12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 641/2576/21
провадження № 61-17162св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Харківська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Немченко Маргарита Вікторівна, на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року у складі судді Фоміної Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І., у справі за позовом ОСОБА_3 до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Свої вимоги ОСОБА_5 мотивував тим, що, перебуваючи незаконно під кримінальним переслідуванням з 30 січня 2018 року до 19 травня 2020 року, він зазнав значних душевних страждань, втратив нормальні життєві зв'язки, перебував у постійній стресовій ситуації, змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину, зокрема звертався за наданням юридичної (правової) допомоги.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути зДержавного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 425 000,00 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Полтави рішенням від 02 березня 2023 рокупозов задовольнив частково.
Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 180 900,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (6 700,00 грн), за кожен місяць перебування під слідством, у цьому випадку - починаючи з 30 січня 2018 року (дата оголошення про підозру у вчиненні злочинів) до 19 травня 2020 року (день прийняття постанови про закриття кримінального провадження), що становить 27 місяців 21 день.
Враховуючи обсяг страждань, яких зазнав позивач, засади розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 000,00 грн є завищеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим достатньою і справедливою сатисфакцією за таку шкоду буде компенсація у розмірі 180 900,00 грн (6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 27 місяців).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди у сумі 1 425 000,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів понесення ним витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у вказаному розмірі.
Полтавський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишив без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року змінив у частині відшкодування моральної шкоди. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 185 589,93 грн у рахунок компенсації моральної шкоди.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат за надану юридичну допомогу скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат за надану юридичну допомогу 400 000,00 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із його перебуванням під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, однак помилково обрахував її тільки за 27 місяців, хоча фактичний строк перебування ОСОБА_2 під слідством становить 27 місяців та 21 день.
Крім того, оскільки кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, то суд першої інстанції безпідставно зазначив у резолютивній частині рішення такі відомості, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, та вид рахунку, з якого має бути здійснено безспірне списання коштів. Отже, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 слід стягнути 185 143,27 грн на відшкодування моральної шкоди.
Посилання Харківської обласної прокуратури на факт розшуку ОСОБА_2 та зупинення у зв'язку з цим досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі № 266/94-ВР.
Стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошові кошти урахунок відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції керувався тим, що за період досудового слідства (з 30 січня 2018 року до 19 травня 2020 року) позивач поніс документально підтверджені витрати на правову допомогу на загальну суму 400 000,00 грн, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР.
Решта заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу здійснені протягом жовтня 2020 року, тобто знаходяться поза межами завершеного досудового розслідування, а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
29 листопада 2023 року Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточненьпросить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень Закону № 266/94-ВР з урахуванням того, що значна тривалість строку досудового розслідування безпосередньо пов'язана з поведінкою самого позивача, який тривалий час переховувався від слідства та був оголошений у розшук (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу прокуратура мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що тривалість досудового розслідування (27 місяців та 21 день) пов'язана з діями самого позивача, який ухилявся від слідства, у зв'язку із чим його оголошено у розшук, а досудове розслідування зупинялося.
Таким чином, тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні зумовлювалася поведінкою самого позивача, який переховувався від органу досудового розслідування. При цьому поведінка учасників кримінального провадження є одним із критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження.
Позивач не надав доказів на підтвердження того, що характер і тяжкість завданих йому душевних страждань є такими, що відповідно до загальних принципів справедливості, розумності та добросовісності заслуговують на відшкодування моральної шкоди.
Настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Крім того, під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Однак позивач не довів обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, оскільки в договорі про надання правової допомоги не визначено порядку обчислення гонорару адвоката, тому неможливо зробити висновок, що такі витрати були фактичними і неминучими.
04 грудня 2023 року ОСОБА_2 , через представника Немченко М. В. , також подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині визначеного розміру майнової та моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 425 000,00 грн у рахунок компенсації витрат, понесених у зв'язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20, від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21, від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій визначили моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди не з'ясували усі доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Водночас законодавець вказав на мінімальний розмір відшкодування, що надає право суду з урахуванням конкретних обставин справи стягнути його в більшому розмірі.
Суди мали врахувати, що під час незаконного досудового слідства мало місце приниження його честі та гідності, престижу та ділової репутації, погіршення здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків.
Вказує, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94 ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Однак, стягуючи з Державного бюджету України на його користь 400 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції неправильно дослідив та оцінив докази витрат на правову допомогу, оскількивін надав належні та допустимі докази сплати суми у розмірі 1 425 000,00 грн.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою через представника Немченко М. В. , та витребував матеріали цієї справи із Ленінського районного суду міста Полтави.
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури.
18 січня 2024 року справа № 641/2576/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
30 січня 2018 року прокурор Харківської обласної прокуратури в межах кримінального провадження від 27 грудня 2016 року № 42016221090000240 вручив ОСОБА_2 письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 1 а. с. 16-19).
У кримінальному провадженні № 42016221090000240 старший слідчий першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Сльота Є. С. постановою від 23 лютого 2018 року оголосив у розшук підозрюваного ОСОБА_2
13 квітня 2018 року з кримінального провадження № 42016221090000240 від 27 грудня 2016 року в окреме провадження були виділені матеріали за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000468 від 13 квітня 2018 року.
Цього ж дня, 13 квітня 2018 року, старший слідчий першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Сльота Є. С. зупинив досудове розслідування кримінального провадження № 42018220000000468 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, у зв'язку з оголошенням останнього у розшук (том 1 а. с. 25-27).
Прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області Жорняк М. С. постановою від 30 вересня 2019 року визначив підслідність та місце проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42018220000000468 за слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України в Харківській області (том 1 а. с. 33-35).
Надалі прокурор прокуратури Харківської області Чечин М. Ю. визначив підслідність кримінального провадження № 42018220000000468 за детективами Національного антикорупційного бюро України, проте заступник Генерального прокурора, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Н. І. постановою від 05 березня 2020 року знову визначив підслідність вказаного кримінального провадження за слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України в Харківській області (том 1 а. с. 36-38).
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42018220000000468 здійснювалося прокурором прокуратури Харківської області Чечиним М. Ю., а саме досудове розслідування - слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Харківській області Ситниковою Я. В.
Під час проведення досудового розслідування кримінального провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 за клопотанням сторони обвинувачення застосовувалися заходи забезпечення, в тому числі дозвіл на затримання підозрюваного (4 клопотання), а також подано 4 клопотання про застосування запобіжного заходу, про тимчасовий доступ до речей та документів, про накладення арешту на майно.
Під час проведення досудового слідства проводилися численні слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у кримінальному провадженні від 27 грудня 2016 року № 42016221090000240 та у кримінальному провадженні від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468, в тому числі допити свідків, обшуки, виїмки документів, спроби оголошення в міжнародний розшук.
Прокурор прокуратури Харківської області Чечин А. В. постановою від 19 травня 2020 року закрив кримінальне провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях підозрюваного складу кримінальних правопорушень на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (том 1 а. с. 39-42).
Повідомленням від 31 липня 2020 року прокуратура Харківської області проінформувала ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України та роз'яснила порядок поновлення порушених прав і свобод, зокрема його право звернутися протягом шести місяців із вимогою про відшкодування моральної шкоди та сум з надання юридичної допомоги відповідно до Закону № 266/94-ВР (том 1 а. с. 43).
Заступник начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції Харківської обласної прокуратури Чечин А. В. постановою від 11 грудня 2020 року відмовив ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури (том 1 а. с. 62-67).
Матеріали справи також містять:
- договір про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Юрія Кісельова», у пункті 4.2 якого визначені умови оплати та порядок розрахунків, які передбачають оплату не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро, а також додаткові угоди до цього договору (том 1 а. с. 81-86);
- рахунки Адвокатського бюро «Юрія Кісельова» на оплату від 31 січня 2020 року № 3 та від 18 травня 2020 року № 5, квитанції про оплату правничої допомоги та акти приймання-передачі наданих послуг від 31 січня 2020 року та 18 травня 2020 року (том 1 а. с. 68-108).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який містить підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР,затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки його вина у вчиненні злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, а саме кримінальне провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) Верховний Суд зазначив, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22), від 09 листопада 2022 року у справах № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) та № 296/4523/19 (провадження № 61-18635св21) зазначено, що статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 вказано, що здійснення слідчих дій під час розслідування кримінальної справи належить до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного спеціальним законом. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи, і не має призводити до її збагачення.
У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22) зазначено, що посилання у касаційній скарзі на те, що досудове розслідування зупинялося у зв'язку з розшуком підозрюваного, не заслуговують на увагу, оскільки тлумачення змісту частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР свідчить, що законодавець визначає тільки мінімальний розмір за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зупинення досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі № 266/94-ВР.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що кримінальне переслідування ОСОБА_1. припинено з підстав, які його реабілітують, оскільки його вина у вчиненні інкримінованих злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, внаслідок чого кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, а саме станом на 2023 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом збільшення суми моральної шкоди із 180 900,00 грн до 185 589,93 грн, апеляційний суд правильно керувався тим, що грошові кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а розмір цієї шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, за весь період перебування ОСОБА_2 під досудовим слідством, а саме з 30 січня 2018 року (з часу повідомлення про підозру) до 19 травня 2020 року (до моменту прийняття постанови про закриття кримінального провадження), що становить 27 місяців та 21 день.
Доводи касаційної скарги Харківської обласної прокуратури про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень Закону № 266/94-ВР з урахуванням того, що значна тривалість строку досудового розслідування безпосередньо пов'язана з поведінкою самого позивача, який тривалий час переховувався від слідства та був оголошений у розшук (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), є неспроможними, оскільки такий висновок сформований, зокрема, у наведеній вище постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), у якій зазначено, що зупинення досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі № 266/94-ВР.
Аргументи Харківської обласної прокуратури про те, що настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, тоді як покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи, не заслуговують на увагу, оскільки внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування, зокрема моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, провадження № 14-136цс19). Крім того, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати (див. постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, провадження № 61-20691св21).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що, визначаючи мінімальний розмір моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не з'ясували усі доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, зокрема, що під час незаконного досудового слідства мало місце приниження його честі та гідності, престижу та ділової репутації, погіршення здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) вказано, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, має право застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20) вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.
Однак обставини у наведених постановах суду касаційної інстанції відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленим судами під час розгляду цієї справи.
У справі, яка переглядається, суди з'ясували чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивача під час досудового слідства, врахували характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Таким чином, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи суд апеляційної інстанції забезпечив компенсацію позивачеві гарантованого державою розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди в порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР. Визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету. Заперечень щодо визначення періоду, за який апеляційний суд відшкодував моральну шкоду, касаційні скарги не містять.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на доведення факту заподіяння йому моральної шкоди у більшому розмірі фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Узагальнюючи наведене Верховний Суд констатує, що визначений судом апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_2 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, вимог розумності та справедливості, є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету. Тобто суд з'ясував доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, у зв'язку з чим визначив мінімальний гарантований державою розмір компенсації моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством.
З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, під час вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду в означеній частині, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Отже, оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкодивідповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 , серед іншого, просив стягнути зДержавного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 1 425 000,00 грн у рахунок компенсації витрат, понесених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Задовольняючи частково вимогу позивача про відшкодування майнової шкоди та стягуючи з Державного бюджету України витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні у розмірі 400 000,00 грн, суд апеляційної інстанції керувався тим, що решту витрат на юридичну допомогу позивач сплатив протягом жовтня 2020 року, тобто поза межами завершеного досудового розслідування, а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.
Однак наведені висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22), на які посилався ОСОБА_2 у касаційній скарзі, вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), на які також посилався ОСОБА_2 у касаційній скарзі, відповідно зазначено, що:
- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;
- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;
- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
У справі, яка переглядається, на підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні сторона позивача надала:
- договір про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Юрія Кісельова» в особі керуючого адвоката Кісельова Ю. Л., у пункті 4.2 якого визначені умови оплати та порядок розрахунків, які передбачають, що оплата за цим договором здійснюється не пізніше п'яти робочих днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро; такий рахунок за вибором адвокатського бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову скриньку клієнта; рахунок вважається отриманим клієнтом з моменту його надходження до поштового відділення, яке обслуговує адресу місця проживання (реєстрації) клієнта та/або з моменту надходження електронного листа на електронну поштову скриньку клієнта (том 1 а. с. 81-83);
- додаткову угоду від 29 січня 2019 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, у пункті 1 якої сторони дійшли згоди, що правова допомога додатково надається клієнту у кримінальному провадженні від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, та за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, на стадії досудового розслідування, досудового слідства, судового розгляду чи розгляду слідчими суддями (том 1 а. с. 84);
- додаткову угоду від 29 січня 2019 року № 2 до договору про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, у пункті 1 якої сторони дійшли згоди, що правова допомога додатково надається клієнту у кримінальному провадженні від 27 грудня 2016 року № 42016221090000240 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, та за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, на стадії досудового розслідування, досудового слідства, судового розгляду чи розгляду слідчими суддями (том 1 а. с. 85);
- акти від 31 січня 2020 року № 3 та від 18 травня 2020 року № 5 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019 та додатковими угодами до нього із зазначенням виду, опису та вартості послуг на суму 943 525,00 грн та на суму 481 475,00 грн відповідно, а загалом - 1 425 000,00 грн (том 1 а. с. 87-108);
- рахунки Адвокатського бюро «Юрія Кісельова» на оплату послуг від 31 січня 2020 року № 3 на суму 943 525,00 грн та від 18 травня 2020 року № 5 на суму 481 475,00 грн (том 1 а. с. 68, 69);
- банківські квитанції про сплату ОСОБА_2 на рахунок Адвокатського бюро «Юрія Кісельова» 1 425 000,00 грн за правничу допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, а саме: 15 травня 2020 року - 8 700,00 грн (квитанція № 0.0.1706071490.1), 91 300,00 грн (квитанція № 0.0.1706329145.1); 11 червня 2020 року - 100 000,00 грн (квитанція № 0.0.1732089403.1), 100 000,00 грн (квитанція № 0.0.1732090730.1), 100 000,00 грн (квитанція № 0.0.1732091674.1), 13 жовтня 2020 року - 40 000,00 грн (квитанція № 0.0.1867853820.1), 257 000,00 грн (квитанція № 0.0.1867992946.1), 15 жовтня 2020 року - 246 525,00 грн (квитанція № 0.0.1870563774.1), 36 000,00 грн (квитанція № 0.0.1870565770.1), 16 жовтня 2020 року - 285 000,00 грн (квитанція № 0.0.1872283714.1), 29 жовтня 2020 року - 160 475,00 грн (квитанція № 0.0.1887866094.1) (том 1 а. с. 70-80).
Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача грошових коштів за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні, апеляційний суд залишив поза увагою, що всі зазначені послуги, які у подальшому були оплачені позивачем, охоплювали період досудового розслідування, тоді як сам собою факт здійснення позивачем решти оплати наданих послуг за юридичну допомогу після прийняття прокурором постанови від 19 травня 2020 року про закриття кримінального провадження не може слугувати підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування за наявності документального підтвердження витрат на юридичну допомогу, а також розрахунку таких витрат.
Верховний Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою громадянином юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У справі, яка переглядається, пославшись на акти приймання-передачі наданих послуг від 31 січня та від 18 травня 2020 року та вказавши, що юридичні послуги надавалися саме під час провадження досудового розслідування, яке завершене 19 травня 2020 року, апеляційний суд залишив поза увагою те, що за умовами додаткових угод від 29 січня 2019 року № 1 і № 2 до договору про правову допомогу від 29 січня 2019 року № 1/К-2019 юридична допомога позивачу надавалася у кримінальних провадженнях № 42016221090000240 від 27 грудня 2016 року та № 42018220000000468 від 13 квітня 2018 року, тоді як лише кримінальне провадження № 42018220000000468 закрито щодо ОСОБА_2 з реабілітуючих підстав.
Отже, не дослідивши належним чином відповідні докази, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи дійсно понесені позивачем витрати були пов'язані з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 42018220000000468, та чи віднесений визначений у згаданих актах перелік послуг до видів правничої допомоги, передбачених у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які забезпечували захист прав та інтересів позивача як підозрюваного у кримінальному провадженні, закриття якого відбулося для останнього з реабілітуючих підстав.
Також апеляційний суд не з'ясував, чи є розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Без належного і повного з'ясування наведених обставин справи та перевірки їх доказами висновки апеляційного суду про відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні у визначеному цим судом розмірі є передчасними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору в означеній частині, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні саме у розмірі 400 000,00 грн.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
На підставі положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу за результатами касаційного перегляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з переданням справи у цій частині на новий розгляд.Верховний Суд врахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити в означеній частині законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:
касаційні скарги задовольнити частково;
рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та постанову апеляційного суду щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, залишити без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;
постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні скасувати і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з переданням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Отже, враховуючи, що Верховний Суд справу в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування витрат за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні передає на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто не вирішує остаточно спір по суті, то у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій мають бути перерозподілені за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Немченко Маргарита Вікторівна, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року щодо вирішення позовної вимоги ОСОБА_3 до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів досудового розслідування та прокуратури, залишити без змін.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_3 до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди у вигляді витрат за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік