Справа № 646/2916/24
№ провадження 2/646/1803/2024
02.07.2024 м. Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого-судді Шиховцової А.О.,
за участю секретаря судового засідання Святолуцької К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до держави російської федерації, в якому просить стягнути з держави російської федерації на її користь шкоду в загальній сумі 1 484 640,50 грн, що становить еквівалентно 35 000,00 євро моральної шкоди та 50 861,87 грн. матеріальної коди.
В обґрунтування позивач зазначила, що 20.02.2014 були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014). В продовження вказаної військової агресії зі сторони РФ 24 лютого 2022 року розпочалося та триває до теперішнього часу повномасштабне вторгнення агресора рф на територію України, що стало підставою для введення з 05:30 24.02.2022 воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта (номер інформаційної довідки 336751492 від 23.06.2023 підтверджується належність ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дана нерухомість розташована в центральному районі м. Харкова, який піддавався масованим обстрілам збройними силами російської федерації у березні місяці 2022 року. Внаслідок цього ворожого бомбардування, ракетного обстрілу зі сторони російських військ зазначеній нерухомості було завдано майнової шкоди. Були пошкоджені/розбиті вікна у приміщеннях, які було відремонтовано на замовлення власника у грудні 2022 року. Витрати понесені на відновлення пошкоджених вікон в якості матеріальної шкоди та моральна шкода через ці всі події стали підставою звернення до Червонозаводського районного суду м. Харкова у липні 2023 року. Позов ОСОБА_1 був задоволений повністю, присуджено до стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану державою-агресором російською федерацією, в сумі 66 500 грн та 35 000 євро моральної шкоди. 31.12.2023 територія м. Харкова, а саме його центральна частина міста була піддана знов ворожій атаці, в будинок навпроти належного Позивачу Об?єкту нерухомості прилетів безпілотний літальний апарат (БПЛА) типу «шахед», зруйнувавши частину будівлі АДРЕСА_2 . Через цей вибух в належних Позивачу нежитлових приміщеннях повторно були пошкоджені/знищені вікна, що виходять на вулицю Сумську. З метою приведення нерухомості в стан, що існував до завдання майнової шкоди, позивачем було укладено з Приватним підприємством «Екіпаж» договір поставки №050124/3-11 від 05.01.2024 зі Специфікацією №1 від 05.01.2024 на доставку віком металопластикових (2-х металопластикових конструкцій, 21 склопакету на загальну суму 50 861,87 грн. Отже, фактично понесені позивачем матеріальні збитки склали 50 861,87 грн. Завдання моральної шкоди позивач обґрунтувала тим, що її сім'я - чоловік та дві доньки через збройну агресію рф змушені переживати постійні обстріли в межах Харківської області. Дороговартісне нерухоме майно, що належить позивачу вдруге піддається пошкодженню, а позивач за власні кошти змушена відновлювати його. Позивач зазначила, що умови, в яких вона проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для неї спосіб життя, дуже гостро стало питання з приводу безпечного місця для проживання та фінансів, що безперечно означається на моральному та фізичному стані. Внаслідок збройної агресії рф порушено цивільні права позивача, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості із належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ньому, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу в тому числі моральної шкоди.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.03.2024 провадження у даній справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.04.2024 підготовче провадження закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла письмова заява, в якій вона позовні вимоги підтримала та просила розглядати справу за відсутністю позивача та її представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України», причину неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідачем у справі є держава-агресор Російська Федерація.
Відповідно до ст. 498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Суд враховує, що 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинена. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі неможливе сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Разом з цим, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що направлення посольству РФ запиту на згоду про участь у справі не є потрібним.
Суд, зі згоди представника позивача, розглянув справу в порядку заочного провадження на підставі наявних доказів, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Судом на підставі частини другоїстатті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
На підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2003 ОСОБА_1 нежитлові приміщення 2-го поверху №№1-6, 7-9, 20-25 та частину приміщень №19 (площею 13,6 кв.м.) в літ. «А-4» загальною площею 225,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 . Ці обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 261089554 від 11.06.2021, довідкою інженера з інвентаризації нерухомого майна щодо уточнення поточної інвентаризації нумерації та загальної приміщень від 07.06.2021, технічним паспортом, планом земельної ділянки, планом поверхів громадського будинку, планом групи нежитлових приміщень, характеристикою групи нежитлових приміщень, експлікацією приміщень, договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.10.2003, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1634860 від 03.10.2003.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.12.2023 зареєстровано кримінальне провадження №12023221130002749 за фактом порушення законів та звичаїв ведення війни, а саме 31.12.2023 приблизно о 01 год. 00 хв. за адресами: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 мало місце порушення законів та звичаїв ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств рф, які полягали в здійсненні обстрілів з використанням невстановленого виду озброєння снарядами дальної дії ураження невстановленого калібру по території Київського району м. Харкова, внаслідок чого пошкоджені приміщення за вказаними адресами.
Протоколом огляду місця події від 31.12.2023 з фототаблицею до нього встановлено, що приміщення нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксовано відсутність скління вікон, а також його пошкодження у вигляді тріщин. Крім того, встановлено пошкодження віконних рам у вигляді деформації та тріщин, на підлозі наявні фрагменти скла та інших уламків.
Відповідно до постанови ст. слідчого СВ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області майора поліції Романько А.Ю. ОСОБА_2 залучена як представник потерпілої ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12023221130002749 від 31.12.2023.
Відповідно до договору поставки №050142/3-П від 05.01.2024 та специфікації №1 загальна вартість робіт з поставки склопакетів та металопластикових конструкцій, які були понесені позивачкою для відновлення пошкодженого майна складає 50861,87 грн., що підтверджується рахунком на оплату №337 від 05.01.2024, видатковою накладною №30-1025 від 30.01.2024, платіжними інструкціями №326 від 05.01.2024 на суму 35 500,00 грн та №330 від 29.01.2024 на суму 15 361,87 грн.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Факт масштабної немотивованої збройної агресії РФ проти України визнано резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Російська Федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист. Зокрема, відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна в результаті: пошкодження чи знищення майна під час бойових дій; вилучення майна збройними формуваннями, які перебувають під контролем країни-агресора; втрати майна особою, яка була змушена залишити місце проживання через бойові дії чи окупацію.
У даному випадку предметом позову є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частин першої та третьої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Стаття 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦПК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Пунктами 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом частин 1, 2, 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також суд зазначає, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ та Міністерства юстиції щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Таким чином, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що дії Російської Федерації, як відповідача, у вигляді збройної агресії дійсно спричинили матеріальну та моральну шкоду позивачеві, а відтак, така шкода має бути стягнута у судовому порядку.
Обґрунтовуючи розмір завданої матеріальної шкоди, позивач посилається на пошкодження нерухомого майна через ведення бойових дій на території м. Харкова, зміну укладу життя, хвилювання про свою безпеку та безпеку рідних.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даному випадку, позивачем надано суду докази, які відповідають критеріям достатності, належності, допустимості та підтверджують належність позивачеві нерухомого майна, а також розміру збитків, завданих майну у зв'язку з бойовими діями.
Відтак, суд погоджується із тезами позивача щодо спричинення матеріальної шкоди у заявленому розмірі саме через пошкодження майна.
Разом із цим, суд вважає, що сама по собі збройна агресія Російської Федерації, наслідком якої є, у тому числі, постійні обстріли м. Харкова, пошкодження майна, належного позивачу, душевний біль, безперервні страждання через війну, тривала невизначеність, стрес, страх, тривога та переживання за себе та близьких, безумовно спричинило такій особі моральну шкоду.
Згідно з частиною першою та четвертою статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1ст. 1167 Цивільного кодексу України).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачем у розмірі 35000 євро, є значно завищеним, та таким, що не відповідає розмірам задоволених вимог заявників по схожим справам, що розглядалися ЄСПЛ.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд виходить також із розміру задоволених вимог заявників по аналогічних спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Водночас, наголошує, що відповідно до роз'яснень викладених у п.14Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Отже, валютою суми по відшкодування майнової та моральної шкоди, в даній справі, є національна валюта України - гривня.
З огляду на вищевикладене, суд врахувавши обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану її майна, дійшов висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 30000 Євро, що станом на день ухвалення рішення за офіційний курсом гривні до Євро становить 1 310 559,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими частково, тому підлягають задоволенню лише у частині відшкодування завданої моральної шкоди, тому позов необхідно задовольнити частково.
Згідно з п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 6 статті 141 ЦПК визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню 13423,12 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави російська федерація про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 матеріальну шкоду в розмірі 50 861 (п'ятдесят тисяч вісімсот шістдесят одна гривня) грн 87 коп.
Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 моральну шкоду в розмірі 1 310 559 (один мільйон триста десять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 87 коп.
Стягнути з російської федерації на користь Держави судовий збір у розмірі 13423 (тринадцять тисяч чотириста двадцять три) грн. 12 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленим ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач - держава російська федерація, останнє відоме місцезнаходження посольства: 30049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27.
Суддя А.О. Шиховцова