Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 липня 2024 року Справа№200/3059/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
Адвокат Берзінь Сергій Людвигович (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в інтересах ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) звернувся через підсистему “Електронний суд” до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби згідно з рапорту від 09.05.2024 на підставі абзацу четвертого підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
22 травня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалою відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Військовою частиною НОМЕР_1 надано відзив в якому зазначено, що позивач, який з 28.12.2020 по теперішній час проходить військову службу у військовій частині, звернувся із рапортом (без зазначення номеру та дати) про звільнення з військової служби. Посадовою особою не погоджено такий рапорт та не зареєстровано, оскільки він не містив дату складання та переліку документів, що додаються до рапорту. В усній формі роз'яснено про відсутність підстав для звільнення. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено таке.
Солдата ОСОБА_1 , з 28.12.2020 зараховано до списків особового складу частини та на всі види грошового забезпечення, згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2020 №378.
09 травня 2024 року позивачем складено рапорт командиру розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 у якому просив про звільнення з військової служби у запас відповідно до абз.4 п. «г» п.3 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Перелік документів, що додано до рапорту - відсутній.
Судом встановлено, що зазначений рапорт містить наступні відмітки: «Клопочу по суті рапорту» датований «09.05.2024» засвідчений підписом командира розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 ; «Не погоджено: відсутні підстави для звільнення з лав ЗСУ» датований «09.05.2024», засвідчений підписом начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із не звільненням з військової служби, позивач звернувся до суду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232 (далі - Закон №2232).
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями ч.1, 2,3 ст.2 Закону №2232.
За приписами пункту 6 ст.2 Закону №2232 встановлено, що передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232 визначений початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до ч.3 вказаної статті, встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби, визначені статтею 26 Закону №2232, а у частині 4 цієї статті, наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходяться військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а саме: під час дії особливого періоду (крім періоду воєнного стану) пункт 1, під час воєнного стану пункт 2.
Відповідно до абзацу 4 п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 (у редакції, чинній станом на час складання рапорту) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу), - у зв'язку з необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно з вимогами ч.7 ст.26 Закону №2232 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), пунктом 3 якого визначено, що його дію поширено на військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008.
Так, згідно з п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 перебачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, зокрема, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшин) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення, регламентований п.233 Положення №1153/2008, за яким зокрема, встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з абзацом 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Статут) передбачено, що цим Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України.
Відповідно до вимог статті 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту, встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
П.п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Із аналізу наведених норм слідує, що подання рапорту «по команді» означає направлення (подання особисто) його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі, до прямого керівника, командира військової частини або іншої особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників), а останні, в свою чергу, мають обов'язок прийняти відповідне рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше (про задоволення чи відмову у вирішенні такого питання), а у разі відмови у вирішенні питання, із зазначенням у ній обґрунтування причин та підстав для відмови та з посиланнями на акти законодавства.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Вищенаведене узгоджується із пунктом 117 розділу V Закону України "Про дисциплінарний статут Збройних Сил України" за яким пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем подано рапорт від 09.05.2024 про звільнення з військової служби під час воєнного стану із посиланням на вимоги абз.4 п. «г» п.3 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно відміток, що зроблені на рапорті, у порядку підлеглості (підпорядкованості) рапорт направлено для вирішення по суті начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_4 , яким зроблено відмітку «не погоджено».
Разом з тим, жодних доказів прийняття вмотивованого рішення з визначеними підставами для відмови у звільненні за наслідками розгляду рапорту матеріали справи не містять.
Відмітка на рапорті «не погоджено» не може вважатися належною відмовою у вирішенні питання, поставленого у рапорті (а саме щодо звільнення заявника з військової служби), оскільки не містить мотивів та підстав її прийняття.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд вважає, що у даному випадку наявна протиправна бездіяльність щодо розгляду рапорту від 09.05.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.4 п. «г» п.3 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки відповідне рішення (наказ) не прийняті.
З огляду на встановлену бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд висновує про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 09.05.2024 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 09.05.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.
Надаючи оцінку вимозі про зобов'язання прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно рапорту від 09.05.2024 на підставі абзацу четвертого підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду суд зазначає таке.
Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень військової частини, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Системний аналіз положень статті 2 КАС України в кореспонденції з приписами статті 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, дає можливість дійти висновку, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до компетенції такого суб'єкта.
А тому, у відповідній частині позовних вимог наразі належить відмовити з огляду на їх передчасність.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 09.05.2024 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 09.05.2024 про звільнення з військової служби та прийняти вмотивоване рішення за результатом його розгляду у встановленому законом порядку та строк.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош