01 липня 2024 року
м. Київ
справа № 2-9/13
провадження № 61-8538ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Наталі Андріївни, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженої відповідальністю «Діджі Фінанс», до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - ОСОБА_1 ,
У липні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2008 року
№ ML-008/216/2008 в загальному розмірі 4 703 729,27 грн.
Остаточним судовим рішенням у цій справі - постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») заборгованості за договором кредиту, пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та загальної суми, що підлягає стягненню, а також в частині судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 104 547,54 дол. США, здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (провадження
№ 61-14869ск23) у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено.
ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, у липні 2023 року звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у справі
№ 2-9/13 закрито.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить висновків про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 , дійшов висновку, що цим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника не вирішувалося.
Доводи апеляційної скарги, що оскаржуваним рішенням першої інстанції порушуються права ОСОБА_1 , як співвласника квартири АДРЕСА_1 , на яку, у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у цій справі, накладено арешт, апеляційний суд відхилив, оскільки право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано 10 березня 2020 року за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).
У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно закрив провадження у справі, оскільки у справі № 754/17295/20 оскаржується державна реєстрація права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк», яка перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Апеляційним судом встановлено, що 16 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № МL-008/216/2008, згідно з умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 103 000,00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,99 % річних та FIDR (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку) на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.
16 липня 2008 року на забезпечення виконання вищевказаних кредитних зобов'язань між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки
№ SR-008/216/2008, згідно з умовами якого остання зобов'язалася відповідати солідарно з позичальницею за невиконання умов кредитного договору.
Позичальник ОСОБА_2 умови вищевказаного кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у липні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
В ході розгляду справи позивача ПАТ «ОТП Банк» замінено на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю, у тому числі вимоги за кредитним договором № ML-008/216/2008, укладеним 16 липня 2008 року з ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року позов банку задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором кредиту в загальному розмірі 4 703 729,27 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за договором кредиту та судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2008 року
№ ML-008/216/2008 в сумі 104 547,54 дол. США. Здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (провадження
№ 61-14869ск23) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено.
19 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконанню виконавчого листа № 2-1676/2014, виданого 18 березня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за договором кредиту в загальному розмірі 4 703 729,27 грн.
Цього ж дня приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа
№ 2-1676/2014, виданого 18 березня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судових витрат в розмірі 3 561,00 грн.
19 червня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про об'єднання вказаних виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2.
Цього ж дня приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 5 176 060,74.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 1995 року ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить в рівних долях з ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 02 серпня 2007 року приватним нотаріусом Київського МНО Юдіним М. А. зареєстровано обтяження за іпотечним договором від 02 серпня 2007 року № 3070: обтяжувач - АТ «Альфа-Банк», особи, майно/права яких обтяжуються - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану 21 лютого 2018 року ОСОБА_6 змінив своє прізвище на « ОСОБА_7 ».
10 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Юдіним М. А. право власності на вказану квартиру зареєстровано за АТ «Альфа-Банк». Крім того, на вказану квартиру накладено арешт на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року у справі № 761/19172/23.
Із касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 529/690/18 (провадження № 61-6006св21) та від 02 листопада 2021 року у справі № 314/5611/19 (провадження № 61-3829св21).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Встановивши, що у справі № 2-9/13 спір виник щодо стягнення кредитної заборгованості у зв'язку з правовідносинами, які виникли саме між банком та ОСОБА_2 на підставі договору кредиту, який забезпечувався лише договором поруки, укладеним з ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскарженим заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося.
Верховний Суд зауважує, що у цій справі спір виник щодо кредитної заборгованості, питання забезпечення кредитного зобов'язання, зокрема іпотекою, у справі не встановлювалося, не вирішувалося, у тому числі шляхом подання відповідних зустрічних вимог, як то визнання іпотеки недійсною, якщо така була укладена в забезпечення саме кредитного договору від 16 липня 2008 року № ML-008/216/2008, укладеного з ОСОБА_8 .
Отже, заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року інших вимог крім стягнення кредитної заборгованості, не розглядалося, вирішення таких вимог, як правило, стосується виключно стягувача, боржника і особи, яка забезпечувала кредитне зобов'язання, при цьому забезпечення кредитного договору № ML-008/216/2008 іпотекою, у тому числі квартирою АДРЕСА_1 , судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій (провадження № 61-11945св22) у цій справі не встановлено.
За наведеним обставин слід дійти висновку, що оскаржуючи заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року, ОСОБА_1 , вважаючи себе співвласником квартири, фактично заперечує щодо способу забезпечення примусового виконання судового рішення у справі № 2-9/13, у межах якого (виконавчого провадження) накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_2 .
Очевидно, що зазначене не може свідчити, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , адже вказаним рішенням не вирішувалось питання будь-яких майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , при цьому це рішення стосується договірних зобов'язань на підставі правочинів, стороною яких ОСОБА_1 не є.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими апеляційним судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Наталі Андріївни, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженої відповідальністю «Діджі Фінанс», до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян