03 липня 2024 року Справа № 280/4166/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
07 травня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не повного нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у період з 05.03.2023 по 18.03.2023 у розмірі, збільшеному до 100 000 грн.;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 05.03.2023 по 18.03.2023 у розмірі, збільшеному до 100 000 грн.;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не повного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у період з 01.03.2023 по 20.03.2024;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у період з 01.03.2023 по 20.03.2024 в повному обсязі, з урахування раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 13.05.2024 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
24.05.2024 від представника позивача до суду надійшла заява про залишення без розгляду позовних вимог в частині:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не повного нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у період з 05.03.2023 по 18.03.2023 у розмірі, збільшеному до 100 000 грн.;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 05.03.2023 по 18.03.2023 у розмірі, збільшеному до 100 000 грн.
Ухвало суду від 03.07.2024 позовні вимоги у вищезазначеній частині залишено без розгляду, а розгляд справи продовжено без урахування таких вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.03.2023 по 20.03.2024 він проходив стаціонарне лікування, звільнений з військової служби не був, а тому мав право на отримання грошового забезпечення за зазначений період. Разом з тим, відповідач, якому було достеменно відомо про перебування позивача на лікуванні протягом зазначеного періоду не здійснював виплату позивачу грошового забезпечення у повному обсязі. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.03.2023 позивач вибув на лікування та перебував на лікуванні по 14.02.2024. Відповідач зазначає, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.04.2023 №99 позивача було виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з оплатою за попередньою посадою, у зв'язку з перебуванням на довготривалому лікуванні. Відповідач зазначає, що абзацом 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач зазначає, що за весь період перебування на лікуванні позивача, відповідних висновків військово-лікарської комісії, а також з КНП «Запорізький регіональний ФКЛДЦ» щодо необхідності продовження лікування та збереження грошового забезпечення не надходило, відповідно до чого, командиром військової частини не приймалось відповідне рішення. Також відповідач вказував на те, що пунктом 5 розділу XXVIII Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
При цьому, судом встановлено та не є спірним між сторонами, що з 01.03.2023 по 20.03.2024 (дата звільнення з військової служби) позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
Позивач, вважаючи, що протягом періоду його перебування на лікуванні йому не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно п.8 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Пунктом 9 розділу І Порядку №260 визначено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.
З матеріалів справи судом встановлено та сторонами не надано доказів протилежного, що з 30.03.2023 коли позивач вдруге вибув на лікування у зв'язку із лікуванням захворювання (туберкульоз) по дату звільнення з військової служби до відповідача не надходили висновки лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу позивача в лікуванні понад чотири місяці, а відповідно у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення командира військової частини про продовження перебування позивача в лікарняних закладах з виплатою йому грошового забезпечення.
При цьому, з наданої до суду картки особового рахунку позивача, судом встановлено, що позивачу у період з березня по вересень 2023 року проводилось нарахування грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових.
В подальшому, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснювалась відповідачем з урахуванням лише окладу за військовим званням, оскільки відповідач вважає, що таке прямо передбачено пунктом 5 розділу XXVIII Порядку №260.
Також, суд звертає увагу на те, що фактично виплату грошового забезпечення позивачу припинено не було.
З приводу застосування розділу XXVIII Порядку №260, суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.04.2023 №99, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.04.2023 №63-РС, нижчепойменованих осіб рядового та сержантського складу, що знаходяться на довготривалому лікуванні, з 08 квітня 2023 року виведено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , з оплатою за попередньою посадою: солдата ОСОБА_1 , розвідника-гранатометника 9 розвідувальної групи спеціального призначення 11 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення (7 тарифний розряд).
Отже, ОСОБА_1 з 08.04.2023 виведений у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Згідно пункту 5 розділу XXVIII Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
Отже, зазначеними нормами розділу XXVIII Порядку №260, передбачено, що за два місяці перебування у розпорядженні військовослужбовці отримують грошове забезпечення у розмірах тих, що вони отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження.
Після сплину двох місяців грошове забезпечення військовослужбовцю, який перебуває у розпорядженні виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку №260, час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
Судом встановлено, що з 08.04.2023 (дата зарахування у розпорядження) по 20.03.2024 (дата звільнення з військової служби), позивач проходив стаціонарне лікування, а тому зазначений період виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
За таких обставин, з урахуванням того, що протягом усього часу перебування у розпорядженні позивач проходив лікування, то загальний строк перебування його у розпорядженні не перевищує два місяці.
Відповідно підстави для нарахування та виплати йому грошового забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років були відсутні, у зв'язку з чим позивач має право на нарахування грошового забезпечення в розмірі грошового забезпечення, яке позивач отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження.
При цьому, з матеріалів справи підтверджується, що зміна грошового забезпечення у бік його зменшення відбулась у вересні 2023 року, а тому суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 01.09.2023 по 20.03.2024 в розмірі грошового забезпечення, яке позивач отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.09.2023 по 20.03.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у період з 01.09.2023 по 20.03.2024 в розмірі грошового забезпечення, за займаною посадою до зарахування в розпорядження, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова