01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.04.2010 № 50/366
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
за участю представників:
Від прокуратури: прокурор відділу прокуратури міста Києва Морозов В.Ю.(посвідчення №137 від 21.06.2010)
Від позивача: представник не з'явився
Від відповідача 1: представник не з'явився
Від відповідача 2: Голоюх С.Р. - за дов.
Від відповідача 3:Романушко П.П.- за дов.
Від третьої особи 1: Бойко О.В.- за дов.
Від третьої особи 2: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства промислової політики України та Відкритого акціонерного товариства “ Львівський завод фрезерних верстатів
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2009
у справі № 50/366 ( .....)
за позовом Прокурора Сихівського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради
до 1.Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України
2.Міністерство промислової політики України
3.ВАТ "Львівський завод фрезерних верстатів"
третя особа позивача
1.Фонд державного майна України
2.Обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Львівської обласної ради
про скасування наказу № 1686 від 23.12.1994
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 у справі № 50/366 позов задоволено повністю, скасовано наказ Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України №1686 від 23.12.1994р. в частині затвердження акту інвентаризації та оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського заводу фрезерних верстатів та статут ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів в частині включення вартості гуртожитку по вул. Радість, 24 у м. Львові в статутний фонд ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».
Не погодившись з рішенням суду, до Київського апеляційного господарського суду
звернулись з апеляційними скаргами Міністерство промислової політики України та Відкрите акціонерне товариство «Львівський завод фрезерних верстатів».
Міністерство промислової політики України у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити прокурору Сихівського району міста Львова у позові у повному обсязі, посилаючись на грубе порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що:
- встановлений судом першої інстанції факт, що наказом №1686 від 23.12.1994р. Мінпромполітики було затверджено акт інвентаризації та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Львівський завод фрезерних верстатів», не відповідає дійсності;
- спірним наказом Мінпромполітики не порушено жодних прав Львівської міської ради, отже міська рада не може виступати позивачем у даній справі;
- спірний наказ №1686 був виданий Міністерством машинобудування, військово- промислового комплексу і конверсії України 23.12.1994р., а позовна заява була подана Прокурором Сихівського району м.Львова у 2009 році, і, отже, строк позовної давності для оскарження зазначеного наказу давно сплив ( з дня видачі наказу до дня подання позову пройшло 14-ть років).
Прокурор Сихівського району м.Львова заперечує проти доводів апеляційної скарги Міністерства промислової політики України , вважає їх необґрунтованими та безпідставними, стверджуючи, що спірним наказом було затверджено акт інвентаризації та оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівський завод фрезерних верстатів.
Прокурор також зазначає, що гуртожиток по вул. Радість,24 у м.Львові, як об'єкт державного житлового фонду, не підлягав приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», а отже, наказ №1686 від 23.12.1994р. Мінмашпрому України в частині затвердження актів інвентаризації та оцінки вартості майна ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» та статуту ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів», якими було передбачено включення вказаного гуртожитку в склад цілісного майнового комплексу та у статутний фонд ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів», є незаконним.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади міста, в тому числі і мешканців зазначеного гуртожитку, а отже, може виступати позивачем у даній справі, а щодо спливу позовної давності для оскарження наказу, то прокуратурою вживались всі можливі заходи для відновлення порушених прав до звернення з позовом до суду і тому місцевий господарський суд визнав поважними причини пропуску позовної давності.
Відкрите акціонерне товариство «Львівський завод фрезерних верстатів» у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Так, скаржник звертає увагу на те, що:
-позов пред'явлено особою, права якої не порушено, а відтак, Львівська міська рада
не може бути позивачем у справі;
-висновок суду про те, що гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства;
-ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» правомірно набуло у власність гуртожиток, а тому висновок суду першої інстанції про порушення вимог законодавства (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), є помилковим;
-вимога позивача про скасування наказу в частині внесення гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів», по своїй суті є вимогою про зменшення статутного фонду Товариства, що відповідно до вимог чинного законодавства відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів;
-судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачу позовну давність для звернення до суду з позовом.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2010р. у справі №50/366 були прийняті до провадження апеляційні скарги Міністерства промислової політики України та Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод фрезерних верстатів», розгляд справи призначено на 26.03.2010.
Ухвалою від 16.03.2010. розгляд справи було відкладено на 06.04.2010 у зв'язку з неявкою в судове засідання представників прокуратури, позивача, відповідача-1 та третьої особи-2.
Ухвалою від 06.04.2010 розгляд справи знову було відкладено на 27.04.2010. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача, відповідача-1, третьої особи-2, які 27.04.2010 також не направили в судове засідання своїх повноважних представників і, отже, не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши у відкритих судових засіданнях апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Прокурор Сихівського району м. Львова звернувся до суду першої інстанції з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, Міністерства промислової політики України, Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод фрезерних верстатів» про скасування Наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 1686 від 23.12.1994р. в частині затвердження акту інвентаризації та оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівський завод фрезерних верстатів, а також статуту ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» в частині включення вартості гуртожитку по вул. Радість, 24 у м.Львові в статутний фонд товариства, вважаючи, що приватизація гуртожитку та включення його до складу цілісного майнового комплексу і у статутний фонд ВАТ «Львовський завод фрезерних верстатів», суперечила чинному на той час законодавству.
Позов обґрунтовано приписами ст.ст. 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст.4, 127-131 Житлового кодексу Української РСР.
Матеріали справи свідчать про те, що Відкрите акціонерне товариство «Львівський завод фрезерних верстатів» було створено наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (Мінмашпрому) № 1686 від 23.12.1994р. «Щодо створення відкритого акціонерного товариства »Львівський завод фрезерних верстатів», згідно з Указом Президента України від 15.06.1993р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 №508 і, як вбачається із тексту спірного наказу, Міністерство не затверджувало зазначеним наказом акт інвентаризації та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського заводу фрезерних верстатів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх підставність і ґрунтовність, що гуртожиток по вул.. Радість,24 у м.Львові, як об'єкт державного житлового фонду, не підлягав приватизації відповідно до Закону
України «Про приватизацію державного майна», а отже спірний наказ №1686 від 23.12.1994 Мінмашпрому України слід визнати незаконним в частині заявлених позовних вимог, однак, такий висновок колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не відповідає змісту спірних правовідносин та обставинам справи.
Відповідно до приписів ч.1 ст.5, ч.1 ст.15,ч.1 ст.18 Закону України «Про приватизацію державного майна» ( в редакції, що діяла з 30.03.1995 по 20.03.1997, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і єєдиними ( цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств, шляхом, зокрема, продажу часток ( паї, акції) в майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі, внаслідок чого здійснюється перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.
При цьому, згідно ч.2 ст.3 цього Закону його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів
соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 №36 (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.
Як вважає прокурор, і з цим погодився суд першої інстанції, спірний гуртожиток відносився до державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами, чим унеможливлюється його приватизація у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства.
Однак, за нормами ч.2 ст.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( в редакції, що діяла з 09.04.1994 по 20.02.21997, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств , крім, кімнат в гуртожитках.
Відповідно до ч.2 п.9 ст.8 цього Закону в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній ( крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
На виконання цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 було затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій , згідно п.2 якого передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду ( крім гуртожитків).Зміни до зазначеного пункту 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, в т.ч.гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26.05.2004.
Системний аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що гуртожитки у спірний період не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації громадянами України або підлягав передачі у комунальну власність.
Згідно ст..2 п.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кімнати в гуртожитках не підлягають приватизації.
Дана норма визнана конституційною рішенням Конституційного Суду України від 28.09.2000 р. № 10-рп/2000.
Згідно ст..127 Житлового кодексу України під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. При цьому, жодна із статей Глави 4 ЖК, що регламентує питання, пов'язані з використанням гуртожитків, не відносить гуртожитки до державного житлового фонду.
Та обставина, що відповідно до ч.2 ст.127 ЖК жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради, не дає підстави вважати, що гуртожитки відносяться до державного житлового фонду, оскільки такі можуть бути збудовані за рахунок коштів підприємств, установ і організацій різних форм власності, які і будуть власниками цих гуртожитків.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду , не ґрунтується на вимогах чинного законодавства
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» правомірно набув у власність гуртожиток, а тому вимога про визнання права власності на спірний гуртожиток за державою, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Порядок приватизації державного майна регламентується Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992. № 2163-ХП, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств ( малу приватизацію) від 06.03.1992 №2171-ХП, Державними програмами приватизації на відповідний рік, іншими нормативно - правовими актами з питань приватизації.
Спорудження гуртожитку ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів», що на вул.Радість, 24 у м. Львові (колишня вул. Б.Радість, 10) здійснювалося забудовником - Львівський завод фрезерних верстатів (правонаступником якого є ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів»), за рахунок власних коштів.
Дана обставина встановлена рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 грудня 2007 року у справі № 2-4290/2007р., яке після перегляду його Апеляційним судом Львівської області згідно з ухвалою цього суду від 26 травня 2008 року, залишене в силі. Ухвалою Верховного Суду України від 29 липня 2008 року у відкритті касаційного провадження щодо перегляду вищезазначених судових актів відмовлено.
Відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Отже, на приватизацію гуртожитку, що по вул. Радість, 24 у м. Львові, не було передбачено жодних обмежень законодавством, яке було чинним на момент здійснення приватизації, оскільки обмеження на приватизацію гуртожитків були введені лише у 2005 році згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 03.03.2005р. № 2453-1У, що набрав чинності лише 05.04.2005р. з моменту його опублікування в газеті Урядовий кур'єр від 05.04.2005р. №2, тобто більше ніж через 10 років після внесення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».
Про те, що на приватизацію гуртожитків під час проведення корпоратизації Львівського заводу фрезерних верстатів не було законодавчих обмежень свідчать також роз'яснення Міністерства юстиції України від 20.03.1998р. № 11-8-1122, Міністерства економіки України від 17..03.1998р. №23-23/3787, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.03.1998р. № 5-79.
Про відсутність нормативних актів, які б у продовж 1993-1995 років встановлювали обов'язок та порядок ( процедуру) передачу житла до комунальної власності свідчить також і Інструктивний лист Фонду державного майна України від 30.12.2005 № 10-25-21463.
Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності « від 03.03.1998 № 147/98-ВР житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури відносяться до об'єктів передачі, лише у тому випадку, якщо вони знаходяться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Не відповідає вимогам чинного законодавства висновок суду першої інстанції про незаконність внесення гуртожитку до статутного фонду ( капіталу) ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» під час корпоратизації.
Щодо обґрунтування судом першої інстанції незаконності внесення гуртожитку до статутного фонду Товариства з посиланням на пункти 41 та 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. № 717, то таке є безпідставним, оскільки відповідно до абзацу п'ятого пункту 42 Методики від 08.09.1993р. вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Крім того, внесення гуртожитку в статутний фонд Товариства здійснювалося під час корпоратизації державного підприємства - Львівський завод фрезерних верстатів», після проведення якої 100% акцій ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» належало державі.
На момент винесення оспорюваного наказу жодної приватизації гуртожитку, що на вул. Радість,24 у м. Львові взагалі не відбулося, оскільки відповідно до п.1 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93, корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково - виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про порушення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з включенням вартості гуртожитку по вул. Радість, 24 у м. Львові до статутного фонду ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».
Вимога позивача про скасування наказу в частині внесення гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» по суті є вимогою про зменшення статутного фонду Товариства, що відповідно до вимог чинного законодавства відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
Відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 15776-ХП (надалі - Закон № 1576-ХП), з наступними змінами та доповненнями, питання про зміну розміру статутного капіталу акціонерного товариства віднесене до виключної компетенції загальних зборів Товариства і передбачає певну, чітко визначену Законом та «Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства», що затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.02.2007 №387 (надалі - Положення №387) процедуру.
Так, відповідно до ст. 39 Закону № 1576-ХП, розділу Ш Положення №387 зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом купівлі товариством частини випущених акцій та їх анулювання або шляхом зменшення номінальної вартості акцій.
Загальні збори ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» не приймали рішення про зменшення статутного капіталу, а відтак, рішення суду першої інстанції про задоволення цих позовних вимог є незаконним.
Щодо висновку суду першої інстанції про поновлення прокурору Сихівського району м. Львова позовної давності для звернення до суду з позовом з посиланням на те, що позовна давність пропущена позивачем з поважних причин, то він є необґрунтованим, оскільки оформлення права власності за ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» відбулося понад 10 років тому, про що свідчить наявна в матеріалах справа копія реєстраційного посвідчення від 08.04.1999р., виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, а відтак позивачу -Львівській міській раді було відомо ще з квітня 1999 року про те, що спірний гуртожиток став власністю ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Львівською міською радою упродовж 1999-2009 років вживалися заходи для повернення гуртожитку до державної власності.
З урахуванням зазначеного, у зв'язку з поданням ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» заяви про застосування на підставі частини 3 статті 267 ЦК України до спірних правовідносин позовної давності, на підставі частини 4 статті 267 ЦК України
у задоволенні позову слід було відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.
Також, прокурор, звертаючись з позовом в інтересах Львівської міської ради, не навів обґрунтування того, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держав внаслідок видання оспорюваного наказу та, крім того, Львівська міська рада за наявності і доведеності підстав, може бути представником інтересів територіальної громади щодо комунального майна, втім, не держави і не державного житлового фонду, яким, на думку прокурора і за висновком суду, був спірний гуртожиток під час перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.
За таких обставин, спірний наказ № 1686 від 23.12.1994р. Мінмашпрому України не свідчить про порушення вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, чого, однак не було враховано судом першої інстанції, адже, будь-яких інших підстав визнання спірного наказу незаконним, позивачем не зазначено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду, як таке, що ухвалене при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та з порушенням норм матеріального справа, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову прокурору Сихівського району м.Львова у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційні скарги Міністерства промислової політики України та Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод фрезерних верстатів» колегія суддів визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Апеляційні скарги Міністерства промислової політики України та Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод фрезерних верстатів» задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009р. у справі № 50/366 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
«В позові Прокурора Сихівського району міста Львова відмовити повністю».
3. Стягнути з Львівської міської ради (79000, м. Львів, пл.. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Відкритого акціонерного товариства “ Львівський завод фрезерних верстатів” (79035, м. Львів, вул. Зелена, 149, код ЄДРПОУ 00222278) 42, 50 грн. - державного мита за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
4. На підставі даної постанови повернути ВАТ “Львівський завод фрезерних верстатів” з державного бюджету зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги в сумі 42, 50 грн., перерахованого платіжним дорученням №1187 від 18.12.2009р., яке знаходиться в діловодстві Господарського суду м. Києва в матеріалах справи №50/366
5. Стягнути з Львівської міської ради (79000, м. Львів, пл.. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, код ЄДРПОУ 00013942) 42, 50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
6. Матеріали справи № 50/366 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді