01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.06.2010 № 1/122
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Вугілля України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.04.2010
у справі № 1/122 ( .....)
за позовом ВАТ "Західенерго"
до Державне підприємство "Вугілля України"
третя особа позивача
третя особа відповідача Державне підприємство "Львіввугілля"
про стягнення 77240,28 грн.
Відкрите акціонерне товариство „Західенерго” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства „Вугілля України” про стягнення з останнього 77240,28 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. у справі № 1/122 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства „Вугілля України” на користь Відкритого акціонерного товариства „Західенерго” 77240,28 грн. збитків, 772,40 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. у справі № 1/122 та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства „Західенерго” відмовити і витрати по оплаті державного мита покласти на Відкритого акціонерного товариства „Західенерго”.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2010р. у справі № 27/505, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 29.06.2010 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі і просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. у справі № 1/122 скасувати та передати справу на розгляд до господарського суду міста Києва.
Представник позивача в судове засідання 29.06.2010 року не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки вугілля № 02-02-09/1-ЕН від 17.02.2009 року, за умовами якого постачальник (відповідач по справі) зобов'язався поставити, а покупець (позивач по справі) прийняти та оплатити вугільну продукцію в асортименті.
Пунктом 7.1 договору встановлювались граничнодопустимі критерії якості вугілля, зокрема по зольності та вологості.
На виконання умов договору 22.10.2009 року, 28.10.2009 року, 25.11.2009 року на адресу Бурштинської ТЕС, яка є структурним підрозділом позивача, надійшло вугілля, вантажовідправником якого було Державне підприємство „Львівугілля” в загальній кількості 2486600,00 кг.
При прийманні спірного вугілля за якістю позивачем виявлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам договору, оскільки фактична зольність вугілля значно перевищує гранично допустиму за договором.
Відповідно до п. 3.4.5 договору, покупець (позивач) має право відмовитись від приймання та оплати вугілля, якісні показники якого перевищують граничнодопустимі.
Телеграмами № 416 від 23.10.2009 року, № 530 від 26.11.2009 року та факсограмами від 23.10.2009 року № 4142 та № 06/3057, від 29.10.2009 року № 419 та № 06/3084, від 26.11.2009 року № 525 та № 06/3352, відповідач та вантажовідправник повідомлялись про те, що у зв'язку з поставкою вугілля неналежної якості позивач відмовляється прийняти спірне вугілля та просив розпорядитись ним або надати згоду на його повернення вантажовідправнику.
Спірне вугілля було повернуто вантажовідправнику 23.10.2009 року, 29.10.2009 року та 26.11.2009 року, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу № 36408650, № 36484563, № 36408658, виданих залізничною станцією Бурштин Львівської залізниці.
У зв'язку з поставкою вугілля неналежної якості позивач поніс збитків на загальну суму 77240,28 грн., у вигляді сплати Укрзалізниці провізної плати, плати за користування вагонами, зборів на оформлення документів на повернення вагонів.
Пунктом 8.4 договору встановлено, що у випадку поставки неякісного вугілля постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця, зв'язаних з постачанням такого вугілля.
Крім того, Господарським судом міста Києва встановлено, що з метою досудового врегулювання господарських відносин, позивачем на адресу відповідача надсилалася претензія від 14.12.2009 року № 119-192 на суму 57201,12 грн., та від 28.12.2009 року, № 119-199 на суму 20038,56 грн. з вимогою відшкодувати збитки, завдані поставкою неякісного вугілля. Однак відповідачем зазначена претензія залишена без відповіді та без задоволення.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
Конституція України у ст. 55 гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту ( ст. 8 Конституції України).
Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором поставки.
Відповідно до вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Отже, під виконанням господарського зобов'язання належним чином (належним виконанням) розуміється реалізація зобов'язаною і управленою сторонами суб'єктивних прав і обов'язків, обумовлених цим зобов'язанням, у суворій відповідності з його змістом.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто виконання зобов'язання - це здійснення боржником дії, яка складає об'єкт зобов'язального правовідношення. Поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належного предмета і належним способом. Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.
Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
З огляду на вищевстановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Вугілля України” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. у справі № 1/122 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 1/122 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя
Судді
30.06.10 (відправлено)