01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.06.2010 № 17/222
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача 1: представник не з'явився,
від третьої особи 2: Шамрай О.В. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „ЕРКЕР”
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2010
у справі № 17/222 ( )
за позовом Приватного підприємства „ЕРКЕР”
до 1. Управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 2.Міністерства оборони України
про визнання недійсним договору
В липні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору №227/УПБ-45Д на пайову участь в будівництві житла від 14.12.2004р..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір не відповідає вимогам чинного законодавства та є недійсним, оскільки підписаний не уповноваженою особою із сторони позивача.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.02.2010р. у справі №17/222 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.92, ч.2 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.
Обґрунтування доводів апеляційної скарги фактично є тотожним з позовними.
Відповідачами не надано відзивів на апеляційну скаргу.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №12994, №10147, №10692, №10330, про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, позивач та відповідач 1, наданими їм процесуальними правами не скористалися та в судове засідання не з'явились, повноважних представників своїх не направили. Заслухавши думку представника відповідача 2, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника позивача та відповідача 1.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача 2, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2004р. між сторонами був укладений договір №227/УПБ-45Д на пайову участь в будівництві житла.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою даний Договір є договором будівельного підряду.
Згідно зі ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Спір виник в наслідок того, що спірний Договір укладено з порушенням норм законодавства, оскільки з боку позивача даний Договір був підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме Найвельтом Едуардом Михайловичем. Позивач просить суд визнати недійсним Договір на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п.1.1.1 та п.2.2 Статуту позивача Найвельт Едуард Михайлович є засновником даного підприємства.
Пунктом 11.1 Статуту встановлено, що генеральне управління діяльністю підприємства здійснює саме його засновник, тобто - Найвельт Едуард Михайлович.
Згідно із п.12.1 та п.12.2 Статуту засновник здійснює генеральне управління діяльністю підприємства шляхом видачі рішень, які обов'язкові для виконання виконавчим органом підприємства. Засновник уповноважений приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства.
Відповідно до п. 9.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/11 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи, що після підписання спірного Договору позивачем фактично виконані передбачені цим Договором зобов'язання, що не заперечується самим позивачем, під час виконання Договору сторонами було підписано ряд Додаткових угод до нього, колегія суддів прийшла до висновку, що ПП “Еркер” своїми діями фактично схвалило спірний Договір.
Отже, сторони домовилися щодо усіх істотних умов спірного Договору, що підтверджується письмовими доказами та частковим його виконання.
Міністерство оборони України, в свою чергу, стверджує, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо визнання спірного Договору недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Зі статті 256 Цивільного кодексу України вбачається, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тобто, з моменту підписання спірного Договору - 14.12.2004р. - останній діяв та сторонами вчинялись певні дії щодо його виконання.
Згідно із ч.3 та ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Матеріалами справи підтверджено, що в процесі розгляду даної справи відповідачами було подано заяви про застосування строку позовної давності, оскільки з моменту підписання спірного Договору - 14.12.2004р. до моменту звернення до суду з позовом - 14.07.2009р. пройшло майже 5 років.
Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у спорі, є підставою для відмови у позові навіть у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „ЕРКЕР” на рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2010 року у справі №17/222 залишити без змін.
3. Матеріали справи №17/222 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді