26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 755/9769/21
провадження № 61-1182св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня
2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
2. Позовна заява мотивована тим, що 24 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, під час якого у них народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
3. Оскільки сімейні відносини погіршились, відповідач ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою про розірвання шлюбу, вказавши в позові про те, що після розірвання шлюбу дитина сторін буде проживати з ним.
4. На думку ОСОБА_1 така поведінка відповідача свідчить лише про задоволення власних амбіцій, а також завдання шкоди інтересам їхньої малолітньої дитини, оскільки, на відміну від відповідача, вона весь свій час приділяє піклуванню та вихованню дитини. Вказувала, що графік її життя в першу чергу розрахований на задоволення потреб малолітньої дитини та приділенню їй максимальної уваги. Вона постійно займається фізичним та психологічним розвитком дитини.
5. Стверджувала, що відповідач самоусунувся від виконання своїх обов'язків, ухиляється від матеріального забезпечення сім'ї, виховання та піклування дитини. При цьому вона жодних дій, які б свідчили про перешкоджання реалізації батьківських прав відповідача, не вчиняє.
6. Натомість, вона веде здоровий спосіб життя, сповідує традиційні сімейні цінності, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, житлом забезпечена.
7. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою її фактичного місця проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 травня
2023 року у складі судді Мерзлого Л. В. позов задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою її фактичного місця проживання.
Здійснено розподіл судових витрат.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дитини, а також те, що в попередніх судових засіданнях представник відповідача не заперечував щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
10. Також суд врахував, що згідно з висновком Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2023 року №103/2139/41/3 на час розгляду питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати дитини ОСОБА_1 з малолітньою дитиною
ОСОБА_3 у зв'язку з воєнним станом в Україні, з метою уникнення загрози життю та здоров'ю дитини, виїхала за кордон. На даний час мати з донькою перебувають на території Великобританії. Батько дитини ОСОБА_2 28 лютого 2023 року надіслав заяву до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив не розглядати питання щодо визначення місця проживання дитини до повернення її в Україну. Враховуючи викладене, у висновку вказано про те, що розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини в Україну або припинення воєнного стану в Україні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами, у зв'язку з тим, що такий висновок об'єктивно неможливо надати, оскільки дитина разом з матір'ю станом на час розгляду справи проживає за межами України. Однак суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність висновку органу опіки та піклування, який у цій категорії справ є обов'язковим, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, правильне та законне вирішення яких неможливе без встановлення вказаних обставин.
13. Саме на позивачку у даній справі покладено обов'язок доведеності позовних вимог та надання суду належних та допустимих доказів, а тому позивачка не була позбавлена можливості звернутися до відповідного органу іншої держави з метою отримання фахового висновку відповідного органу іншої держави з огляду на те, що національні органи опіки та піклування не мають можливості дослідити умови проживання дитини поза межами країни.
14. Враховуючи, що стала практика Верховного Суду утверджує необхідність та доцільність подання до суду оформленого належним чином, деталізованого та легалізованого фахового висновку відповідного органу іншої держави щодо спірних правовідносин під час дії воєнного стану на території України, проте у даній справі ОСОБА_1 не надала суду інших належних та допустимих доказів, на підставі яких суд міг би дійти висновку про те, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини та не позбавить відповідача у справі, який є батьком дитини, на безперешкодне спілкування з дитиною та участь у вихованні дитини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова А. В., на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
19. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 14 лютого 2023 року у справі
№ 208/4682/20, від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22, від 11 грудня
2023 року у справі № 523/19706/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розлучення сторін залишилася проживати разом з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, а після початку повномаштабного вторгнення російської федерації, задля безпеки дитини виїхала зі ОСОБА_3 до Великої Британії, дійшов правильного висновку про те, що визначення місця проживання дитини разом з матерію відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
21. Вказувала, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва
від 04 червня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано, а рішенням цього ж суду від 20 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на
ОСОБА_3 у розмірі 18 359,00 грн щомісяця, починаючи з 03 червня 2021 року, з подальшою індексацією відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», та до досягнення дитиною повноліття.
22. Згідно з довідкою про заборгованість зі сплати аліментів, станом
на 01 жовтня 2022 року заборгованість відповідача склала 291 908,19 грн, а станом на 07 грудня 2023 вже становить 489 985,03 грн.
23. Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що
09 лютого 2022 року представниками Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської у м. Києві державної адміністрації за місцем проживання матері і дитини складено висновок оцінки потреб сім'ї №92 від 09 лютого 2022 року, згідно якого встановлено, що позивачка проживає разом з донькою за адресою:
АДРЕСА_1 , у якому зазначено, що «…мама ОСОБА_1 здатна задовольнити потреби дитини, її емоційний стан стабільний та урівноважений, шкідливі звички відсутні, працює медійним експертом зі стилю, графік роботи переважно дистанційний, зайнятість не перешкоджає виконанню батьківських обов'язків. Фактично виконує батьківські обов'язки».
24. Крім того, на стадії апеляційного провадження апеляційним судом було прийнято до справи, але жодним чином не оцінено протокол опитування адвокатом ОСОБА_1 від 07 листопада 2023 року; лист директора школи Монтессорі Святого Метью та Лемон Трі Монтесоррі - Ілінг W5 (листопад
2023 року, м. Лондон), в якому зазначено, що ОСОБА_3 відвідує регулярно школу з 25 квітня 2023 року; копію свідоцтва про хрещення від 08 жовтня
2023 року про те, що ОСОБА_3 відвідує Українську греко-католицьку церкву, де регулярно відвідує службу та приймає причастя.
25. Вважає, що апеляційний суд не звернув увагу, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір'ю не матиме наслідком зміну усталеного місця проживання дитини, яке відповідає усім необхідним критеріям та умовам для належного проживання та відповідатиме найкращим інтересам дитини.
26. Апеляційний суд не звернув уваги, що хоча ненадання висновку органом опіки і піклування, залученим судом до участі у справі, і є порушенням статті 19 СК України, проте не може бути єдиною та достатньою підставою для скасування правильних по суті судових рішень, ухвалених за відсутності такого висновку.
27. В даному випадку суд першої інстанції залучив до участі у справі Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської у м. Києві державної адміністрації, яка надала висновок про неможливість вирішення питання про рекомендацію доцільності або недоцільності визначення місця проживання дитини, оскільки мама з дитиною виїхали до Великої Британії.
28. Таким чином саме з підстав наявності об'єктивних причин неможливості виконання заходів, передбачених статтею 19 СК України та пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня
2008 року № 866, вказаний орган опіки та піклування не зміг подати до суду висновок щодо розв'язання спору.
29. Апеляційний суд також не врахував, що батько дитини не заявляв вимог про визначення місця проживання доньки з ним, зустрічний позов не пред'являв.
30. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд фактично проігнорував положення статті 51 Конституції України та статті 5 СК України, а саме що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
31. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_2 - адвоката Гапека Т. В. на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду- без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначає, що позивачкою штучно створено спір, оскільки він не заперечував та не заперечує проти того, щоб дитина проживала разом з матір'ю, але він очікує, що матиме можливість бути в житті дитини, проте дії позивачки лише підтверджують позбавлення відповідача прав як батька щодо виховання доньки. Також зазначає, що представником позивача клопотання про долучення доказів було подано з грубим порушенням норм процесуального права та поза межами визначених процесуальним законом строків, а тому такі докази не можна вважати належними та допустимими доказами у справі.
32. Вважає, що вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не пересвідчився у тому, з яких причин позивачем не надано всіх достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, не з'ясовано, хто з батьків чинить перешкоди у спілкуванні іншому з батьків з дитиною, не з'ясував чи взагалі існує спір між сторонами, як і не з'ясував, яка доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю, якщо дитина і так перебуває за межами України з матір'ю та взагалі батьком втрачено зв'язок з дитиною через незаконні дії матері щодо перешкоджання у спілкуванні батька з дитиною, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про недоведеність позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. 24 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що було видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 .
34. У шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
35. Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 19 лютого
2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2 , разом з матір'ю.
36. В матеріалах справи наявні акт оцінки потреб сім'ї № 92 від 09 лютого
2022 року та висновок оцінки потреб сім'ї № 92 соціальна карта № 541, складені Дніпровським районним центром соціальних служб в м. Києві, щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
37. Згідно з довідкою, виданою ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю «Академія сучасної освіти» від 08 лютого 2022 року № 26, дитина ОСОБА_3 відвідувала студію дитячого фітнесу та групове заняття з вчителем-логопедом з логоритміки.
38. В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості згідно виконавчого листа №755/9645/21 від 20 липня 2021 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_2 за сплату аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 за період з червня 2021 року по вересень 2022 року складає 291 908,19 грн.
39. Як встановлено судом та не заперечувалось представником позивачки, на даний час у зв'язку з введенням на території України воєнного стану позивачка разом з дитиною проживає за кордоном.
40. Згідно з висновком Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2023 року №103/2139/41/3, на час розгляду питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати дитини ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 у зв'язку з воєнним станом в Україні, з метою уникнення загрози життю та здоров'ю дитини, виїхала за кордон. На даний час мати з донькою перебувають на території Великобританії. Батько дитини ОСОБА_2 28 лютого 2023 року надіслав заяву до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив не розглядати питання щодо визначення місця проживання дитини до повернення її в Україну. Враховуючи викладене, у висновку вказано, що розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини в Україну або припинення воєнного стану в Україні.
41. Також в матеріалах справи наявний лист директора школи Монтессорі Святого Метью та Лемон Трі Монтессорі Ілінг W5, відповідно до якого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує школу Монтессорі Святого Метью в Ілінгу. Її було зараховано в школу 25 квітня 2023 року і відтоді вона відвідує її регулярно (5 днів на тиждень з 9:15 до 12:15). Мама ОСОБА_3, ОСОБА_1, відвозить ОСОБА_3 щоранку і забирає її в обід. ОСОБА_3 регулярно щопятниці обідає в школі. У школі для ОСОБА_3 є все необхідне устаткування для занять. Щодня ОСОБА_3 грається в саду щонайменше півгодини, відповідно до навчальної програми для дітей раннього віку. ОСОБА_8 оплачує обідні заняття (12.15 - 13.00) у розмірі 7 фунтів стерлінгів на день.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
42. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
43. Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
44. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
45. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
46. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
47. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
48. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
49. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
50. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
51. У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
52. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
53. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
54. У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
55. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
56. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
57. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
58. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
59. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
60. Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
61. Мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини (стаття 141 СК України).
62. У частині четвертій статті 29 ЦК Українивизначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
63. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
64. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
65. Тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
66. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
67. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».
68. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
69. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
70. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
71. Суд першої інстанції, врахувавши, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини, а також врахувавши ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, те, що відповідач не заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, вік дитини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
72. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, посилався на відсутність висновку органу опіки та піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами.
73. Водночас, в цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування приймав участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв'язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надав, з посиланням на неможливість його надання.
74. Так, згідно з висновком Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2023 року №103/2139/41/3, на час розгляду питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати дитини ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 у зв'язку з воєнним станом в Україні, з метою уникнення загрози життю та здоров'ю дитини, виїхала за кордон. На даний час мати з донькою перебувають на території Великобританії. Батько дитини ОСОБА_2 28 лютого 2023 року надіслав заяву до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив не розглядати питання щодо визначення місця проживання дитини до повернення її в Україну. Враховуючи викладене, у висновку вказано, що розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини в Україну або припинення воєнного стану в Україні.
75. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов'язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв'язання спору.
76. Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).
77. Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
78. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею.
79. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
80. Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.
81. У частинах четвертій ? шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
82. Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.
83. Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.
84. Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
85. Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
86. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.
87. У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
88. Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
89. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
90. Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
91. Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
92. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 рокуу справі
№ 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22), на яку також посилався представник позивачки у касаційній скарзі.
93. Отже, надавши належну оцінку усім обставинам справи, взявши до уваги вік дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 .
94. Також слід зазначити, що батько дитини не заявив вимог про визначення місця проживання доньки з ним, зустрічний позов не пред'явив.
95. При цьому Верховний Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.
96. Водночас як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю.
97. Не містяться такі заперечення й у його відзиві на касаційну скаргу.
98. Зокрема, заперечуючи проти задоволення позову, останній посилався на те, що позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, однак його доводи не підтверджені належним чином.
99. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
100. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
101. Тобто, у разі, якщо донька буде проживати (вже проживає) разом з матір'ю, батьківські права відповідача не будуть порушені та він не буде позбавлений можливості здійснювати свої батьківські права (ускладнено транскордонним компонентом) та виконувати обов'язки щодо дитини у повному обсязі.
102. Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
103. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
від 28 квітня 2022 рокуу справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19 (провадження № 61-9819св22).
104. Зважаючи на вищевикладене у сукупності, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.
105. Втім апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, висновків суду не спростував та не врахував, що передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.
106. За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
107. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 413, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року скасувати, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 травня 2023 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович