02 липня 2024 року
м. Київ
справа № 120/5956/23
адміністративне провадження № К/990/23113/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №120/5956/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди, встановленої пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - Постанова №168), у розмірі 100 000 грн. за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей за період з 07 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пункту 1 Постанови № 168, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей, за період з 07 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року в розрахунку 100000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період, на загальну суму 186640 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 07 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року, в розрахунку до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за періоди з 07 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року, в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року касаційну скаргу скаржника на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №120/5956/23 повернуто особі, яка її подала.
17 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна через підсистему "Електронний Суд" касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №120/5956/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, суспільного інтересу та виняткове значення для скаржника не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23 та від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23, а також рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/13029/22 щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Скаржником не наведено належних обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у справі № 120/5956/23, рішення в якій оскаржуються, та у справі № 120/4387/23, рішення в якій скаржник посилається у касаційній скарзі, є подібними.
Суд касаційної інстанції зауважує, що спори у подібних правовідносинах грунтуються на обставинах кожної конкретної справи в частині документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Висновки Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Правовідносини у справі № 560/3159/23 не є подібними до обставин цієї справи з огляду на таке.
У справі № 560/3159/23 спірні правовідносини стосувалися невиплати збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди військовослужбовцю, який проходив службу у частині, підпорядкованій Командуванню Сил логістики Збройних сил України, відрядженому до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповання, підпорядкованого Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, за забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, передбачену пунктом 1 Постанови № 168, конкретизованого у рішеннях Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29 щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої Постановою №168. У цій справі, судом касаційної інстанції установлено, що видані військовослужбовцю Збройних Сил України довідки за змістом відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення № 912/з/29 та є належними доказами підтвердження наявності права у позивача на виплату додаткової винагороди у відповідному розмірі.
При цьому, Верховний Суд у своїх постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23, від 21 березня 2024 року у справі № 560/3141/23 звертав увагу на те, що абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260. Відповідно до статті 8 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Натомість у цій справі спірні правовідносини виник у зв'язку з невиплатою передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди військовослужбовцю, який проходить службу в Держприкордонслужбі ( НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) та перебуває у відрядженні у НОМЕР_4 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ). При вирішення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції керувався положення Постанови №168 в сукупності з положеннями наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 31 березня 2022 року №164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168".
При цьому, Верховний Суд у своїх постановах від 09 травня 2024 року у справі № 580/2259/23, від 13 червня 2024 року у справі №380/9977/23 зазначав, що Держприкордонслужба входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Тому наведена скаржником постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду є необґрунтованими.
Безпідставними є також доводи касатора щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 06 лютого 2024 року у зразкові справі №640/13029/22 з огляду на таке.
Справа №640/13029/22 розглянута Верховним Судом як судом першої інстанції в порядку розгляду зразкових справ.
Згідно із статтею 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини третьої статті 292 КАС України Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції.
З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 07 березня 2024 року, від 14 березня 2024 року та від 03 квітня 2024 року відкрила провадження у зразковій справі № 640/13029/22.
За наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою рішення у справі № 640/13029/22 не прийнято, а тому рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у зразкові справі № 640/13029/22 не набрало законної сили, а відтак доводи про неврахування висновків у цій справі є передчасними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування абзацу 2 пункту 1 та пункту 2-1 Постанови № 168 в контексті правомірності видання та застосування наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 31 березня 2022 року №164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», пункту 2-1 Постанови № 168, в цілому рішенням Міністра Оборони України доведеним телеграмою від 25 березня 2022 року № 248/1298 (застосувалось до 01 червня 2022 року) та окремим дорученням Міністра оборони України N 912/з/29 від 23 червня 2022 року у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №560/1216/23.
Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Суд звертає увагу, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить посилань на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №560/1216/23, а тому доводи скаржника є помилкові.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що у постанові 25 січня 2024 року у справі № 560/1216/23 Верховний Суд викладав висновки в частині переліку документів передбачених пунктом 3 Телеграми Міністра оборони України №248/1298 від 25 березня 2022 року та абзацами 4-6 пункту 3 окремого доручення від 23 червня 2022 року №912/з/29 для виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, а тому наведена скаржником постанова ухвалена за іншого нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не навів належних обґрунтувань необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник також вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування по пункту 1 Постанови № 168 в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Державної прикордонної служби та командуванням військових частин у зв'язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, неприпустимості дискримінації, передбаченої частиною першою статті 24 Конституції України та Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207-VI), застосуванням наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 31 березня 2022 року №164-АГ"Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168".
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
У розумінні статті 1 Закону № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
При цьому, зі змісту оскаржуваного судового рішення не слідує, що позивач ставив вищевказане питання щодо застосування норм права перед судом апеляційної інстанції та відповідно оцінка вказаним доводам в оскаржуваному судовому рішенні не міститься.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2024 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №120/5956/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько