01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2010 № 14/229
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Євграфової Є.П.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Дизайн-Принт Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2010
у справі № 14/229 ( .....)
за позовом ТОВ "Дизайн-Принт"
до ТОВ "Дизайн-Принт Україна"
ЗАТ "Аналитприлад"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним договору
Ухвалою господарського суду від 16.04.2010 вжити заходи до забезпечення позову : накладений арешт на майно - обладнання для здійснення поліграфічної діяльності.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.05.2010 р. у справі № 14/229 позов ТОВ „Дизайн-Принт” до ТОВ „Дизайн-Принт Україна”, ВАТ „Аналітприлад” про визнання недійсними договорів оренди та повернення майна задоволений частково.
Не погоджуючись з рішенням та ухвалою, відповідач1 до Київського апеляційного господарського суду звернувся з апеляційними скаргами, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом всіх обставин, що мають значення, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання двічі не з'явилися, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність поштового повідомлення про отримання ухвали суду з зазначенням часу, дати, місця слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 18.09.2009 р. між ТОВ „Дизайн-Принт”, в особі директора Бровченко-Спициної Світлани Василівні, яка діяла на підставі статуту товариства (орендодавець) та ТОВ „Дизайн-Принт Україна”, в особі директора з розвитку Градовського Олександра Володимировича, який діяв на підставі довіреності (орендар), укладено договір оренди обладнання № 18/09-09, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти в строкове платне користування визначене в додатковій угоді № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору, обладнання згідно переліку та зобов'язався сплачувати орендодавцю орендну плату.
Відповідно до акту приймання-передачі майна, що орендується від 22.09.2009 р. ТОВ „Дизайн-Принт” передало, а ТОВ „Дизайн-Принт Україна” прийняло обладнання для здійснення поліграфічної діяльності.
22.09.2009 р. між ВАТ КЗ „Аналітприлад”, в особі голови правління Туніка В.М., та ТОВ „Дизайн-Принт Україна”, в особі директора Бровченко-Спицина С.В., укладено договір оренди № 22/09 від 22.09.2009 р., відповідно до якого відповідач 2 зобов'язався передати, а відповідач 1 зобов'язався прийняти у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16.
Позивач, в особі директора Ястремського Т.А, звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди обладнання, договору оренди приміщення, лист-угоду про розірвання договору оренди приміщення недійсними з огляду на те, що Бровченко-Спицина С.В. будучи на посаді директора ТОВ „Дизайн Принт” та одним із засновників ТОВ „Дизайн Принт Україна”, а пізніше й директором, укладала договори з умислом для отримання власної вигоди, оскільки передаючи обладнання для поліграфії фактично зупинила виробництво ТОВ „Дизайн Принт”.
Задовольняючи позов в частині визнання договору оренди обладнання та договору оренди приміщення, господарський суд виходив з того, що на момент укладення договору оренди обладнання директором ТОВ „Дизайн-Принт” була Бровченко-Спицина С.В., в свою чергу, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ „Дизайн-Принт Україна” було зареєстровано 04.08.2009, керівником ТОВ „Дизайн-Принт Україна” є Бровченко-Спицина Світлана Василівна. Таким чином, в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, із порушенням прав та всупереч інтересам позивача, отже договір підлягає визнанню недійсним в порядку ст. 232 ЦК України.
Стосовно договору оренди приміщення, укладеного між відповідачами, то господарський суд зазначив, що 18.09.2009 р. за підписом директора ТОВ „Дизайн-Принт” Бровченко-Спициної С.В. складено лист, в якому просить відповідача 2 розірвати договір оренди, вказаний лист складено за 4 місяця до закріпленого в договорі строку припинення договору оренди № 25/02 від 25.02.2009 р. Актом прийому-передачі орендованих приміщень від 21.09.2009 орендар передав, а орендодавець прийняв орендоване приміщення. Поряд з цим, між відповідачем 2 та позивачем укладено договір оренди 25/02 від 25.02.2009 р., відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар зобов'язався прийняти у тимчасове платне користування частину нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16. Твердження позивача стосовно того, що лист про розірвання договору оренди № 25/02 від 25.02.2009 р. є угодою, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 202 ЦК України цей лист не спричиняє наслідків набуття, і зміни або припинення прав та обов'язків, а є лише інформаційним повідомленням з пропозицією щодо розірвання договору оренди № 25/02 від 25.02.2009 р. Тому вимоги в частині визнання недійсним лист-угоду є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
В той же час, посилаючись на Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, суд визнаючи недійсним договір оренди, зазначив, що оскаржуваний договір оренди № 22/09 було укладено відповідачами 22.09.2009 р., в той час як майнові права на приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16, станом на 22.09.2009 р. належали позивачу на підставі договору оренди № 25/02 від 25.02.2009 р., за умовами якого позивач є орендарем вказаного приміщення. Договір оренди № 22/09 був укладений під час дії іншого договору оренди № 25/02 від 25.02.2009 р., за яким передавалось в оренду нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16, за таких обставин, договір оренди № 22/09 від 22.09.2009 р., укладений пізніше, договір оренди № 25/02 від 25.02.2009 р. був чинним, що суперечить чинному законодавству, порушує права та інтереси позивача, як орендаря вищезазначеного приміщення.
Заперечуючи проти рішення, відповідач 1 звертає увагу на те, що викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, оскільки обладнання було повернуто, а стосовно договору оренди приміщення, то позивач не є стороною договору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Зловмисна згода - це умисна згода представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки, які настали для позивача після укладення спірного договору.
За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень.
Проте, приймаючи рішення суд не взяв до уваги правових позицій судів касаційної інстанції (Пленум ВСУ „Про судову практику про визнання угод недійсними” від 28 квітня 1978 р. N 3 та аналогічна позиція Президії ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. N 02-5/111) та не врахував, що для визнання недійсним правочину як такого, що вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, необхідною умовою є вчинення представником таких дій з метою отримання власної або обопільної вигоди, на шкоду довірителю та в межах наданих йому довірителем повноважень.
Згідно ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. У даному випадку Бровченко-Спицина С.В представляла одночасно інтереси обох підприємств, на одному з них виконувала функції директора, на іншому була засновником, а пізніше директором.
Приймаючи рішення про визнання недійсним договору оренди обладнання № 18/09-09 від 18.09.09, господарський суд не звернув уваги на те, що актом приймання-передачі від 23.09.09 ТОВ „Дизайн Принт Україна” повернуло орендоване обладнання ТОВ „Дизайн Принт”( а.с. 114).
Не встановив суд, чи переслідувала Бровченко-Спицина С.В. мету отримання власної вигоди в результаті таких своїх дій, що теж є обов'язковою умовою визнання договору недійсним на підставах, передбачених ст. 232 ЦК.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, відповідно до якої, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Повернення обладнання на наступний день після приймання обладнання ТОВ „Дизайн Принт Україна” свідчить про те, що спірний договір оренди поліграфічного обладнання сторонами не виконувався, що дає підстави вважати його неукладеним. Даний факт підтверджується тим, що підставою повернення ТОВ „Дизайн Принт Україна” обладнання ТОВ „Дизайн Принт” є додаткова угода від 23.09.09 до договору оренди обладнання № 18/09-09( а.с.113).
Проте, господарським судом дані факти не прийняти до уваги, належних доказів відсутності у ТОВ „Дизайн Принт” поліграфічного майна не надано, що дає підстави для скасування рішення в цієї частині.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Положення названих статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу як визнання листів недійсними. Тому, колегія суддів вважає, висновки господарського суду стосовно того, що за змістом ст. 202 ЦК України лист не спричиняє наслідків набуття, і зміни або припинення прав та обов'язків, є лише інформаційним повідомленням є вірними, а отже вимоги в частині визнання недійсним лист-угоду є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Договір оренди № 22/09 від 22.09.09 приміщення, укладений між відповідачами, позивач не є стороною у договорі. Крім того, позивачем не надано доказів того, що спірним договором він був позбавлений користуватися приміщенням, чинилися перешкоди у доступі до нього. В матеріалах справи відсутні докази того, що укладення договорів призвело до негативних наслідків для позивача .
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду у даній справі не відповідає вимогам, викладеним у постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення”, що є підставою для його скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо оскаржуваної ухвали про вжиття запобіжних заходів, то апеляційна інстанція дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, її має бути застосовано тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки майно вибуло із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи.
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
З урахуванням того, що відповідно до матеріалів справи поліграфічне обладнання було повернуто ТОВ „Дизайн Принт”, доказів того, що обладнання у позивача відсутнє або є перешкоди у його користуванні, не має підстав вважати що майно знаходиться у відповідачів, тому зобов'язання про повернення майна та накладання на обладнання арешту є безпідставним, тому ухвала господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову також підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги обґрунтовані та підлягають задоволенню, а рішення та ухвала господарського суду підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ТОВ „Дизайн-Принт Україна” задовольнити, ухвалу господарського суду м. Києва № 14/229 від 16.04.2010 скасувати.
2. Апеляційну скаргу ТОВ „Дизайн-Принт Україна” задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 14/229 від 17.05.2010 скасувати.
Прийняти нове рішення: у задоволенні позову ТОВ „Дизайн Принт” до ТОВ „Дизайн Принт Україна”, ВАТ „Аналітприлад” про визнання недійсними договорів відмовити.
3. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва
Головуючий суддя
Судді Євграфова Є.П.
08.07.10 (відправлено)