03 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/35354/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вйськової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав передбачених пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на звільнення з військової служби у Збройних Силах України та звільнити з військової служби з підстав передбачених пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
В обґрунтування позову вказано, що є військовослужбовцем, лейтенантом та проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 30.10.2020. Ним було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки мати його дружини. За результатами розгляду зазначеного рапорту відповідачем повідомлено позивача, про недостатність підстав для звільнення останнього з військової служби, оскільки надані документи не є підставою для звільнення.
Позивач вважає, дії відповідача та відмову у звільненні протиправними, а також такими, що порушує його законні права та інтереси.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що надана ОСОБА_1 довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 577880, згідно з якою ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, відсутній запис про необхідність постійного стороннього догляду за вказаною особою. Крім того, в пункті 12 довідки серії 12ААГ № 577880, зазначено, що «може працювати в спеціально створених умовах». Наданий ОСОБА_1 висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о) від 06.09.2023 № 355, виданий лікарсько-консультативною комісією КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги», також не є медичним висновком, який відповідно до Закону підтверджує вказану обставину, цей висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Дослідивши подані сторонами письмові докази суд встановив наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 30.10.2020.
ОСОБА_1 було подано про звільнення його з військової служби на підставі п./п. «г» п. З ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто через такі сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю дружини до якого було долучено наступні документи:
нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_3 ;
нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_1 ;
нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 з апостилем;
нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_2 ;
нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_2 ;
нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_5 ;
нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_5 ;
нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 ;
нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ;
нотаріально засвідчена копія витягу з ДРАЦС громадян № 00041167061; висновок (форма № 080-4/о) від 06.09.2023 № 355;
нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 577880;
довідка, видана ГУ Пенсійного фонду України від 05.09.2023 № 343;
витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_2 ;
витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_5 ;
витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_1 ;
витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_7 ..
Командуванням частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт ОСОБА_1 та повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки надана Завдським ДА. довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 577880, згідно з якою ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, відсутній запис про необхідність постійного стороннього догляду за вказаною особою. Крім того, в пункті 12 довідки серії 12ААГ № 577880, зазначено, що «може працювати в спеціально створених умовах». Наданий ОСОБА_1 висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о) від 06.09.2023 № 355, виданий лікарсько-консультативною комісією КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги», також не є медичним висновком, який відповідно до Закону підтверджує вказану обставину, цей висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №2232-Х11 у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»№2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII).
Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою цієї статті передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У відповідності до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу є, зокрема, необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Статтею 7 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю осіб з інвалідністю в Україні від 06.10.2005 № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV) визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу особа з інвалідністю або дитина з інвалідністю у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Медико-соціальні експертні комісії:
встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні;
вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.
Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров'я:
визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення № 1317).
З огляду на пп. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», відповідно до якої необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, Кабінет Міністрів України встановив чіткий критерій для визначення суб'єкта видачі медичного висновку, що підтверджує необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) військовослужбовця як підставу його звільнення зі служби для особистого здійснення такого догляду- вік особи, що потребує постійного догляду, а саме:
- для неповнолітньої особи (до 18 років) - лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я;
- для повнолітньої особи (понад 18 років) - медико-соціальної експертна комісія.
Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Підпунктом 1 п.11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Наказом від 30.07.2012 № 577 затверджені форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях.
З проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
За таких обставин, норми Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що обставини щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами, які є старшими 18 років, мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ порядку №189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
При цьому, Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, у той час приписи Постанови №413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Відтак, МСЕК наділені більш ширшими повноваження та мають право формувати висновок для осіб віком понад 18 років за результатами розгляду документів, а ЛКК лише висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Оскільки мати дружини позивача є повнолітньою (1975 року народження), то повноваження видати медичний висновок на підтвердження необхідності постійного догляду за нею внаслідок захворювання для цілей звільнення позивача з військової служби має медико-соціальної експертна комісія, а не лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я.
Тому належним доказом підстави звільнення позивача за пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ через необхідність постійного догляду за матір'ю дружини є складений відповідно до чинного законодавства висновок МСЕК, який підтверджує необхідність постійного стороннього догляду за батьками своїми чи дружини (чоловіка).
Зміст наданої довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №577880 відносно ОСОБА_2 свідчить, що їй встановлена 2 група інвалідності на строк до 1 вересня 2024 року та вона може працювати в спеціально створених умовах.
Жодного посилання на те, що мати дружини позивача ОСОБА_2 потребує стороннього догляду вказана довідка не містить.
Так, згідно з п.9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 09 березня 2021 року № 407 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 р. за № 510/36132), такий висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Натомість, суд бере до уваги, що чинним законодавством передбачено надання соціальної послуги догляду вдома.
Зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги догляду вдома, показники її якості для суб'єктів незалежно від форм власності, які надають цю послугу визначено Державним стандартом догляду вдома, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760 (далі Державний стандарт догляду вдома).
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Державного стандарту догляду вдома, цей Державний стандарт застосовується для: організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами; особам з інвалідністю, у тому числі з психічними та поведінковими розладами (крім осіб, які страждають на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння та отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку за рішенням суду), дітям з інвалідністю віком від трьох до 18 років, особам з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (далі особи похилого віку та особи з інвалідністю); моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги догляду вдома; визначення тарифу на платну соціальну послугу догляду вдома.
У розумінні пункту 1.4 розділу І Державного стандарту догляду вдома отримувач соціальної послуги догляду вдома (далі отримувач соціальної послуги) особа/сім'я, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров'я тощо, та отримує цю соціальну послугу; соціальна послуга догляду вдома (далі соціальна послуга) заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавача соціальної послуги і полягають у наданні допомоги в самообслуговуванні особам, які частково або повністю втратили/не набули здатності до самообслуговування.
Таким чином, потреба у постійній сторонній допомозі може виникати як в осіб із інвалідністю, так і в осіб з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні до самообслуговування.
Відповідно до абзаців 3-7 пункту 3.2 розділу ІІІ Державного стандарту догляду вдома ступінь індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги визначається: для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю з фізичними та/або сенсорними порушеннями за кількістю балів, зазначених у таблиці 1 додатка 1 до цього Державного стандарту з урахуванням балів за шкалою оцінки можливостей виконання елементарних дій та шкалою оцінки можливостей виконання складних дій (таблиці 2, 3 додатка 1 до цього Державного стандарту відповідно). Для отримання соціальної послуги сумарний результат оцінки можливостей виконання елементарних та складних дій має бути не менше ніж 12 балів; для осіб з когнітивними розладами відповідно до шкали оцінки навичок проживання за основними категоріями та картки визначення індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги (далі Картка), наведених відповідно у таблицях 4, 5 додатка 1 до цього Державного стандарту. Для отримання соціальної послуги сумарний результат за категоріями Організація харчування, Зовнішній вигляд, дотримання правил особистої гігієни, Здоров'я, Утримання помешкання, Дотримання правил безпеки та поведінки в разі надзвичайних ситуацій, Міжособистісні відносини, Знання ресурсів громади, Обізнаність у юридичній сфері має становити не менше ніж 69 балів, за іншими категоріями щонайменше базовим, а сума балів за такими категоріями має бути не менше ніж 58; для осіб з інвалідністю з психічними та поведінковими розладами відповідно до анкети визначення рейтингу соціальних потреб отримувача соціальної послуги догляду вдома відповідно до таблиці 6 додатка 1 до цього Державного стандарту. Для отримання соціальної послуги за результатами визначеного рейтингу соціальних потреб пріоритетною має бути сфера Здоров'я; для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років відповідно до оцінювання індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги догляду вдома (для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років). Для отримання соціальної послуги сумарний результат має становити не менше ніж 11,2 т .
Згідно з п.п. 6.1, 6.3 розділу VI Державного стандарту догляду вдома соціальна послуга догляду вдома надається за місцем проживання отримувача соціальної послуги (вдома) протягом робочого дня.
Соціальна послуга догляду вдома може надаватись постійно (для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю з фізичними та/або сенсорними порушеннями III групи рухової активності 1-2 рази на тиждень (за необхідності), IV групи рухової активності (5 ступінь індивідуальної потреби) 2 рази на тиждень, IV групи рухової активності (6, 7 ступені індивідуальної потреби) 3 рази на тиждень; V групи рухової активності 5 разів на тиждень, для осіб з інвалідністю І групи підгрупи А 6-7 разів на тиждень (за потреби)), для осіб з когнітивними розладами при базовому рівні (від 112 до 142 балів) потреба у відвідуванні становить 5 разів на тиждень, при задовільному рівні (від 143 до 244 балів) 4-3 рази на тиждень, при доброму рівні (від 245 до 314 балів) 3-2 рази на тиждень; при відмінному рівні (від 315 до 345 балів) 1 раз на тиждень; періодично (2 рази на місяць для осіб з когнітивними розладами, для осіб з інвалідністю з психічними та поведінковими розладами 2-4 рази на місяць), тимчасово (визначений у договорі період), для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років при ступені індивідуальних потреб дитини періодичний догляд 2 рази на тиждень; постійний догляд 4-3 рази на тиждень; інтенсивний догляд 5 разів на тиждень.
Кількість разів надання соціальної послуги догляду вдома може зменшуватись за бажанням (ініціативою) отримувача соціальної послуги.
Соціальна послуга може надаватись постійно або тимчасово (протягом визначеного у договорі періоду).
Строки надання соціальної послуги узгоджуються з отримувачем соціальної послуги та/або його законним представником з урахуванням визначеного ступеня індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги.
Порядок надання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 (далі Порядок № 859) встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (далі соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. №1161.
Зі змісту п. 7 Порядку № 859 встановлено, що для призначення і виплати компенсації, серед іншого подається висновок лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ.
Відповідно до Закону України Про соціальні послуги, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267, Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 затверджено форму первинної облікової документації №080-4/о Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та інструкцію щодо її заповнення (далі Інструкція № 407).
Згідно з п.п. 4, 9, 11 Інструкції № 407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Суд враховує, що соціальна послуга догляду вдома, як і соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі надаються не лише особам, які потребують постійного догляду. Однак, для визначення змісту соціальної послуги підлягають встановленню індивідуальні потреби особи, яка потребує надання соціальних послуг.
Таким чином, висновок за формою № 080-4/о підтверджує потребу особи в наданні їй соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку № 859. При цьому, сам по собі висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою № 080-4/о не свідчить про потребу особи в постійному догляді, для цілей застосування підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, та підлягає врахуванню з результатами комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг.
Тобто такий висновок №355 від 06.09.2023 призначений саме для призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та для визначення переліку рекомендованих соціальних послуг.
Крім того, вказаний висновок також не містить відповідних записів щодо необхідності стороннього догляду за ОСОБА_2 . Графа "рекомендавано соціальні послуги" з відповідним переліком таких послуг не містить відповідного підкреслення, як це передбачено її формою.
Суд не приймає до уваги надані копії документів "щоденник", у якому міститься запис, що хвора потребує постійного стороннього догляду та визнає їх недопустимими доказами, оскільки зміст вказаного документу не дає можливості встановити, що це за документ та кого він стосується.
Необхідно вказати, що виданий лікарсько-консультативною комісією КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» висновок №650/1 від 17.11.2023 не є належним медичним документом, який посвідчує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю дружини позивача, що є підставою для звільнення згідно із підпунктом г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, позаяк таким документом має бути виключно відповідний медичний висновок МСЕК. Крім того, вказаний висновок ЛКК також не містить посилання на те, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду у ньому лише вказано, що вона має значну залежність від інших осіб.
Таким чином, оскільки позивач разом із рапортом про звільнення не подав висновку медико-соціальної експертної комісії про те, що матір його дружини потребує постійного догляду, то позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII є безпідставними.
Отже, в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_8 через сімейні обставини слід відмовити.
Згідно частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту з додатками відсутні, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не порушують прав позивача.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева