03.07.24
22-ц/812/956/24
Справа номер 484/1054/24 Головуючий суду першої інстанції - Шикеря І. А.
Провадження номер 22-ц/812/956/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.
03 липня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О. В.,
суддів - Самчишиної Н. В., Ямкової О. О.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В. М.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року, ухвалене за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
23 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтовувала наступним.
Позов зазначала, що з 13 червня 2023 року працювала у Державному підприємстві «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» (далі - ДП «Дослідне господарство «Зелені Кошари») на посаді головного бухгалтера. 13 жовтня 2023 року вона була звільнена з посади за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). Однак при звільненні остаточний розрахунок з нею проведено не було.
Після неодноразових як усних так і письмових її звернень до відповідача з приводу погашення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, 12 січня 2024 року на її рахунок надійшло 9587,28 грн, а 21 лютого 2024 року - 14 094,90 грн. Проте відповідач не сплатив їй компенсацію за невикористану відпустку у сумі 20 314,80 грн.
Посилаючись на те, що відповідач порушив строки виплати їй заробітної плати, позивач вважала, що відповідач повинен відшкодувати їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 142 272,33 грн за період з 14 жовтня 2023 року по 21 лютого 2024 року.
Також, на думку позивача, діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 10 000 грн. Несвоєчасне отримання заробітної плати призвело до залишення позивача без засобів існування, що призвело до стресу, душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 20 314,80 грн компенсації за невикористану відпустку, 142 272,33 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 10 000 грн моральної шкоди, а також 1725,87 грн судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Дослідне господарство «Зелені Кошари» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 142 272,33 грн з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів, моральна шкода у сумі 2000 грн та судовий збір у сумі 1442,83 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи у повному обсязі позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів належного розрахунку при звільненні позивача, а тому повинен відшкодувати їй вказаний середній заробіток у сумі 142 272,33 грн, який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року.
Задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди на суму 2000 грн, суд вважав зазначений розмір шкоди таким, що відповідає принципам розумності та справедливості.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд виходив з того, що вона була виплачена позивачу до її звернення з позовом до суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з рішенням суду, ДП «Дослідне господарство «Зелені Кошари» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у задоволеній частині, просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, підприємство зазначало, що затримка виплати заробітної плати позивачу допущена в умовах непереборної сили, пов'язаної із наслідками запровадження воєнного стану. Водночас заборгованість підприємства по заробітній платі була виплачена позивачу до моменту подачі позовної заяви. Розрахована позивачем компенсація у вигляді розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є значно більшою за суму боргу по заробітній платі. Такий розмір є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Також відповідачем наголошено на тому, що позивачем не надано жодних доказів спричинення їй відповідачем моральної шкоди.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 з 13 червня 2023 року працювала у ДП «Дослідне господарство «Зелені Кошари» на посаді головного бухгалтера.
13 жовтня 2023 року наказом роботодавця №67 від 12.10.2023 вона була звільнена з посади за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). Згідно з п.2 вказаного наказу бухгалтерія повинна була провести остаточний розрахунок і виплатити компенсацію за 11 невикористаних днів щорічної основної відпустки.
Згідно з довідкою ДП «Дослідне господарство «Зелені Кошари» від 10.04.2024 №39 при звільненні позивачу належало до сплати: 14 506,90 грн заробітної плати та 14 911,96 грн компенсації за невикористані дні відпустки. За вирахуванням військового збору у сумі 441,28 грн та податку на доходи у сумі 5295,39 грн позивач мала отримати 23 682,18 грн.
В день звільнення відповідач вказану суму позивачу не сплатив.
27 грудня 2023 року позивач зверталася до відповідача з вимогою про сплату їй заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вказана вимога була отримана відповідачем 03 січня 2024 року.
Із запитом про отримання документів щодо ОСОБА_1 до відповідача 05 лютого 2024 року зверталася і її представник - адвокат Третьяк Г. О.
Суми, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, були перераховані відповідачем ОСОБА_1 12 січня 2024 року в сумі 9587,28 грн та 21 лютого 2024 року у сумі 14 094,90 грн.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні безпечні, і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (тут і надалі в редакції на день звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Стаття 23 ЦК України регламентує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Судом першої інстанції встановлено та це відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, що відповідач порушив строки виплати позивачу сум, які підлягали виплаті їй при звільненні, а саме 14 506,90 грн заробітної плати та 14 911,96 грн компенсації за невикористані дні відпустки. Вказані суми були сплачені позивачу 12 січня та 21 лютого 2024 року.
За такого судом було правильно констатовано, що у такому випадку позивач мала право на стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який передбачений ст.117 КЗпП України.
Разом з тим, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №751/1198/18 (провадження №61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі №204/1724/20 (провадження №61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі №593/1161/21 (провадження №61-14077св23).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріали справи свідчать, що позивач, яка працювала у відповідача головним бухгалтером, була звільнена з займаної посади 13 жовтня 2023 року. Про виплати, які мали бути їй виплачені при звільненні, вона знала в силу своїх посадових обов'язків. З позовом до суду позивач звернулася 23 лютого 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку для звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявляла, поважних причин його пропуску вона не надала.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вважав, що вона має право на відшкодування їй відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 142 272,33 грн з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів та моральної шкоди у сумі 2000 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вказаний висновок є помилковим, оскільки ОСОБА_1 було пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасував рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2164,25 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, а також розподілу судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Зелені Кошари» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення»судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2164,25 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Н. В. Самчишина
О. О. Ямкова
Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року.