що на ньому відсутні будь-які написи третіх осіб, зокрема, відповідача, як-то індосамент чи застереження про аваль.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач згідно з вимогами вексельного законодавства не може вважатися особою, що зобов'язана платити за спірним векселем.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Щодо субсидіарного зобов'язання Відповідача щодо оплати емітованого третьою особою векселя, що ґрунтується на положеннях ст. 619 ЦК України та ст.ст. 5, 10 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України», дія яких поширюється на відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України “Про господарську діяльність в Збройних Силах України” військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України “Про господарську діяльність в Збройних Силах України” дія цього Закону поширюється на інші утворені відповідно до законів України військові формування і Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Виходячи з вищенаведених положень закону слідує, що його норми, зокрема ті, якими регулюється додаткова відповідальність державного органу управління за зобов'язаннями підпорядкованих йому структур поширюється саме на військові формування та Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
В ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування визначене як створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і націоінальних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Виходячи з вищенаведених положень закону наведене визначення, а також дослідженні вище положення Статуту третьої особи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що остання за своїм правовим статусом не є військовим формуванням, будь-яких військових чи оборонних функцій не виконує та створена з метою будівництва об'єктів житлового, соціально-культурного, адміністративного та сільськогосподарського призначення згідно з замовленнями Відповідача і господарськими договорами з іншими замовниками; державне майно закріплене за Третьою особою на праві повного господарського відання і вона є самостійною у виборі контрагентів та здійсненні розрахунків за господарськими зобов'язаннями.
Відтак, третя особа не є тим суб'єктом, за зобов'язаннями якого відповідач може нести субсидіарну відповідальність відповідно до ст. 5 Закону України «Про господарські діяльність в Збройних Силах України».
Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивач не довів у встановленому законодавством порядку того, що відповідач повинен нести субсидіарну відповідальність за господарськими зобов'язаннями третьої особи, зокрема, платити за емітованим останньою векселем.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виконати обов'язок в натурі за простим векселем №3220127621 на суму 412524,48 грн., емітованим третьою особою 13.08.2004року є не обґрунтованою, а отже судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2010 року по справі №32/763 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Державного підприємства “Житлоінбуд”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Житлоінбуд” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2010 року у справі №32/763 залишити без змін.
Матеріали справи № 32/763 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді