01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.03.2010 № 53/631
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "ТАК"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.11.2009
у справі № 53/631 ( .....)
за позовом ТОВ "Прага АРТ"
до Приватне підприємство "ТАК"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 146653,00 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства “ТАК” заборгованості за Договором на організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом № 05/03/08 від 05.03.2008 р. в розмірі 146.653,00 грн. основного боргу, 11.265,86 грн. пені, 993,38 грн. збитків від інфляції, 1.123,15 грн. - 3% річних та витрат на послуги адвоката в сумі 7.000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. порушено провадження у справі № 53/631, розгляд справи призначено на 30.11.2009р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В судовому засіданні 14.12.2009 р. представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 161.355,26 грн., в тому числі 146.653,00 грн. основного боргу, 11.265,86 грн. пені, 2.313,25 грн. збитків від інфляції та 1.123,15 грн. - 3% річних.
Розглянувши вказану заяву, місцевий суд відмовив у її прийнятті до розгляду через відсутність доказів надіслання копії такої заяви відповідачу у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 (далі - Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства “ТАК” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Прага Арт” основний борг в сумі 146.653 (сто сорок шість тисяч шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп., 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп. пені, 144 (сто сорок чотири) грн. 64 коп. 3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 1.477 (одна тисяча чотириста сімдесят сім) грн. 86 коп. та 217 (двісті сімнадцять) грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6.464 (шість тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 23 коп. витрат на послуги адвоката.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вказаним Рішенням суду також повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю “Прага Арт” з Державного бюджету державне мито в сумі 70 (сімдесят) грн. 00 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 546 від 02.11.2009 р.
Не погоджуючись з даним рішенням в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та з ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 53/631, якою як стверджує апелянт, задоволено заяву позивача про забезпечення позову, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з двома апеляційними скаргами, в яких просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі №53/631:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 (далі - Рішення суду) в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 988 (дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп. пені.
Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, вирішення питання про забезпечення позову, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2010 р. прийнято до розгляду апеляційні скарги Приватного підприємства „ТАК”, порушено апеляційне провадження за вищевказаними скаргами, об'єднано розгляд вказаних скарг в одне апеляційне провадження у справі № 53/631.
Через канцелярію суду 15.03.2010 р. від апелянта надійшла заява про зміну вимог апеляційної скарги, в якій скаржник просить скасувати Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 988,40 грн. та в частині стягнення 6.420,40 грн. витрат на послуги адвоката.
Фактично вказаною заявою апелянт не змінив своїх апеляційних вимог, оскільки питання стягнення витрат на послуги адвоката не є позовними вимогами та віднесені до вирішення питання про розподіл судових витрат.
Представник скаржника у судовому засіданні 16.03.2010 р. підтримав вимоги апеляційних скарг.
Представник позивача у судовому засіданні 16.02.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційних скаргах, просив суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. порушено провадження по справі № 53/631, розгляд справи призначено на 30.11.2009 р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Згідно з ч. 1 ст. 106 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як встановлено ст. 66, ч. ч. 2, 3 ст. 67 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Про забезпечення позову виноситься ухвала.
Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана в апеляційному порядку ухвала Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 53/631 не містить жодних положень щодо забезпечення позову. Навпаки, вказаною ухвалою відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інших ухвал від 12.11.2009 р. (чи від будь-яких інших дат) про забезпечення позову у справі не міститься. Таких ухвал не зазначено у внутрішньому описі документів справи №53/631.
Будь-яких копій ухвали про забезпечення позову, винесеної судом першої інстанції у справі № 53/631, відповідачем до апеляційної скарги не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 53/631 є неможливим, а тому у апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства „ТАК” на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 53/631 належить припинити з підстав, передбачених п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Стосовно оскаржуваного Рішення суду колегією суддів встановлено наступне.
Між сторонами у справі було укладено Договір на організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом № 05/03/08 від 05.03.2008 р., предметом якого є надання Експедитором (позивачем) Замовнику (відповідачу) посередницьких послуг з організації і виконання міжнародних автомобільних перевезень вантажів, а також інших супроводжуючих послуг (п. 1.1 Договору).
За даним договором Експедитор зобов'язується організувати від свого імені і за рахунок Замовника перевезення вантажів в міжнародному сполучення автомобільним транспортом, на підставі поданої Замовником заявки, забезпечити його доставку в пункт призначення і видати його уповноваженій особі (отримувачу), а Замовник зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Плата за перевезення включає в себе винагороду Експедитора, витрати по перевезенню вантажу перевізником (п. 1.2. Договору).
Умови перевезення зазначаються в замовленні, яке є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 9.1 Договору він діяв лише до 31.12.2008 р. і не передбачав можливості його автоматичного продовження.
В свою чергу факт надання послуг мав місце уже після закінчення строку дії договору та підтверджується на суму 146.653,00 грн. належним чином завіреними копіями: заявки № 454 від 18.05.2009 р.; акта виконаних робіт № 454т від 28.05.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); міжнародної товарно-транспортної накладної № 49426; заявки № 515 від 06.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 69253; акта виконаних робіт № 515т від 13.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 516 від 07.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 023021; акта виконаних робіт № 516т від 14.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 517 від 08.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 69813; акта виконаних робіт № 517т від 22.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); акта за простій № 517/1 від 22.07.2009 р.; заявки № 523 від 14.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 082735; акта виконаних робіт № 523т від 21.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 529 від 17.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 76864; акта виконаних робіт № 529т від 24.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 528 від 20.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 0225233; акта виконаних робіт № 528т від 28.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 531 від 20.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 0236976; акта виконаних робіт № 531т від 12.08.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); акта за простій № 531/1 від 30.07.2009 р.; заявки № 532 від 22.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 0216322; акта виконаних робіт № 532т від 28.07.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 536 від 29.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 86746; акта виконаних робіт № 536т від 07.08.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 538 від 31.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 411501; акта виконаних робіт № 538т від 14.08.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача); заявки № 539 від 30.07.2009 р.; міжнародної товарно-транспортної накладної № 028804; акта виконаних робіт № 539т від 14.08.2009 р. (підписаного в односторонньому порядку з боку позивача) (оригінали оглянуті в судовому засіданні).
Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З урахуванням наведеного правовідносини між сторонами виникли не на підставі Договору, а шляхом виставлення та прийняття вищевказаних заявок.
Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно зі ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
В заявках на перевезення вантажу, доданих до матеріалів справи, сторони погодили порядок оплати за надані послуги - 15 днів по оригіналам документів.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 14/09 від 14.09.2009 р. та від 21.10.2009 р. щодо оплати за надані послуги.
У відповідь на претензію відповідач заявив, що заборгованість не відповідає дійсності та звернувся до позивача з проханням надати документи відповідно до контрактів-заявок.
Позивач у справі, на доказ отримання відповідачем актів виконаних робіт та інших документів, наданих відповідачу на виконання умов зобов'язання, надав суду оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень (з відмітками про отримання відповідачем) та описів вкладення в цінний лист з відбитком печатки почтового відділення: від 06.10.2009 р. та від 21.10.2009 р.
Як вбачається з повідомлень про вручення поштових відправлень від 06.10.2009 р. та від 21.10.2009 р., відповідач отримав всі необхідні документи, надані позивачем на виконання Договору, 17.11.2009 р. Таким чином відповідач повинен був розрахуватися за надані послуги позивачем до 01.12.2009 р. (тобто, протягом 15 днів з моменту отримання оригіналів документів, як зазначено у вищенаведених контрактах-заявках).
Відповідач за надані послуги з організації перевезення вантажів не розрахувався, що ним не заперечувалось під час розгляду справи ані в місцевому суді, ані в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтованої відмови відповідача від підписання актів виконаних робіт матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов'язання по оплаті наданих послуг суду не надав.
Таким чином, враховуючи що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Прага Арт” щодо стягнення з Приватного підприємства “ТАК” основного боргу в розмірі 146 653,00 грн. обґрунтований та підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення платежу, позивач просить суд стягнути з відповідача 11.265,86 грн. пені.
В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що при розрахунку пені позивач неправильно визначив період нарахування пені, адже відповідач повинен був оплатити за надані йому послуги до 01.12.2009р., тому дата початку нарахування пені становить -02.12.2009 р.
Таким чином, місцевий суд задовольнив вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 988,40 грн., відповідно до розрахунку суду за період з 02.12.2009 р. по 13.12.2009р.
Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені належить відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Таким чином, пеня може бути нарахована та стягнена з боржника, якщо вона передбачена договором.
Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду, відповідач повинен був оплатити за надані йому послуги до 01.12.2009 р.
А тому датою початку нарахування пені (за умови її передбачення договором) мало б вважатись 02.12.2009 р.
Колегія суддів враховує, що пунктом 6.5 Договору обумовлено, що в разі порушення строків оплати Замовник оплачує Експедитору пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Разом з тим, відповідно до п. 9.1 Договору він діяв лише до 31.12.2008 р.
Відтак, на час виникнення зобов'язання у відповідача щодо оплати товару (01.12.2009 р.) пункт 6.5 Договору уже не діяв, а тому підстави для нарахування пені відсутні, а отже, відсутні й підстави для задоволення позову в цій частині.
При цьому надання позивачем послуг на підставі заявок відповідача (навіть після припинення дії Договору) відповідає положенням законодавства України.
Також позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача 993,38 грн. - збитків від інфляції, 1 123,15 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, строк оплати за Договором - до 01.12.2009 р. (15 днів з моменту отримання відповідачем оригіналів документів, як зазначено у вищенаведених контрактах-заявках), а тому дата початку нарахування 3% річних та збитків від інфляції - 02.12.2009 р.
Таким чином позивач неправильно вказав період нарахування 3% та збитків від інфляції.
Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком суду в сумі 144,64 грн. (нараховані в період з 02.12.2009 по 13.12.2009р.).
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
Збитки від інфляції у період з 02.12.2009 р. по 13.12.2009 р. становлять 0,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги в сумі 7.000,00 грн. слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з абз. 2 п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» №01-8/1270 від 14.07.2004 р. статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Згідно з п. 14 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи організації та діяльності адвокатури.
Статтею 5 Закону України “Про адвокатуру” встановлено: адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 у справі N 13-рп/2000 (справа N 1-17/2000 про право вільного вибору захисника), держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такого суб'єкта надання правової допомоги - адвокатуру України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);
Згідно з зазначеним Рішенням Конституційного Суду України положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя.
З наведеного в сукупності вбачається, що адвокати, адвокатські об'єднання можуть надавати лише юридичну допомогу, а не займатися підприємницькою діяльністю.
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Суд вважає, що отримання плати (за договором) за надання адвокатами (адвокатським об'єднанням) правової допомоги та отримання виручки за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) не є тотожними поняттями відповідно до норм чинного законодавства і з урахуванням особливого статусу адвокатури як спеціально уповноваженого недержавного професійного правозахисного інституту.
Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як встановлено судом, адвокатська діяльність не є господарською діяльністю, оскільки не спрямована на отримання доходу.
Між Дроздовським Любомиром Петровичем та ТОВ «ПРАГА АРТ» 08.10.2009 р. було укладено договір про надання юридичних послуг.
Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.
Однак договір про надання юридичних послуг підписано Дроздовським Любомиром Петровичем не як адвокатом, а як фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відбитком печатки на договорі.
Сума адвокатських послуг в розмірі 7.000 гривень, заявлена позивачем, складається з наступних сум:
- 2000 гривень - за Актом наданих послуг №1/10-1 від 01.10.2009 р.: за юридичні послуги, пов'язані з підготовкою претензії щодо невиконання ПП «ТАК» грошових зобов'язань;
- 5000 гривень - за Актом наданих послуг №1/10-2 від 27.10.2009 р.: за юридичні послуги, пов'язані з підготовкою позовної заяви до ПП «ТАК» щодо невиконання грошових зобов'язань.
При цьому йдеться не про послуги адвоката, а про юридичні послуги, які надаються фізичною особою-підприємцем Дроздовським Любомиром Петровичем.
Крім того, одержувачем за платіжними дорученнями № 510 від 13.10.2009 р. та № 528 від 27.10.2009 р. вказано саме фізичну особу-підприємця Дроздовського Л.П., а не адвоката.
Таким чином, вказані витрати позивача не підлягають компенсації за рахунок відповідача.
З цих же підстав витрати позивача на аналогічні послуги, здійснені під час апеляційного провадження, також не підлягають компенсації за рахунок відповідача.
Відповідно до ст. 49 ГПК України інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням відмови позивачу у стягненні пені.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законом.
Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.
Виходячи з матеріалів справи, місцевий суд встановив, що позивач по справі сплатив державне мито в сумі 1.670,35 грн. про що свідчить додане до позовної заяви платіжне доручення № 546 від 02.11.2009р. про сплату державного мита, при тому як сума позовних вимог становить 161.355,26 грн.
Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до Указу Президента України № 519/94 від 13.09.1994 “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.
Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити державне мито в розмірі 1.600,35 грн. виходячи з ціни позову 160.035,39 грн. Проте позивач сплатив державне мито в сумі - 1.670,35 грн.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством.
За таких обставин внесене державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, підлягає поверненню з Державного бюджету.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За вище встановлених обставин апеляційна скарга Приватного підприємства „ТАК” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 підлягає задоволенню, а вказане рішення - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 988,40 грн. пені.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що апеляційна інстанція визнала безпідставним стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги, рішення місцевого суду щодо розподілу судових витрат підлягає зміні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача підлягають стягненню на користь скаржника судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги у розмірі 51 (п'ятдесяти одної) грн. 00 коп. державного мита.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства „ТАК” на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 53/631 припинити.
2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „ТАК” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 задовольнити.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства “ТАК” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Прага Арт” 988,40 грн. пені скасувати.
4. В цій частині у позові відмовити.
5. Викласти пункт другий резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 53/631 у наступній редакції:
„Стягнути з Приватного підприємства “ТАК” (01103, м. Київ, вул. Звіринецька, 61А; ідентифікаційний код 31568513, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Прага Арт” (03087, м. Київ, Чоколівський бульвар, 40, офіс 4; ідентифікаційний код 35714748) основний борг в сумі 146.653 (сто сорок шість тисяч шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп., 144 (сто сорок чотири) грн. 64 коп. 3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 1.467 (одна тисяча чотириста шістдесят сім) грн. 97 коп. та 216 (двісті шістнадцять) грн. 46 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.
6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі №53/631 залишити без змін.
7. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи № 53/631 повернути до Господарського суду міста Києва.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді