ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.06.2024Справа № 910/13945/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 7, ідентифікаційний код: 30019335)
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 94, ідентифікаційний код: 01128297)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 19; ідентифікаційний код 37854297)
про стягнення 2 857 376,37 доларів США та 601 098, 36 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Невєров О.О.
від відповідача: Пирогівський В.В.
від третьої особи: Божков Т.І.
Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 2 857 376, 37 доларів США та 601 098,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявною заборгованістю відповідача перед позивачем за порушення умов грошового зобов'язання з повернення на користь позивача отриманого від нього фінансування за додатковими угодами № 74 від 31.03.2021, № 76 від 20.04.2021, № 79 від 22.07.2021 та № 82 від 06.10.2021 до договору комісії № STE-1-2-Д/К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009 та виплати на користь позивача додаткової комісійної плати (винагороди) за надане фінансування у загальному розмірі 2 857 376,37 доларів США та 601 098, 36 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.10.2023.
25.09.2023 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та продовження строків для подачі відзиву на позовну заяву.
26.09.2023 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про витребування доказів, а саме витребування у позивача копії контракту № AirHQ/S82891/EngD3(T)(AN-32RE/105-2009-13)STE-1-32-K/KE-09 від 15.06.2009 року, укладеного між ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (виконавцем) із Президентом Республіки Індія, в особі Об'єднаного секретаря (Сухопутних військ і ВМП), Міністерства оборони Уряду Республіки Індія та додаткової угоди № 6 від 21.04.2011 року до вказаного контракту.
29.09.2023 до канцелярії суду надійшла заява відповідача про залучення третьої особи на стороні відповідача.
У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 04.10.2023, представники відповідача надали усні пояснення по суті поданих клопотань та заяви, підтримали подані клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строків для подачі відзиву на позовну заяву, про витребування доказів у позивача та заяву про залучення третьої особи на стороні відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотань відповідача про відкладення підготовчого засідання та продовження строків для подачі відзиву на позовну заяву, про витребування доказів та заяви про залучення третьої особи на стороні відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 відкладено підготовче засідання на 08.11.2023, продовжено Державному підприємству "Завод 410 ЦА" строк для подання відзиву до 30.10.2023 та зобов'язано Дочірнє підприємство Державну компанію "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" надати суду засвідчені належним чином копії: - Контракту №AirHQ/S82891/32/EngD3(T)(AN-32RE/105-2009-13)STE-1-32-K/KE-09 від 15.06.2009 року, укладеного між ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (виконавцем) із Президентом Республіки Індія, в особі Об'єднаного секретаря (Сухопутних військ і ВМП), Міністерства оборони Уряду Республіки Індія; - додаткової угоди № 6 від 21.04.2011 року до вказаного контракту.
17.10.2023 позивачем до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на виконання вимог ухвали суду від 04.10.2023.
27.10.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити позивачу у заявлених вимогах в частині стягнення штрафних санкцій та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з тих підстав, що позивачем самим порушено умови договору комісії в частині перерахування грошових коштів, отриманих від замовника на рахунок відповідача, при цьому позивачем не здійснені дії, передбачені умовами п. 5 додаткової угоди №82 від 06.10.2021 до договору комісії щодо утримання грошових коштів та погашення заборгованості за спірними додатковими угодами, що збільшувало майновий тягар для комітента та сприяло нарахуванню штрафних санкцій; в той же час факт нецільового використання грошових коштів, перерахованих за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 у зв'язку з ненаданням підтверджуючих документів позивачем не доведений, при цьому вказані кошти були перераховані в якості оплати саме по додатковій угоді №82 від 06.10.2021; також стягнення з відповідача інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, що виражено в іноземній валюті, є незаконним.
27.10.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про витребування у позивача в межах виконання договору комісії №STE-1-2-Д-К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009, укладеного між ДП "ЗАВОД 410 ЦА" (Комітент) із ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (Комісіонер): документи на відкриття та обслуговування акредитиву пропорційно участі Комітента у виконанні умов Контракту; банківські витрати в тому числі банківських гарантій за Контрактом; документи витрати на оформлення банківських гарантій за Контрактом; документи витрати на оформлення відповідних дозволів державних органів влади; документи на декларування і митне оформлення літаків та виробів; документи на страхування та транспортування виробів; документи на транспортування та проживання до країни Замовника та проживання спеціалістів комітента та комісіонера; документи, які підтверджують витрати пов'язані із здійсненням необхідної комерційно-маркетингової роботи укладання контракту та інших правочинів спрямованих на виконання зобов'язань по договору комісії, та письмове доручення, якщо таке було. А також в межах виконання договору комісії №STE-1-2-Д-К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009, укладеного між ДП "ЗАВОД 410 ЦА" (Комітент) із ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (Комісіонер) виписки банків, що підтверджують надсилання ДП ДГЗП "СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ" коштів на рахунки ДП "ЗАВОД 410 ЦА" за період з 08.01.2009 по 28.02.2021 включно, а також інші документи, що підтверджують фінансові операції між нашими підприємствами за вказаний період.
01.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено про фактичне визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу та 3% річних, а також, що твердження відповідача про безпідставність утримання позивачем грошових коштів, отриманих від замовника, не відповідає дійсності, оскільки відповідач за умовами договору надав доручення (право) позивачу на укладання правочинів та понесення відповідних витрат, що підтверджені звітами комісіонера; матеріалами справи підтверджений факт перерахування коштів саме за додатковою угодою №79 від 22.07.2021, при цьому відповідачем не надано доказів цільового використання вказаних коштів; підставою для нарахування інфляційних втрат є невиплачена відповідачем додаткова комісійна винагорода згідно додаткових угод №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії, що виражена у гривні.
02.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" Акціонерним товариством "Українська оборонна промисловість" подано письмові пояснення, у яких третя особа заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 120 000, 00 дол. США штрафу, позаяк відповідачем у листі від 19.01.2022 №45.1-73 було визначено цільове використання частини отриманих коштів - необхідність завершення постачання обладнання за договором комісії та надано пропозицію про внесення змін щодо призначення платежу, яку позивачем було проігноровано; також третя особа вказує на недоведеність наявності підстав для стягнення вказаної суми штрафу з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 20.10 договору комісії; також третя особа просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат на 99% з огляду на їх непропорційно великий розмір.
03.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано заперечення на клопотання про витребування доказів. Так, позивач вважає клопотання відповідача необґрунтованим, оскільки, докази, які просить витребувати відповідач є у безпосередній наявності у останнього. Так як всі витребувані документи своєчасно надавались позивачем, починаючи з 2009 року та надаються на постійній основні своєчасно по сьогоднішній день, разом зі звітами комісіонера, у межах виконання умов укладеного та діючого Договору комісії.
Факт направлення відповідних документів відповідачу, що підтверджують понесення позивачем витрат у звітній період, підтверджується, зокрема, додатком 24 до позовної заяви (лист ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" №31.47/1274/1215-22 від 15.02.2022, яким були направлені відповідачу звіт комісіонера від 31.01.2022 та підтверджуючі документи, щодо понесених витрат, на 9 аркушах).
Позивачем також вже неодноразово надавались відповідачу договори про надання банківських гарантій, разом зі всіма додатковими угодами до них. Востаннє надання копії таких документів підтверджується додатками 43-44 до позовної заяви (лист ДП "Завод 410 ЦА" №22-558/1 від 14.04.2023 та лист ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" №31.67/1495/3851-23 від 25.05.2023). А відтак, як вказує позивача, відповідачем не дотримано приписів ч. 1 ст. 81 ГПК України.
У підготовчому засіданні 08.11.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи зведеної таблиці щодо зарахування коштів комісіонеру від замовника та постачань продукції на виконання договору комісії за період 2020-2022 роки, яке було задоволено судом та долучено до матеріалів справи. Також судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду клопотання про витребування доказів до наступного судового засідання та відкладено підготовче засідання на 22.11.2023.
14.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" третьою особою подано додаткові письмові пояснення, відповідно до яких Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" просить суд відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 124 000,00 дол. США штрафу у розмірі 5% від суми неповернутих коштів, враховуючи відсутність пред'явленої вимоги позивача до відповідача про стягнення штрафу та наявність у позивача права на утримання цих коштів в подальшому від замовника, при цьому під час розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем не враховано приписи пункту 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Також третя особа просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
21.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи інформаційної довідки від 20.11.2023 щодо надходження від замовника грошових коштів на рахунок ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" для ДП "Завод 410 ЦА" в межах виконання договору комісії №STE-1-2-Д/К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009 за період лютий 2020 року - жовтень 2023 року включно.
21.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано відповідь на письмові пояснення третьої особи, у яких зауважено, що третя особа, як і відповідач не заперечують проти існуючого розміру основної заборгованості відповідача перед позивачем за договором комісії; позивачем було надіслано відповідачу вимогу №31.43/1369/3030-22 від 23.06.2022 та претензію №31.48/1305/4975-22 від 29.09.2022 про стягнення штрафу за нецільове використання коштів; відповідачем не надано жодних доказів використання отриманого від позивача фінансування за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 до договору комісії за цільовим призначенням; відповідач у відзиві не наводив заперечень щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат; суми, передбачені ст. 625 ЦК України, не є різновидом штрафних санкцій, у зв'язку з чим позивач просить відмовити у клопотанні щодо їх зменшення; підстави для зменшення сум штрафних санкцій відповідно до ст. 233 ГК України відсутні, водночас невиконання відповідачем своїх зобов'язань також негативно впливає на можливості позивача виконувати стратегічні завдання Міністерства оборони України.
22.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Уряд Республіки Індія, Міністерства оборони, Штаб ВПС, Інженерне Управління D, у зв'язку з чим судовим дорученням про надання правової допомоги запитати у Уряд Республіки Індія, Міністерства оборони, Штаб ВПС, Інженерне Управління D, інформацію про перерахування Виконавцю (Комісіонеру) грошових коштів в межах виконання Контракту №AirHQ/S82891/32/EngD3(T)(AN-32RE/105-2009-13)STE-1-32- K/KE-09 від 15.06.2009 року в частині виконання договору Комісії №STE-1-2-Д-К-09- ОМ/09-01 від 08.01.2009 року за відвантажену продукцію за період з січня 2021 по липень 2023 а також зупинити провадження у справі № 910/13945/23 до надходження відповіді від компетентного органу Республіка Індія на судове доручення про надання правової допомоги, вручення судової повістки та інших документів по справі.
22.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи.
У підготовчому засіданні 22.11.2023 у зв'язку з тим, що представник відповідача подане ним клопотання про витребування доказів не підтримав, судом проголошено протокольну ухвалу про залишення вказаного клопотання без розгляду.
Також, протокольною ухвалою суду від 22.11.2023, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Позаяк, в поданому відповідачем клопотанні не наведено жодних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує підстави залучення третьої особи і судом таких обставин не встановлено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про залучення в якості третьої особи Уряду Республіки Індія, Міністерства оборони, Штабу ВПС, Інженерного Управління D.
У підготовчому засіданні 22.11.2023 судом оголошено про відкладення розгляду клопотання відповідача про призначення експертизи до наступного судового засідання та відкладено підготовче засідання на 13.12.2023, керуючись принципом розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини.
07.12.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про призначення у справі судово-економічної експертизи.
11.12.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано заяву про оголошення перерви розгляду справи у строк до трьох місяців у зв'язку з тим, що сторонами ведуться перемовини щодо врегулювання спору.
У судовому засіданні 13.12.2024 суд на місці ухвалив, враховуючи клопотання про врегулювання спору мирним шляхом, відповідно до ст. 183 ГПК України, керуючись принципом розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини відкласти підготовче засідання на 17.01.2024.
15.01.2024 відповідачем подано заяву про оголошення перерви у розгляді справи у строк до трьох місяців у зв'язку з тим, що сторони мають намір укласти мирову угоду.
У підготовчому засіданні 17.01.2024 представник позивача підтвердив, що між сторонами ведуться перемовини щодо можливого врегулювання спору мирним шляхом, у зв'язку з чим судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.02.2024, керуючись принципом розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини.
У підготовчому засіданні 28.02.2024 сторони повідомили що станом на дату даного підготовчого засідання сторонами так і не було врегульовано усі спірні питання у даному спорі, у зв'язку з чим судом було продовжено розгляд клопотання про проведення експертизи та відкладено підготовче засідання на 27.03.2024, у даному судовому засіданні судом також було залишено клопотання відповідача про долучення доказів без розгляду.
Згідно з приписами статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Позаяк, відповідач, подаючи додаткові докази, жодним чином не обґрунтував неможливість їх подання до суду, без наведення обґрунтованих причин, що не залежали від нього, такі докази не приймається судом до розгляду.
У підготовчому засіданні 27.03.2024 за результатами розгляду клопотання відповідача про призначення у справі судово-економічної експертизи судом проголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні такого клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.
Згідно з ч. 1-2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
При цьому приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв'язку всієї сукупності доказів.
Із врахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.
У даному судовому засіданні також була проголошена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 17.04.2024.
27.03.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про відкладання розгляду справи на іншу дату; заява про доповнення відзиву на позовну заяву та клопотання про долучення доказів.
17.04.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про відкладання розгляду справи на іншу дату.
Протокольною ухвалою від 17.04.2024 задоволено клопотання представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 08.05.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про поновлення строку на подання доказів у справі, яке викладене у клопотанні про долучення доказів, клопотання Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про долучення доказів до матеріалів справи, залишено без розгляду.
У судовому засіданні 08.05.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 12.06.2024.
У судовому засіданні 12.06.2024 судом оголошено перерву розгляду справи по суті до 25.06.2024.
24.06.2024 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заяву про оголошення перерви у розгляді справи по суті строком на три місяці для підготовки спільної заяви для затвердження мирової угоди.
У судовому засіданні 25.06.2024 судом поставлено на обговорення питання щодо можливості задоволення заяви відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні з метою укладення між сторонами мирової угоди.
Представник відповідача подану заяву підтримав, просив задовольнити, в свою чергу, представники позивача та третьої особи вирішення даного питання залишили на розсуд суду.
Заслухавши представників учасників справи, суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні.
У судовому засіданні 25.06.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача просив суд зменшити суму заявлених до стягнення штрафних санкцій, представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив частково та просив суд відмовити в частині нарахування штрафу у розмірі 5%, зменшити суму штрафних санкцій, частково задовольнити позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
У судовому засіданні 25.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
08.01.2009 між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (далі - комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі - комісіонер) укладено договір комісії №STE-1-2-Д/К-09-ОМ/09-01 (далі - договір комісії), за умовами пункту 1.1. якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, від свого імені в інтересах комітента зовнішньоекономічну угоду (контракт) з замовником на виконання робіт і послуг та поставку виробів. Перелік зазначених робіт, послуг та виробів наведено в додатках до даного договору.
Умовами пункту 2.1.13 договору комісії визначено, що витрати комісіонера за цим договором мають підтверджуватися звітами комісіонера на етапах згідно з Додатком №2.
Як встановлено судом, на виконання умов договору комісії, Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" від свого імені було укладено контракт №AIR HQ/S 82891/32/ENGD3(T)(AN32 RE/105-2009-13)/STE-1-32-K/KE-09 від 15.06.2009 з Міністерством оборони Уряду республіки Індія.
Під час виконання договору комісії №STE-1-2-Д/К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009 сторонами неодноразово вносилися до нього зміни шляхом укладання додаткових угод, зокрема: №64 від 22.06.2020, №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2021, №82 від 06.10.2021.
Так, за умовами пункту 2.2.11. договору, у редакції, викладеній в додатковій угоді №82 від 06.10.2021:
« 2.2.11. Комітент у зв'язку з дефіцитом коштів у комітента та необхідністю фінансування закупівлі виробів для постачання замовнику, розробки конструкторської (надалі - КД) та експлуатаційної документацій (надалі - ЕД) має право звернутися до комісіонера із зверненням щодо авансування закупівлі виробів, наведених в п.п. 2.2.11.1., 2.2.11.2., 2.2.11.4., 2.2.11.5., 2.2.11.6, розробки КД та ЕД, та демонстрацію обладнання в Республіці Індія, наведеної в п.2.2.11.3., які необхідні для виконання умов договору, додаткової угоди №6 від 21.04.2011 року та Контракту № Air HQ/S82891/32/ENG D3(T)(AN-32 RE/105-2009-13)/STE-l-32-K/KE-09 від 15.06.2009 року, а саме:
п. 2.2.11.1. HF радіостанції HF-9000 за контрактом №KKS-200324-P410-BRS-09 від 27.04.2020 р.
п. 2.2.11.2. висотомірів AD-32 та датчика температури зовнішнього повітря за контрактом №UZ-2020 від 25.05.2020 р.
п. 2.2.11.3. розробку КД та ЕД з метою заміни індикатора ЕХ-500 на MFD.5SPO, та відповідача TRA-67A на MST-67A, та проведення демонстрації обладнання в Республіці Індія за договором № 1.2718.2019 від 10.12.2019 р.
п. 2.2.11.4. багатофункціональний індикатор MFD5.SPO.00 для відображення інформації від TCAS, GPS/GLONASS, EGPWS і метео РЛС (2 на ЛІТАК), з монтажним комплектом за договором №П05-10/19 від 18.10.2019 р.
п. 2.2.11.5. SMACSONICEX №1229S-N02 540х540мм/mm за контрактом №UZ-20- 28/8 20 від 17.03.2020 р.
п. 2.2.11.6. кисневе обладнання фірми «SAFRAN» за контрактом №UZ-21-265/3 від 27.07.2021р.».
Відповідно до пункту 2.1.15 договору у разі надходження до комісіонера від комітента звернення, вказаного у п. 2.2.11. договору, комісіонер має право надати грошові кошти в розмірі та у порядку, визначених п. 2.1.16 цього договору.
За умовами пункту 2.1.16 договору, у редакції, викладеній в додатковій угоді №82 від 06.10.2021:
« 2.1.16. комісіонер перераховує комітенту кошти у розмірі визначеному п.п. 2.1.16.1-2.1.16.12. договору.
п. 2.1.16.1. не більше 705 600,00 (сімсот п'ять тисяч шістсот) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування.
п. 2.1.16.2. не більше 142 000,00 (сто сорок дві тисячі) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування.
п. 2.1.16.3. не більше 402 200,00 (чотириста дві тисячі двісті) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування.
п. 2.1.16.4. не більше 466000,00 (чотириста шістдесят шість тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування.
п. 2.1.16.5. 1 000 000,00 (один мільйон) гривень шляхом прямого банківського переказу.
п. 2.1.16.6. 1 000 000,00 (один мільйон) гривень шляхом прямого банківського переказу.
п. 2.1.16.7. не більше 500 000,00 (п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом Національного банку України (НБУ) на дату перерахування коштів.
п. 2.1.16.8. не більше 200 000,00 (двісті тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування. Для закупівлі виробів згідно п. 2.2.11.1. договору.
п. 2.1.16.9. не більше 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом Національного банку України (НБУ) на дату перерахування коштів. Для закупівлі виробів згідно п. 2.2.11.4. договору.
п. 2.1.16.10. не більше 100 000,00 (сто тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування. Для закупівлі виробів згідно п. 2.2.11.5. договору.
п. 2.1.16.11. не більше 800 000,00 (вісімсот тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування. Для закупівлі виробів згідно п. 2.2.11.6. договору.
п. 2.1.16.12. не більше 800 000, 00 (вісімсот тисяч) доларів США 00 центів шляхом прямого банківського переказу у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування. Для закупівлі виробів згідно п. 2.2.11.1. договору.»
Отже, пунктом 2.1.16 договору комісії, доповненого додатковою угодою №64 від 22.06.2020 до договору комісії, у редакції викладеній в додатковій угоді №82 від 06.10.2021 до договору комісії, було передбачено надання комісіонером фінансування комітенту у загальному розмірі: 4 195 800, 00 доларів США та 2 000 000, 00 грн.
Умовами пункту 2.1.17 договору комісії, доповненого додатковою угодою №64 від 22.06.2020 до договору комісії, у редакції викладеній в додатковій угоді №82 від 06.10.2021 до договору комісії погоджено:
« 2.1.17. Протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання зазначених в п.п. 2.1.16.1-2.1.16.12 договору коштів, комітент надає комісіонеру підтвердження перерахування грошових коштів у розмірі, визначеному п.п. 2.1.16.1- 2.1.16.12 договору, на закупівлю HF радіостанції HF-9000 за контрактом №KKS-200324-P410-BRS-09 від 27.04.2020 р., закупівлю висотомірів AD-32 з датчиками температури зовнішнього повітря за контрактом №UZ-2020 від 25.05.2020 р., розробку КД та ЕД з метою заміни індикатора ЕХ-500 на MFD.5SPO та відповідача TRA-67A на MST-67A, та проведення демонстрації обладнання в Республіці Індія за договором №1.2718.2019 від 10.12.2019 р., закупівлю багатофункціонального індикатора MFD5.SPO.00 для відображення інформації від TCAS, GPS/GLONASS, EGPWS і метео РЛС (2 на ЛІТАК), з монтажним комплектом за договором №П05-10/19 від 18.10.2019 р., закупівлю SMACSONICEX №1229S-N02 540х540мм/mm за контрактом №UZ-20-28/8 20 від 17.03.2020, закупівлю кисневого обладнання фірми «SAFRAN» за Контрактом №UZ-21-265/3 від 27.07.2021р.».
Згідно з пунктом 19.1.1.1 договору комісії, у редакції, викладеній у додатковій угоді №82 від 06.10.2021 до договору:
« 19.1.1.1. У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.1. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 7 056,00 (сім тисяч п'ятдесят шість) доларів США 00 центів, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.2. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 1 420,00 (одна тисяча чотириста двадцять) доларів США 00 центів, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.3. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 4 022,00 (чотири тисячі двадцять два) долара США 00 центів, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.4. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 4 660,00 (чотири тисячі шістсот шістдесят) доларів США 00 центів, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.5. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.6. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.7. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 5 000,00 (п'ять тисяч) доларів США, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.8. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 2 000,00 (дві тисячі) доларів США, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.9. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 800,00 (вісімсот) доларів США, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.10. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 1 000,00 (одна тисяча) доларів США, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.11. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 220 000,00 (двісті двадцять тисяч) гривень, включно з ПДВ.
У разі перерахування коштів комісіонером відповідно до пункту 2.1.16.12. договору комісіонер отримує додаткову плату у розмірі 220 000,00 (двісті двадцять тисяч) гривень, включно з ПДВ.».
Отже, пунктом 19.1.1.1. договору комісії, доповненого додатковою угодою №64 від 22.06.2020 до договору комісії, у редакції додаткової угоди №82 від 06.10.2021, було передбачено додаткову плату за надання комісіонером фінансування комітенту. Так, загальний розмір додаткової плати за надане фінансування становить: 25 364, 00 дол. США та 460 000, 00 грн.
Пунктом 19.1.1.2. договору комісії, у редакції, викладеній у додатковій угоді №82 від 06.10.2021 до договору визначено:
« 19.1.1.2. комісіонер має право утримати суму коштів, зазначену в п. п.2.1.16.1- 2.1.16.12. та п. 19.1.1.1. договору з будь-яких коштів, що надійдуть на рахунок комісіонера від замовника за контрактом №Air HQ/S82891/32/ENGD3(T)(AN-32 RE/105-2009-13)/STE-l-32-K/KE-09 від 15.06.2009 року, укладеним між комісіонером і замовником на виконання доручень комітента за договором та додатковою угодою № 6 від 21.04.2011 року. Комісіонер зобов'язується повідомити комітента про утримання суми коштів зазначених в п.п.2.1.16.1.- 2.1.16.12 та п. 19.1.1.1. договору у письмовій формі шляхом направлення листа на адресу комітента».
Відповідно до пункту 19.1.1.4. договору:
« 19.1.1.4. комітент зобов'язаний самостійно повернути комісіонеру суми коштів у доларах США, що вказані у п.п. 2.1.16.1- 2.1.16.12 та п. 19.1.1.1. договору у строк до 31.12.2021 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок комісіонера у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування у разі, якщо комісіонер до 31.12.2021 року не утримав або утримав не в повному обсязі зазначені суми з коштів, що надійшли від замовника для комітента за контрактом у розмірі недоутриманих сум».
Пунктом 20.9. договору комісії, у редакції, викладеній у додатковій угоді №64 від 22.06.2020, сторонами встановлено, що за порушення строків, визначених п. 19.1.1.4. договору, через 15 календарних днів комісіонером буде нараховано штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від суми неповернутих коштів, отриманих згідно з п. 2.1.16 договору, що підлягає сплаті комітентом за вимогою комісіонера. У разі несплати коштів у встановлений вимогою строк відповідна сума штрафу буде утримана з будь-яких коштів, що надійдуть на рахунок комісіонера від замовника для комітента за контрактом.
В пункті 20.10. договору комісії погоджено, що у разі виявлення комісіонером порушення умов цільового використання наданих коштів, визначених п. 2.1.16. договору комісіонером нараховується штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків від суми неповернутих коштів, отриманих згідно з п. 2.1.16 договору, що підлягає сплаті комітентом за вимогою комісіонера. У разі несплати коштів у встановлений вимогою строк відповідна сума штрафу буде утримана з будь-яких коштів, що надійдуть на рахунок комісіонера від замовника для комітента за контрактом.
На виконання умов договору позивачем у якості фінансування, передбаченого додатковими угодами №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021, було перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 2 480 000, 00 доларів США, а саме:
За додатковою угодою № 74 від 31.03.2021, 05.04.2021 у загальному 13 977 750, 00 грн, (що становить еквівалент 500 000, 00 дол. США), що підтверджується, зокрема, платіжною інструкцією №1138 від 05.04.2021 на суму 13 977 750, 00 грн та звітом комісіонера від 30.04.2021 по договору комісії;
За додатковою угодою №76 від 20.07.2020, 28.04.2021 у загальному 10 688 464,00 грн, (що становить еквівалент 380 000,00 дол. США), що підтверджується, зокрема, платіжними інструкціями №1560 від 28.04.2021 на суму 5 640 000, 00 грн, №1561 від 28.04.2021 на суму 2 228 464, 00 грн, №5787 від 28.04.2021 на суму 2 820 000, 00 грн та звітом комісіонера від 30.04.2021 по договору комісії;
За додатковою угодою №79 від 22.07.2021 у загальному 21 819 552, 00 грн, (що становить еквівалент 800 000,00 дол. США), що підтверджується, зокрема, платіжною інструкцією №3099 від 23.07.2021 на суму 21 819 552, 00 грн та звітами комісіонера від 30.07.2021 та від 29.10.2021 по договору комісії;
За додатковою угодою №82 від 06.10.2021 у загальному 21 016 000, 00 грн, (що становить еквівалент 800 000, 00 дол. США), що підтверджується, зокрема, платіжною інструкцією №4515 від 08.10.2021 та звітом комісіонера від 29.10.2021 по договору комісії.
Проте, як вказує позивач, відповідач свої зобов'язання із повернення у визначений умовами договору строк отриманого фінансування та сплати на користь позивача додаткової комісійної плати (винагороди) за надане фінансування не виконав, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості, яка складається з 2 480 000, 00 доларів США - розміру наданого фінансування за додатковими угодами №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії; 8 800, 00 доларів США - невиплаченої додаткової плати за надане фінансування за додатковими угодами №74 від 31.03.2021 та №76 від 20.04.2021 до договору комісії; 440 000, 00 грн - невиплаченої додаткової плати за надане фінансування за додатковими угодами №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії.
Також у зв'язку з порушенням строків повернення отриманого фінансування за додатковими угодами №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії у загальному розмірі 2 480 000, 00 доларів США позивачем на підставі пункту 20.9 договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 5 відсотків від суми неповернутих коштів, отриманих згідно з п. 2.1.16 договору, що становить 124 000, 00 дол. США.
Окрім цього, позивач також просить стягнути з відповідача 139 074, 25 грн інфляційних втрат та 22 024, 11 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати 440 000, 00 грн, а також 3% річних 124 576, 37 доларів США 3% річних, нарахованих на суму заборгованості - 2 488 800, 00 дол. США.
Водночас, як зазначає позивач, відповідачем, разом з порушенням основного обов'язку з повернення отриманого фінансування було допущено порушення умов цільового використання отриманих коштів за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 у загальному розмірі 21 016 000, 00 грн (що становить еквівалент 800 000, 00 доларів США), перерахованих платіжною інструкцією №4515 від 08.10.2021, у зв'язку з чим позивачем також нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 15 відсотків від суми неповернутих коштів на підставі пункту 20.10 договору в сумі 120 000, 00 дол. США.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог, з тих підстав, що позивачем самим порушено умови пункту 19.5 договору комісії, а саме протягом тривалого часу не було перераховано грошові кошти, отримані від замовника на рахунок комітента, при цьому позивачем не здійснені дії, передбачені умовами п. 5 додаткової угоди №82 від 06.10.2021 до договору комісії щодо утримання грошових коштів та погашення заборгованості за спірними додатковими угодами, що збільшувало майновий тягар для комітента та унеможливило погашення заборгованості за договором комісії та додатковими угодами №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2001, №82 від 06.10.2021; в той же час, факт нецільового використання грошових коштів, перерахованих за додатковою угодою №79 від 22.07.2021, у зв'язку з ненаданням підтверджуючих документів позивачем не доведений а вимоги про стягнення 120 000, 00 дол. США є безпідставними, при цьому вказані кошти були перераховані в якості оплати по додатковій угоді №82 від 06.10.2021; також незаконним є стягнення з відповідача інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Третя особа у своїх поясненнях від 02.11.2023 та від 14.11.2023 також заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначивши про відсутність правових підстав для стягнення 120 000, 00 доларів США штрафу за нецільове використання отриманого фінансування, позаяк відповідачем у листі від 19.01.2022 №45.1-73 було визначено цільове використання частини отриманих коштів - необхідність завершення постачання обладнання за договором комісії та надано пропозицію про внесення змін щодо призначення платежу, яку позивачем було проігноровано; також позивачем не доведено наявність підстав для стягнення вказаної суми штрафу з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 20.10 договору комісії. Також третя особа просить суд відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 124 000,00 дол. США штрафу у розмірі 5% від суми неповернутих коштів, враховуючи відсутність пред'явленої вимоги позивача до відповідача про стягнення штрафу та наявність у позивача права на утримання цих коштів в подальшому від замовника, при цьому під час розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем не враховано приписи пункту 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Позивач у відповіді на відзив та у відповіді на письмові пояснення третьої особи зазначає, що твердження відповідача про безпідставність утримання позивачем грошових коштів, отриманих від замовника, не відповідає дійсності, оскільки відповідач за умовами договору надав доручення (право) позивачу на укладання правочинів та понесення відповідних витрат, що підтверджені звітами комісіонера; матеріалами справи підтверджений факт перерахування коштів саме за додатковою угодою №79 від 22.07.2021, при цьому відповідачем не надано доказів цільового використання вказаних коштів; підставою для нарахування інфляційних втрат є невиплачена відповідачем додаткова комісійна винагорода згідно додаткових угод №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії, що виражена у гривні; позивачем було надіслано відповідачу вимогу №31.43/1369/3030-22 від 23.06.2022 та претензію №31.48/1305/4975-22 від 29.09.2022 про стягнення штрафу за нецільове використання коштів; відповідачем не надано жодних доказів використання отриманого від позивача фінансування за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 до договору комісії за цільовим призначенням.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору комісії від 19.06.2017 №USE-18.3-101-D/K-17.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з ч.1 ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
Договір комісії - це один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов'язків).
Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах.
В той же час, умовами пунктів договору 2.2.11; 2.1.15; 2.1.16; 2.1.17; 19.1.1.1; 19.1.1.2; 19.1.1.3; 19.1.1.4; 19.1.1.5; 20.9; 20.10. передбачено надання комісіонером (позивачем) фінансування комітенту (відповідачу), що не є типовим для комісійних правовідносин, врегульованих главою 69 Цивільного кодексу України, а відтак, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у межах виконання договору комісії між сторонами вчинено окремий правочин щодо надання комісіонером фінансової допомоги (позики) комітенту.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
В той же час, частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому, у своїй постанові від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо способу встановлення плати за користування позикою, визначивши, що визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 19.1.1.4. договору комісії передбачено, що комітент зобов'язаний самостійно повернути комісіонеру суми коштів у доларах США, що вказані у п.п. 2.1.16.1- 2.1.16.12 та п. 19.1.1.1. договору у строк до 31.12.2021 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок комісіонера у національній валюті за курсом купівлі валюти на Міжнародному валютному ринку України на день перерахування у разі, якщо комісіонер до 31.12.2021 року не утримав або утримав не в повному обсязі зазначені суми з коштів, що надійшли від замовника для комітента за контрактом у розмірі недоутриманих сум.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 19.1.1.4. договору комісії, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення суми позики та сплати процентів позичальнику, які визначені сторонами у твердій сумі, на момент розгляду справи настав.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання зі своєчасного повернення суми позики та сплати визначених договором процентів належним чином не здійснив.
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повернення отриманих відповідачем коштів та сплати на користь позивача процентів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі, що складається з 2 480 000, 00 доларів США - розміру наданого фінансування за додатковими угодами №74 від 31.03.2021, №76 від 20.04.2021, №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії; 8 800, 00 доларів США - невиплаченої додаткової комісійної плати (винагороди) за надане фінансування за додатковими угодами №74 від 31.03.2021 та №76 від 20.04.2021 до договору комісії; 440 000, 00 грн - невиплаченої додаткової комісійної плати (винагороди) за надане фінансування за додатковими угодами №79 від 22.07.2021 та №82 від 06.10.2021 до договору комісії.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 20.9. договору комісії встановлено, що за порушення строків, визначених п. 19.1.1.4. договору, через 15 календарних днів комісіонером буде нараховано штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від суми неповернутих коштів, отриманих згідно з п. 2.1.16 договору, що підлягає сплаті комітентом за вимогою комісіонера. У разі несплати коштів у встановлений вимогою строк відповідна сума штрафу буде утримана з будь-яких коштів, що надійдуть на рахунок комісіонера від замовника для комітента за контрактом.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення повернення позики та процентів, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 124 000, 00 дол. США.
Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 139 074, 25 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 22 024, 11 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати 440 000, 00 грн, а також 3% річних в сумі 124 576, 37 доларів США, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 2 488 800, 00 дол. США.
У той же час Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 15 наступного змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України № 691-ІХ від 16 червня 2020 року "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19")".
Зазначені зміни також внесено до Господарського кодексу України (Розділ IX "Прикінцеві та перехідні положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 8).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.
Із позовної заяви вбачається, що позивачем здійснено нарахування штрафу за своєчасно неповернуту позику (у строк до 31.12.2021), тобто під час дії карантину.
З огляду на приписи пункту 15 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, суд дійшов про те, що нарахування позивачем штрафу у розмірі 124 000, 00 дол. США за несвоєчасно повернуту позику є безпідставним.
Разом з цим, пунктом 18. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, зважаючи на викладені приписи пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, які обмежують період нарахування передбачених статтею 625 цього Кодексу сум, що підлягають стягненню у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язання в період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у період з 01.01.2022 по 23.02.2022 задоволенню не підлягають.
Перевіривши наданий третьою особою контррозрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, що не охоплений дією воєнного стану, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства.
Відтак, стягненню з відповідача підлягають 3% річних, нарахованих на заборгованість в іноземній валюті в сумі 11 046 доларів США 18 центів; 3% річних, нарахованих на заборгованість у гривні в сумі 1 952 грн 88 коп.; інфляційні втрати в сумі 12 851 грн 52 коп.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 120 000, 00 дол. США штрафу внаслідок порушення умов цільового використання отриманих коштів за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 до договору комісії суд зазначає наступне.
Так, позивачем вказано, що відповідач, в порушення умов пункту 2.1.17. договору комісії, протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання зазначених в п.п. 2.1.16.1-2.1.16.12 договору коштів, не надав підтвердження перерахування грошових коштів у розмірі, визначеному п.п. 2.1.16.1- 2.1.16.12 договору, на закупівлю HF радіостанції HF-9000 за контрактом №KKS-200324-P410-BRS-09 від 27.04.2020 р., закупівлю висотомірів AD-32 з датчиками температури зовнішнього повітря за контрактом №UZ-2020 від 25.05.2020 р., розробку КД та ЕД з метою заміни індикатора ЕХ-500 на MFD.5SPO та відповідача TRA-67A на MST-67A, та проведення демонстрації обладнання в Республіці Індія за договором №1.2718.2019 від 10.12.2019 р., закупівлю багатофункціонального індикатора MFD5.SPO.00 для відображення інформації від TCAS, GPS/GLONASS, EGPWS і метео РЛС (2 на ЛІТАК), з монтажним комплектом за договором №П05-10/19 від 18.10.2019 р., закупівлю SMACSONICEX №1229S-N02 540х540мм/mm за контрактом №UZ-20-28/8 20 від 17.03.2020, закупівлю кисневого обладнання фірми «SAFRAN» за Контрактом №UZ-21-265/3 від 27.07.2021р.
Позивач звернувся до відповідача із листом №31.22/1027/144-22 від 11.01.2021, у якому просив у термін до 14.01.2022 надати позивачу підтвердження (підтверджуючі документи) цільового використання грошових коштів у розмірі 26, 1 млн. грн.
У відповідь на дане звернення відповідач своїм листом №41.1-73 від 19.01.2022 повідомив позивача, що ним із коштів, що надійшли від позивача у розмірі 26,1 млн грн було здійснено 21.12.2021 оплату на користь компанії «Aero Expedition LLC» за аварійний радіомаяк стаціонарний - ARTEX-C-406-1, авіагарнітуру з нероз'ємним батарейним модулем живлення - H10-13X, модифікація гарнітури модулем поглинання шуму (модифікація систем Літаків для використання гарнітури David Clark) - XP40594G-01 розмірі 395 750, 00 доларів США, що підтверджується копіями платіжних доручень в іноземній валюті №12 та №13 від 21.12.2021.
Цим же листом відповідач повідомив, що залишок невикористаних грошових коштів зареєстрованого для оплати Товариству з обмеженою відповідальністю «ВКФ «СТОРК» після погодження та підписання сторонами сформованого Державним підприємством «АНТОНОВ» рішення про умови постачання до Республіки Індія багатофункціональних індикаторів MFD5.SPO для встановлення на літаки АН-32 при доопрацювання в модель АН-32RE.
Отже, придбані відповідачем у компанії «Aero Expedition LLC» вироби на суму 395 750, 00 доларів США не передбачені умовами додаткових угод до договору комісії, та доказів їх погодження зі сторони позивача матеріали справи не містять.
Пунктом 20.10. договору комісії сторони погодили, що у разі виявлення комісіонером порушення умов цільового використання наданих коштів, визначених п. 2.1.16. договору комісіонером нараховується штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків від суми неповернутих коштів, отриманих згідно з п. 2.1.16 договору, що підлягає сплаті комітентом за вимогою комісіонера. У разі несплати коштів у встановлений вимогою строк відповідна сума штрафу буде утримана з будь-яких коштів, що надійдуть на рахунок комісіонера від замовника для комітента за контрактом.
Позаяк під час розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів використання отриманих коштів за додатковою угодою №79 від 22.07.2021 у загальному розмірі 21 016 000, 00 грн (що становить еквівалент 800 000, 00 доларів США), перерахованих платіжною інструкцією №4515 від 08.10.2021, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 15 відсотків від суми неповернутих коштів на підставі пункту 20.10 договору в сумі 120 000, 00 дол. США.
Разом з цим, відповідач та третя особа заявили клопотання про зменшення розміру неустойки на 99 відсотків.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Поряд з цим суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22.
Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач та третя особа зазначають, що відповідач належить до оборонних підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, при цьому вилучення із господарського обігу значної частки незапланованих грошових коштів для виплати штрафних санкцій на користь позивача може призвести до порушення ліквідності, втрати платоспроможності та загрози банкрутства державного підприємства, а також порушенню договірних зобов'язань, виникненню та росту боргових зобов'язань перед постачальниками, працівника та бюджетом, штрафні санкції у справі є непропорційно великими, що призведе до ще більших збитків державного підприємства та неможливості подальшого забезпечення інтересів держави у сфері оборонно-промислового комплексу.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем та третьою особою доводів, враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим задоволення клопотання відповідача та третьої особи та зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу на 99%.
Відтак, стягненню з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" підлягає штраф у розмірі сумі 1 200 доларів США 00 центів, в іншій частині позовних вимог належить відмовити.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 94, ідентифікаційний код: 01128297) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 7, ідентифікаційний код: 30019335) заборгованість з неповернутого фінансування та невиплаченої додаткової комісійної плати (винагороди) в іноземній валюті у розмірі 2 488 800 доларів США 00 центів; заборгованість з невиплаченої додаткової комісійної плати (винагороди) у розмірі 440 000 грн 00 коп.; штраф у розмірі 15 відсотків від розміру фінансування, яке було використано не за цільовим призначенням в сумі 1 200 доларів США 00 центів; 3% річних, нарахованих на заборгованість в іноземній валюті в сумі 11 046 доларів США 18 центів; 3% річних, нарахованих на заборгованість у гривні в сумі 1 952 грн 88 коп.; інфляційні втрати в сумі 12 851 грн 52 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 860 447 грн 79 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.07.2024
Суддя Л.Г. Пукшин