19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/41756/20
провадження № 61-17997св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»,
третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Мостової Г. І., у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - ДП «ПК «Україна», Підприємство), третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 апеляційну скаргу її представника задовольнив частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року, яким у задоволенні її позову відмовлено, скасував і задовольнив частково її позов до ДП «ПК «Україна». Визнав незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к, яким її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 26 грудня 2017 року. Поновив її на вказаній посаді з 27 грудня 2017 року. Зобов'язав ДП «ПК «Україна» внести зміни до її трудової книжки. Стягнув з ДП «ПК «Україна» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн, з утриманням Підприємством з цієї суми податків й інших обов'язкових платежів, а також 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
На виконання вказаного судового рішення ДП «ПК «Україна» видало наказ від 29 липня 2020 року № 690-к про поновлення її на роботі. При цьому відповідних змін до штатного розпису внесено не було.
03 серпня 2020 року її ознайомлено з вказаним наказом, а також з наказом Підприємства від 25 вересня 2017 року № 1018-к, відповідно до якого з 25 вересня 2017 року посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації скорочено.
Повідомленням від 30 липня 2020 року відповідач попередив її про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, надавши перелік вакансій, що існували на підприємстві.
Після поновлення на посаді вона до 30 вересня 2020 року перебувала у чергових щорічних відпустках, а з 30 вересня 2020 року до 17 листопада 2020 року - на лікарняному.
18 листопада 2020 року наказом ДП «ПК «Україна» № 1129-к її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності штату.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки Підприємство мало погодити зміни до організаційної структури та її звільнення, як заступника директора, з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до пунктів 7.4, 11.2.7 і 11.2.8 Статуту ДП «ПК «Україна», проте такого погодження на її звільнення Міністерство не надавало.
Крім того, її звільнення відбулося з порушенням положень трудового законодавства, оскільки посада, на яку її було поновлено, до штатного розпису Підприємства не вносилася, умови оплати праці на цій посаді не були встановлені, а виплати, що їй здійснювалися, не відповідали положенням колективного договору, що діяли на час її поновлення на посаді.
Позивач зазначала, що на час її звільнення скорочення чисельності або штату працівників відповідача не відбувалося. Погодження змін організаційної структури та штатного розпису відповідача, як вимагає Статут підприємства, ні під час її поновлення, ні під час її звільнення Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не надавало.
Причиною її звільнення є упереджене ставлення до неї директора ДП «ПК «Україна». Відповідач помилково зазначив підставою її звільнення скорочення чисельності штату, оскільки скорочення чисельності працівників та скорочення штату працівників є різними правовими підставами для звільнення.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 18 листопада 2020 року № 1129-к про її звільнення з роботи;
- поновити її з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «ПК «Україна»;
- зобов'язати Підприємство внести відповідні зміни до її трудової книжки;
- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, зокрема за період з 19 листопада 2020 року до 16 лютого 2021 року у розмірі 322 911,60 грн (з розрахунку 5 381,86 грн за один робочий день).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновив ОСОБА_1 з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «ПК «Україна».
Зобов'язав ДП «ПК «Україна» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .
Стягнув з ДП «ПК «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 581 240,86 грн з утриманням підприємством з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, а також витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Допустив негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що Підприємство не погоджувало з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звільнення позивача з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, що передбачено Статутом ДП «ПК «Україна». Листом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 20 грудня 2017 року № 2202-16/47517 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до наказу Підприємства від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, проте у цій справі позивач оскаржує наказ відповідача від 18 листопада 2020 року № 1129-к про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, преюдиційною постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 26 грудня 2017 року № 1452-к про попереднє звільнення позивача з роботи.
Посилання відповідача щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації поза штатом суперечать підставі її звільнення, а саме в оспорюваному наказі Підприємства від 18 листопада 2020 року № 1129-к зазначено про те, що підставою звільнення є скорочення чисельності штату. Таким чином, не може бути скорочена посада, яка не передбачена штатним розписом.
Відсутні докази того, що відповідач пропонував позивачу всі вакантні посади на Підприємстві та що вона відмовилася від переведення на іншу роботу.
З повідомлення про наступне вивільнення від 03 серпня 2020 року вбачається, що у разі погодження позивача на одну із запропонованих вакантних посад, наведених у цьому повідомленні, відповідач буде перевіряти відповідність її кваліфікаційного рівня обраній посаді. Проте згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України позивачу мали пропонуватися виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду тощо. Отже, пропонування відповідачем вакантних посад не було остаточним, оскільки для призначення на ці посади було висунуто додаткові умови, про які ОСОБА_1 не повідомляли.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що припинення з позивачем трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українивідбулося незаконно, що є підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі з виплатою їй середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З метою ефективного відновлення порушених трудових прав працівника вимоги у частині зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки також є обґрунтованими.
Крім того, суд вказав, що позивачу не нараховували заробітну плату за останні чотири місяці не з її вини, тому розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу має проводитися з урахуванням установленого у трудовому договорі посадового місячного окладу.
Проте усупереч пункту 3.1.4 колективного договору на 2018-2019 роки ОСОБА_1 не було встановлено посадовий оклад при поновленні на роботі, тоді як фактично застосований оклад був нижчий за мінімальний розмір, визначений колективним договором, який діяв у 2020 році.
Отже, позивачу слід нараховувати середній заробіток, з урахуванням розміру, що має бути не нижче мінімального розміру посадового окладу заступника директора, який визначений у додатку № 6 до колективного договору Підприємства, чинного у 2020 році.
Враховуючи, що розмір посадового окладу директора Підприємства у 2020 році становив 161 455,80 грн на місяць, то посадовий оклад позивача, як заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, не може бути меншим ніж 113 019,06 грн на місяць або 5 381,86 грн за один день. Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 581 240,88 грн (5 381,86 грн (середньоденна заробітна плата) х 108 (кількість днів вимушеного прогулу)).
Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ДП «ПК «Україна» задовольнив частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що звільнення позивача відбулося без погодження з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, що передбачено Статутом ДП «ПК «Україна», про що правильно вказав суд першої інстанції.
Водночас суд першої інстанції залишив поза увагою те, що 03 серпня 2020 року, у день ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про поновлення на роботі, відповідач на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України повідомив позивача про наступне вивільнення та запропонував наявні на Підприємстві вакантні посади. У подальшому, під час перебування до 17 листопада 2020 року позивача у відпустці і на лікарняному, їй неодноразово пропонували усі вакантні посади, у тому числі й станом на 18 листопада 2020 року, тобто на дату звільнення з роботи. Проте ОСОБА_1 не виявила бажання перевестися ні на одну із запропонованих посад.
Відсутні докази існування на Підприємстві станом на час звільнення ОСОБА_1 посад, аналогічних тій, яку вона обіймала (заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «ПК «Україна»), а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачу мали пропонувати виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду.
Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у справі належних доказів на підтвердження виконання роботодавцем положень статті 49-2 КЗпП України під час розірвання з ОСОБА_1 трудового договору.
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновив її на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «ПК «Україна» відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Станом на 27 грудня 2017 року діяв штатний розпис, у структурі якого перебувала посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації Підприємства. На виконання зазначеної постанови апеляційного суду відповідач наказом від 29 липня 2020 року № 690-к скасував наказ від 26 грудня 2017 року № 1452-к «Про особовий склад» та поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді.
Таким чином, у Підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення ОСОБА_1 на роботі 26 грудня 2017 року, оскільки названа посада була у штатному розписі ДП «ПК «Україна» станом на вказану дату.
Отже, безпідставним є висновок суду першої інстанції про незаконне звільнення ОСОБА_1 з посади, яка станом на 2020 рік відсутня у штатному розписі відповідача.
Посада, на яку ОСОБА_1 поновлено на роботі, була передбачена штатним розписом ДП «ПК «Україна» на 2017 рік та підлягала скороченню, а тому й не введена до штатного розпису, діючого на Підприємстві на час поновлення позивача на роботі.
Враховуючи викладене, помилковим також є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з посадового окладу заступника директора Підприємства на 2020 рік, у розмірі 113 019,00 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягав стягненню на користь позивача, становив не 581 240,00 грн, а 309 871,44 грн, оскільки середньоденна заробітна плата позивача визначена у розмірі 2 869,18 грн.
Підставою поновлення позивача на роботі була постанова Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) касаційну скаргу ДП «ПК «Україна» задовольнив, постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасував, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишив у силі. А тому поновлення позивача на роботі на підставі скасованого судового рішення відбулося незаконно.
Отже, суд касаційної інстанції під час перегляду справи № 761/3894/18 підтвердив правомірність попереднього звільнення позивача з роботи згідно з наказом ДП «ПК «Україна» від 20 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.
Таким чином, поновлення позивача на роботі у цій справі буде суперечити вказаному висновку Верховного Суду у справі № 761/3894/18.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Буняка В. С. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року - без змін.
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, ОСОБА_1 була належним чином попереджена про наступне вивільнення за два місяці до звільнення, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідачем були запропоновані ОСОБА_1 усі наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації та її освіті, тобто роботодавцем виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Крім того, відсутні належні та допустимі докази існування на Підприємстві станом на час звільнення ОСОБА_1 посад, аналогічних тій, яку вона обіймала.
ОСОБА_1 поновили на роботі на підставі постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) касаційну скаргу ДП «ПК «Україна» задовольнив, постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасував, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишив у силі.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскільки попереднє звільнення позивача під час розгляду справи № 761/3894/18 визнано законним, то відпали правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі у цій справі, тому що таке поновлення буде суперечити вказаному висновку Верховного Суду у справі № 761/3894/18.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) не заслуговують на увагу, так як суд під час розгляду справи № 761/3894/18 встановив факт правомірності попереднього звільнення позивача, а тому не було підстав поновлювати її на роботі.
Посилання ОСОБА_1 на те, що посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, з якої її вперше було звільнено 26 грудня 2017 року, скорочена відповідно до наказу відповідача від 25 вересня 2017 року № 1018-к також не заслуговують на увагу, оскільки у Підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення ОСОБА_1 на роботі 26 грудня 2017 року, тому що названа посада була у штатному розписі ДП «ПК «Україна» станом на вказану дату.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 , через представника Буняка В. С. , подала до суду апеляційної інстанції заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в цій справі з підстав скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
ОСОБА_1 обґрунтувала заяву тим, що в судовому рішенні, яке вона просить переглянути за нововиявленими обставинами, міститься посилання на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, залишене в силі постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, як підстава для відмови в задоволенні її позову у цій справі.
За результатами розгляду її заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 761/3894/18 Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2022року, яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, скасував рішення цього ж суду від 25 вересня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив її позов про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, яке стало підставою для ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у цій справі, скасоване, то за встановлених обставин неправомірності її попереднього звільнення наявні правові підстави для задоволення заявлених нею позовних вимог у цій справі.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами та ухвалити нове судове рішення, яким апеляційну скаргу ДП «ПК «Україна» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року - без змін.
Київський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Буняком В. С. , про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року задовольнив.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасував за нововиявленими обставинами.
Апеляційну скаргу ДП «ПК «Україна» залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року - без змін.
Стягнув з ДП «ПК «Україна» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
За наслідками апеляційного розгляду цієї справи апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18 визнав попереднє звільнення ОСОБА_1 законним.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, скасував за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково.
Отже, вказаним судовим рішенням від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18 встановлено факт неправомірності попереднього звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Таким чином, оскільки у цій справі апеляційний суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, однак вже прийнято новий акт (рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022року), протилежний за змістом скасованому, то наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами.
Залишаючи рішення суду першої інстанцій без змін, колегія суддів керувалася тим, що за положеннями Статуту ДП «ПК «Україна» зобов'язано погоджувати з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України організаційну структуру та звільнення заступників директора підприємства.
Як убачається зі змісту листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28 грудня 2020 року № 2141-05/76413-07 відповідач не погоджував з названим Міністерством звільнення позивача з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 18 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Листом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 20 грудня 2017 року № 2202-16/47517-08 надано згоду на звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, тоді як оспорюваним наказом ОСОБА_1 звільнена за пунктом 1 частини першої вказаної статті. Отже, мали місце відмінні між собою правові підстави для розірвання з працівником трудового договору.
Враховуючи обставини справи, пов'язані зі звільненням позивача всупереч положенням Статуту Підприємства, без належного погодження з Міністерством, а також обставини, які виникли під час перегляду за нововиявленими обставинами постанови суду апеляційної інстанції та пов'язані з визнанням попереднього звільнення позивача під час розгляду справи № 761/3894/18 незаконним, правові підстави для поновлення ОСОБА_1 виникли згідно з постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.
Отже, при наявності порушень, допущених під час розірвання з позивачем трудового договору, а також, беручи до уваги чинність рішення суду щодо незаконності попереднього звільнення ОСОБА_1 з роботи, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання в силу положень статті 129 Конституції України, колегія суддів вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо незаконності наказу від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що, в свою чергу, слугує підставами для її поновлення на роботі з 19 листопада 2020 року на указаній посаді та внесення відповідних змін до трудової книжки.
Взявши до уваги наявні у справі докази про те, що з 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 обіймає посаду директора ДП «ПК «Україна», апеляційний суд вказав, що оспорюваним наказом позивача звільнено з посади заступника директора з 19 листопада 2020 року, тоді як оскаржуване рішення ухвалено 23 квітня 2021 року, тобто до призначення позивача на посаду директора Підприємства, що дає правові підстави для поновлення її на роботі з дати незаконного звільнення.
Колегія суддів також погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зазначивши, що під час вирішення спору в цій частині суд дав належну правову оцінку наявним у справі доказами, тоді як доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наведений судом розрахунок середнього заробітку враховує умови колективного договору ДП «ПК «Україна»щодо оплати праці заступника директора та відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2023 року ДП «ПК «Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року та залишити в силі постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18 та у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 307/3541/14, від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20, від 29 червня 2022 року у справі № 755/21049/15.
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що наведені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України.
Апеляційний суд не зазначив мотивів, за яких дійшов висновку про наявність нововиявлених обставин, та фактично вдався до переоцінки доказів.
Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи.
Заявник зазначає, що Київський апеляційний суд не обґрунтовував постанову від 30 листопада 2021 року, що переглядається, скасованим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18.
Процедура перегляду остаточного рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин.
Вказує, що позивач була звільнена з роботи на законних підставах, тому вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не підлягала задоволенню.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , через представника Буняка В. С. , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
У лютому 2024 року ДП «ПК «Україна» подало пояснення (відповідь) на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в яких просило відхилити цей відзив у зв'язку з його необґрунтованістю.
У березні 2024 року ОСОБА_1 , через представника Буняка В. С. , подала до Верховного Суду заперечення на пояснення (відповідь) ДП «ПК «Україна» на її відзив, в яких вказала, що у своїх поясненнях сторона відповідача вчергове намагається заплутати суд в обставинах цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховни й Суд ухвалою від 18 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва. Зупинив виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує виплати за один місяць, та судових витрат до закінчення касаційного провадження.
14 березня2024 року справа № 761/41756/20надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані апеляційним судом
Наказом ДП «ПК «Україна» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора з персоналізації документів з 16 червня 2017 року (том 1 а. с. 18).
Наказом ДП «ПК «Україна» від 29 серпня 2017 року № 879-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року (том 1 а. с. 114).
Наказом ДП «ПК «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року (том 1 а. с. 19).
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «ПК «Україна», третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовив (том 2 а. с. 42-45).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 29 січня 2020 року у справі № 761/3894/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року. Поновив ОСОБА_1 на вказаній посаді з 27 грудня 2017 року. Зобов'язав ДП «ПК «Україна» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнув з ДП «ПК «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн з утриманням Підприємством з цієї суми податків й інших обов'язкових платежів та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 1 а. с. 20-36).
ДП «ПК «Україна» наказом від 29 липня 2020 року № 690-к, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, поновило ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 27 грудня 2017 року (том 1 а. с. 37).
03 серпня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з наказом ДП «ПК «Україна» від 29 липня 2020 року № 690-к, а також з наказом Підприємства від 25 вересня 2017 року № 1018-к, згідно з яким з 25 вересня 2017 року посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації скорочена. Вказаним повідомленням відповідач попередив позивача про наступне вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та надав перелік вакансій на Підприємстві станом на 30 липня 2020 року (том 1 а. с. 38-40).
ДП «ПК «Україна» наказом від 18 листопада 2020 року № 1129-к звільнило ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності штату (том 1 а. с. 47).
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 квітня 2021 року, ухваленим у цій справі, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «ПК «Україна». Зобов'язав ДП «ПК «Україна» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнув із ДП «ПК «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 581 240,86 грн з утриманням Підприємством з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, а також витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн. Допустив негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягненні суми середнього заробітку за один місяць (том 1 а. с. 251-259).
На вказане судове рішення ДП «ПК «Україна» подало апеляційну скаргу.
Під час апеляційного розгляду справи Верховний Суд постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 касаційну скаргу ДП «ПК «Україна» задовольнив. Постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасував, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишив у силі. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
За наслідками апеляційного розгляду цієї справи, у постанові від 30 листопада 2021 року, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року, апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав поновлення позивача на роботі, вказавши, що попереднє звільнення ОСОБА_1 при розгляді справи № 761/3894/18 визнано законним, у зв'язку з чим відпали правові підстави для поновлення її на роботі у цій справі (том 2 а. с. 194-199, том 3 а. с. 122-129).
Апеляційний суд також з'ясував, що Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, задовольнив заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18 за позовом ОСОБА_1 до ДП «ПК «Україна», третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував за нововиявленими обставинами та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав незаконним наказ ДП «ПК «Україна» від 26 грудня 2017 року № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року. Стягнув з ДП «ПК «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 014 949,52 грн (без урахування податків і інших обов'язкових платежів) та витрати на правову допомогу у розмірі 4 500,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 3 а. с. 138-169).
У згаданому рішенні від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18 суд першої інстанції встановив факт неправомірності попереднього звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року, у зв'язку з чим поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), пункти 7.4, 7.5).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), пункт 34.1.1).
Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункт 26).
Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункти 27, 28).
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/819/18, провадження № 11-430заі20 (пункт 6.38)).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сама по собі наявність у національних законодавствах процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не суперечить праву на справедливий судовий розгляд та принципу правової визначеності, якщо зазначений вид перегляду використовується для виправлення помилок правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», від 06 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2).
Процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами має бути використана у спосіб, сумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Ключовим для розуміння природи зазначеного виду перегляду судових рішень є тлумачення поняття «нововиявлені обставини». ЄСПЛ зауважує, що процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що віднайдено докази, які раніше не були об'єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи.
Системний аналіз практики ЄСПЛ щодо перегляду судових рішень дає змогу зробити висновок, що нововиявленими обставинами можуть бути визнані обставини, які: а) існували під час розгляду справи судом; б) не були відомими суду та учасникам справи під час розгляду справи судом; в) мають істотне значення для справи і можуть призвести до іншого результату судового розгляду (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) (рішення ЄСПЛ від 26 червня 2018 року у справі «Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union проти України», від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»).
Враховуючи викладене вище, як за чинним процесуальним законодавством, так і за сталою практикою ЄСПЛ, до нововиявлених обставин належать факти об'єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв'язання спору.
Визначені законодавчо як нововиявлені, ці обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Такі обставини мають бути відповідним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Отже, процедура скасування остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає існування доказу або факту, який має значення для з'ясування обставин справи, раніше не був відомий, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-7звг22), на яку посилався заявник у касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
За змістом наведеної правової норми необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Вирішуючи питання про скасування судового рішення із зазначених підстав, суди мають виходити з преюдиційного зв'язку судових рішень, зокрема з того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв'язок, факти, встановлені в одній із справ, мають значення для іншої справи. Разом з тим слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22) вказано, що необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що підстави повинні виникнути після ухвалення рішення у справі (істотні обставини стали відомі стороні після ухвалення рішення, скасовано рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, встановлені факти завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів після ухвалення незаконного рішення тощо). У контексті пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України скасування судового рішення, яке стало підставою для обґрунтування судового рішення, яке просять переглянути, має відбутися після ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 2-3000/12 (провадження № 61-6933св19) зазначено, що ТОВ «Санаторій «Квітка Полонини» у заяві від 25 травня 2016 року про перегляд рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2013 року за нововиявленими обставинами посилається як на нововиявлену обставину на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року в іншій цивільній справі (№ 306/2412/15), яким встановлено істотні для розгляду справи обставини, які не були відомі відповідачу та можуть вплинути на висновки суду у цій справі. Однак відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2016 року у справі № 306/2412/15 скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду про те, що обставини, на які посилається заявник у заяві від 25 травня 2016 року, відпали під час розгляду справи і не можуть бути підставою для скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2013 року за нововиявленими обставинами. Отже, скасовуючи ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2018 року та відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «Санаторій «Квітка Полонини» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що обставини, на які посилається товариство як на нововиявлені обставини, на час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції відпали.
Звертаючись до суду із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у цій справі за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 послалася на скасування рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, і мотивувала заяву наявністю рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18, яким її попереднє звільнення з роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України визнано незаконним.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень (посилання: https://reestr.court.gov.ua/Review/119309127) Верховний Суд постановою від 23 травня 2024 року скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року і передав справу № 761/3894/18на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на викладене обставини, на які посилається заявник ОСОБА_1 у заяві від 06 квітня 2023 року, відпали під час розгляду цієї справи і не можуть бути підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами.
Під час вирішення питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має керуватися визначеними частиною другою статті 423 ЦПК України підставами, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та тим, що заявник дотримався умов, що містяться у статтях 424, 426 ЦПК України.
Судове рішення не може переглядатися за нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні або у подальшому відпали.
Отже, оскільки на час перегляду цієї справи у касаційному порядку новий судовий акт (рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18) скасовано, а отже, обставини, на які посилалася заявник як на нововиявлені обставини, відпали, то заяву ОСОБА_1 від 06 квітня 2023 року про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не може бути задоволено.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 2-3000/12 (провадження № 61-6933св19).
Разом із цим, Верховний Суд не може задовольнити касаційну скаргу і відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вказаного судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 425 ЦПК України заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
У частинах шостій та сьомій статті 429 ЦПК України передбачено, що з набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі. Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.
Тлумачення наведених процесуальних норм свідчить про те, що заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами по суті може бути розглянуто лише судом, що ухвалив судове рішення, інакше особа буде позбавлена права на перегляд такого судового рішення.
Крім того, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що нормами ЦПК України не передбачено права касаційного суду постановляти судове рішення про задоволення/відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами і скасування ухваленого судом такого рішення.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 504/1852/13 (провадження № 61-2237св20), від 28 липня 2021 року у справі № 212/4585/17 (провадження № 61-19463св20), від 03 травня 2022 року у справі № 761/8964/14 (провадження № 61-18698св20), від 01 листопада 2023 року у справі № 363/2643/17 (провадження № 61-11956св22).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості ухвалювати судове рішення по суті заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, так як таке судове рішення повинен ухвалити той суд, рішення якого просить переглянути заявник, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду заяви про перегляд рішення цього суду за нововиявленими обставинами.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення апеляційного суду та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. про зупинення провадження у справі
Представник ОСОБА_1 - адвокат Буняк В. С. 18 червня 2024 року подав до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 761/3894/18, посилаючись на те, що Верховний Суд постановою від 23 травня 2024 року скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року і передав справу № 761/3894/18на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вважає, що результати вирішення справи № 761/3894/18 мають основоположне значення для правильного вирішення цієї справи.
Верховний Суд дійшов висновку, що це клопотання підлягає поверненню з таких підстав.
18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами».
З урахуванням внесених до процесуального закону змін частиною шостою статті 14 ЦПК України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Відповідно до частини восьмої статті 14 ЦПК України особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з пунктами 24-27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, підсистема Електронний суд - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Інструкція користувача Електронного суду розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за вебадресою https://wiki.court.gov.ua. Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС. До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду.
Клопотання про зупинення провадження у цій справі адвокат Буняк В. С. подав на електронну адресу суду касаційної інстанції. До нього додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису, проте такий підпис вчинено без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет».
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 183 ЦПК України.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з частиною другою статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Враховуючи наведене, подане представником ОСОБА_1 - адвокатом Буняком В. С. клопотання про зупинення провадження у справі підлягає поверненню без розгляду, оскільки воно надіслане не за допомогою підсистеми «Електронний суд», а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису цього адвоката, що дає підстави стверджувати, що заявник використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Буняка Валерія Сергійовича про зупинення провадження у цій справі повернути заявнику без розгляду.
Касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік