01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.04.2010 № 22/1
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача Зарубін В.Б. - за дов. від 22.12.2009
від відповідача Куликов І.А. - дов. № 1072/09 від 05.10.2009
від третьої особи не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Діавест-Київ"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2010
у справі № 22/1 ( .....)
за позовом ТОВ "Діавест-Київ"
до Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"
третя особа відповідача ТОВ "ТД офіс Україна"
про визнання недійсним договору
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору іпотеки № 577/07 від 18.09.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» відмовлено повністю.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 мотивовано тим, що оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання договору недійсним, з тих підстав, про які зазначив позивач, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.
Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував та просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, 01.04.2010 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, крім того у відзиві на апеляційну скаргу вимоги позивача підтримав у повному обсязі.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та враховуючи вищезазначене клопотання представника третьої особи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
18.09.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» (позивач у справі, іпотекодавець) та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (правонаступником якого є відповідач у справі, іпотекодержатель) був укладений Договір іпотеки № 577/07 (надалі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого іпотекодавець у забезпечення виконання зобов'язання, визначеного у статті 2 Договору іпотеки, передає іпотекодержателю у іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 3.1. Договору іпотеки, а іпотекодержатель приймає його у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом.
18.09.2007 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД офіс-Україна» (третя особа у справі, позичальник) був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 (надалі - Договір), відповідно до якого були забезпечені вимоги кредитора за Договором іпотеки від 18.09.2007, включаючи всі додаткові угоди до нього, що укладені на дату набуття чинності Договором іпотеки або будуть укладені в майбутньому (пункт 1.3. Договору іпотеки).
Згідно пункту 3.1. Договору іпотеки предметом іпотеки є нежитлове приміщення загальною площею 166,3 кв.м, нежитлова площа - 133,7 кв.м, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, проспект Хмельницького Богдана, буд.71.
Відповідно до пункту 3.3. Договору іпотеки сторони, за домовленістю, оцінюють предмет іпотеки у 365 860,00 доларів США, що за погодженим сторонами курсом еквівалентно 1 847 593,00 грн.
Договір іпотеки нотаріально посвідчений 18.09.2007 за номером З-4415.
Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що належне виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна (нежитлового приміщення магазину промислових товарів), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» на праві власності.
Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частина 3 статті 575 Цивільного кодексу України).
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, положення Договору іпотеки від 18.09.2007 та його правова природа підтверджують укладення спірного договору в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна» зобов'язань за основним договором, яким є Договір про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007.
Як вбачається з матеріалів справи, заявляючи вимоги про недійсність Договору іпотеки, яким забезпечені зобов'язання боржника по Договору про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007 позивач стверджував, що на момент укладення спірного договору, кредитний договір в силу положень закону, зокрема статті 1046 Цивільного кодексу України був неукладеним, оскільки першу суму кредитних коштів було перераховано 01.10.2007, тобто після укладення договору іпотеки від 18.09.2007, що в свою чергу призвело до забезпечення недійсного зобов'язання.
Вищезазначене ствердження позивача колегією суддів до уваги не приймається з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 18 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що діяла на момент укладення іпотечного договору, передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Істотною умовою договору іпотеки для іпотекодавця та іпотекодержателя (резидентів) - юридичних осіб є найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на випуск заставної або її відсутність.
У спірному іпотечному договорі зазначені всі істотні умови договору іпотеки, що передбачені чинним законодавством України.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На відміну від договору позики кредитний договір за своєю юридичною природою завжди є консенсуальною угодою, що вступає у силу з моменту досягнення сторонами відповідної домовленості, тобто ще до реальної передачі грошових коштів позичальнику. Ця обставина дозволяє позичальникові за необхідності вимагати від кредитора передачі грошових коштів, що не допускається у відносинах позики.
Таким чином, частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України, що встановлює можливість застосування до відносин за кредитним договором положень кодексу, що стосуються врегулювання відносини позики не може бути використана для визначення моменту укладання кредитного договору, оскільки суперечить суті кредитного договору та нормі частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що предметом спірного Договору іпотеки є забезпечення зобов'язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 299-МВ/07 від 18.09.2007, який за своєю правовою природою не є договором позики і набув чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 12.3. Договору), укладення Договору іпотеки від 18.09.2007 не суперечить частині 2 статі 548 Цивільного кодексу України, оскільки зобов'язання, вимоги за яким, забезпечені таким договором на момент його укладення були дійсними.
Позивачем не наведено обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання Договору іпотеки недійсним.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Подане позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення апеляційної скарги шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа постанови підрозділу примусового виконання рішень про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2010 ВП № 16799164 по примусовому виконанню виконавчого напису № 4646, виданого 21.12.2009 Кирик О.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, колегією суддів задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до статті 67 Господарського процесуального кодексу України одним із видів забезпечення позову є заборона відповідачеві вчиняти певні дії, заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи, якщо невжиття таких засобів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається (пункт 2 Інформаційного листа від 12.12.2006).
Позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про визнання недійсним договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 66, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 у справі № 22/1 залишити без змін.
Матеріали справи № 22/1 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді