Справа №:755/19493/23
Провадження №: 2/755/2373/24
(заочне)
"05" червня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Гончарука В.П.
при секретарі - Гриценку О.І.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 . ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб. Від шлюбу народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. .Києва від 13 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .. ОСОБА_4 . Відповідач фактично не проживає в даній квартирі.
Наявність реєстрації відповідача у належній позивачу на праві користування квартирі позбавляє його можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18.12.2023 року провадження у зазначеній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового засідання надав письмову заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав виколадених у змісті позовної заяви.
Відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Поштова кореспонденція (ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача т, поверталися до суду неврученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Представник третіх осіб у судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином. До матеріалів справи долученні письмові пояснення представника, у яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та зазначив що реєстрація відповідача у вказаній квартирі порушують право розпоряджатися власним майном як позивача так і їх, як співласників.
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
В судовому засіданні встановлено, що 12 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб.
Від шлюбу народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. .Києва від 13 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Вказане рішення набрало законної сили.
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .. ОСОБА_4 , що підтверджується договором кіпівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю.О., зареєстрованим у реєстрі за № 9269.
Відповідач фактично не проживав та не проживає в даній квартирі.
Крім того, як вбачається з відомостей Держаної прикордонної служби, відповідач покинув територію України 29 серпня 2019 року в напрямку пункту пропуску Краківець.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно із статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Враховуючи викладені вище факти та норми закону суд приходить до такого.
Позивачу та третім особам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідач зареєстрований на проживання у даній квартирі, однак не проживає у квартирі та не користується нею понад 5 років, тобто значно більше одного року, не сплачує комунальні послуги, не утримує житло в належному стані. Судом не встановлено фактів чинення перешкод з боку позивача щодо проживання відповідача в даному жилому приміщенні протягом зазначеного часу. Також не встановлено будь-яких поважних причин відсутності відповідача у квартирі та підстав для збереження за ним права користування даним жилим приміщенням.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що позивач має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності майном у обраний спосіб - шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 . ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом відповідач більше одного року у спірній квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір, що був сплачений позивачем при звернені до суду у розмірі 1 073,60 грн.
Керуючись статтями 16, 317, 319, 383, 386, 391, 405 ЦК України, статтями 2, 10, 76, 77-81, 89, 141, 265, 280, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 . ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073, 60 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 05 червня 2024 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 );
Відповідач:
ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 );
треті особи:
ОСОБА_3 . (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 );
ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).
Суддя: