СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/17898/23
пр. № 2/759/1578/24
01 липня 2024 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Шум Л.М.
за участі секретаря: Мовчана О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,-
18.09.2023 року позивачка через свого представника адвоката Масютіна С.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.
В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер: р. №2925, виданий 30.08.2023 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Під час отриманні (оформленні) спадщини за законом 30.08.2023 року на вище зазначену квартиру, відповідач ОСОБА_2 написав заяву і в якій відмовився від отримання у спадок своєї частки в спадщині.
На даний час у вище зазначеному житловому приміщені (квартира) ОСОБА_2 (відповідач) не зареєстрований і не має жодних законних підстав для знаходження у приміщені вище зазначеної квартири, але не дивлячись на це відповідач фактично проживає і знаходиться в даній квартирі, не сплачує комунальні платежі в утриманні житла участі не бере, веде аморальний спосіб життя (зловживає спиртними напоями) особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою він не цікавиться, зневажливо ставиться до мого майна (квартири) і її особистих речей.
Також відповідач постійно чинить позивачці перешкоди в користуванні жилим приміщенням (квартирою) ні вона, ні інші члени її сім'ї не можуть спокійно без скандалу та погроз фізично розправи, з боку відповідача, потрапити до власної квартири.
Також не однократно відповідач намагався здійснити дії розпусти по відношенню до позивачки неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (12 років) демонструючи в її присутності свої геніталії, про що позивачка не однократно сповіщала правоохоронні органи поліції.
Враховуючи поведінку відповідача та боячись за власне життя та здоров'я членів позивачки родини в вересні 2023 року вона вимушена була переїхати на інше житло до орендованої квартири, згодом повернувшись до власної квартири, позивачка вже не змогла потрапити у власну квартиру.
Протягом всього терміну позивачка з відповідачем намагалася вирішити це питання в добровільному порядку, оскільки є повноправним володільцем даної квартири, але з боку відповідача були погрози.
Враховуючи вищенаведене, позивачка просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням у зв'язку з відсутністю реєстрації в цьому житловому приміщенні та права власності на вище зазначену квартиру, крім того не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по його утриманню житлового приміщення, а тому позивачка, як власник житла вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою оскільки відповідач створює їй перешкоди у здійсненні права користування і розпорядженні своїм майном.
Ухвалою суду від 21.09.2023 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивачка не з"явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та просила задовольнити позов(ас.35).
В судове засідання відповідач не з"явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином , причину неявки суду не повідомив(ас.33,41,45,46).
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судом встановлено, що підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер: р. №2925, виданий 30.08.2023 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .(ас.9-11).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є рідним братом позивачки ОСОБА_1 .
Таким чином, судом було встановлено, що між позивачами та відповідачем виникли правовідносини, що регулюються главою 28, 32 Цивільного кодексу України «Право власності на житло» та «Право користування чужим майном».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону позовні вимоги не відповідають.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Заявивши позовну вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, позивачка не вказала, яке її право було порушено відповідачем та яке право підлягає захисту.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Суд, вважає, що обраний позивачам спосіб захисту свого права є неефективним.
З огляду на зазначене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки судом не встановлено наявності порушеного права, та ним не вказано, яке саме право підлягає захисту.
Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Керуючись ст. 15,16 ЦК України, ст. 4, 263 ЦПК , статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення-відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Суддя: Л.М. Шум