02 липня 2024 р. Справа № 520/15186/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 (ухвалене суддею Спірідоновим М.О.) по справі № 520/15186/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає в не нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з січня 2021 року по вересень 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 ; зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з січня 2021 року по вересень 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік"на 01.01.2021 та на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, виплативши перераховану суму (з урахуванням отриманих коштів) ОСОБА_1 ; зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_2 нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з січня 2022 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплативши ОСОБА_1 відповідні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 задоволено позов частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з 21.01.2021 по 10.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 ; зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 21.01.2021 по 10.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2021 та на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, виплативши перераховану суму (з урахуванням отриманих коштів) ОСОБА_1 ; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з січня 2021 року по вересень 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 є протиправною та такою, що порушує права позивача, у зв'язку з чим він має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з січня 2022 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , 05.05.1996 в книзі записів громадянського стану про народження зроблено запис № 04 про народження ОСОБА_2 , батьком якої є ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 проходила військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України у період з 21.01.2021 до 09.09.2022.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.09.2022 № 280-ос сержанту ОСОБА_2 припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв'язку зі смертю (померла 09.09.2022 внаслідок вибухової травми).
За результатами розгляду адвокатського запиту адвоката Коломойцева М.М. від 01.06.2023 щодо перерахунку грошового забезпечення померлої ОСОБА_2 листом відповідача від 09.06.2023 за вих. № 14/3531-26 повідомлено, зокрема, що відсутні підстави щодо задоволення цього запиту.
Не погодившись з вищезазначеною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення ОСОБА_2 повинно обчислюватися: - за період з 21.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 2021 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"; - за період 01.01.2022 - 10.09.2022, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік". Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд першої інстанції виходив з того, що вони звернені на майбутнє.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищезазначених норм закону вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у зв'язку з непроведенням відповідачем з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні із застосуванням механізму множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, на які має право позивач, оскільки такі суми входять до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , а позивач має право на їх отримання як частини спадщини.
Тобто, позивач фактично звернувся до суду з вказаним позовом за захистом своїх спадкових прав, які регламентовані в Книзі шостій "Спадкове право" Цивільного кодексу України, а не прав у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що, оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та 4 (Харківсим) прикордонним загоном (Військовою частиною НОМЕР_1 ) щодо спадкових прав позивача після смерті його доньки ОСОБА_2 , то цей позов повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 р. та закрити провадження у справі № 520/15186/23, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Згідно із ч. 3 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Роз'яснити позивачу, що зазначений спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства України та що, протягом десяти днів з дня отримання ним копії цієї постанови суду він має право подати до суду апеляційної інстанції відповідну заяву, за результатом розгляду якої справа має бути передана до відповідного суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 241 - 244, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 по справі № 520/15186/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою закрити провадження у справі № 520/15186/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін