02 липня 2024 року
м. Київ
справа №140/34883/23
адміністративне провадження №К/990/24070/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі також - ГУНП у Волинській області, відповідач), в якому просив суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ від 20 вересня 2019 року № 307 о/с в частині звільнення з посади начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області та призначення на посаду старшим інспектором з особливих доручень ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП (позовна вимога 1);
2) скасувати накази по особовому складу:
- від 11 жовтня 2019 року № 341 о/с про призначення на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони публічного порядку, масових і охоронних заходів УПД ГУНП у Волинській області (позовна вимога 2);
- від 30 листопада 2020 року № 358 о/с про призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській (позовна вимога 3);
- від 11 жовтня 2021 року № 3 о/с в частині призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького РУП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 4);
- від 28 лютого 2023 року № 94 о/с в частині призначення на посаду дільничного офіцера поліції СДОП ВП Володимирського РВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 5);
3) поновити на посаді начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 6);
4) зобов'язати нарахувати і виплатити середньомісячне грошове забезпечення за посадою начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області за час вимушеного прогулу з жовтня 2019 року по 25 жовтня 2023 року з врахуванням раніше виплачених сум (позовна вимога 7);
5) визнати накази ГУНП у Волинській області від 29 грудня 2018 року № 368 о/с; від 25 січня 2019 року № 21 о/с; від 25 лютого 2019 року № 53 о/с; від 25 березня 2019 року № 81 о/с; від 23 квітня 2019 року № 120 о/с; від 24 травня 2019 року № 159 о/с; від 24 червня 2019 року № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх (позовна вимога 8);
6) зобов'язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно (позовна вимога 9).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, повернуто позивачу в частині позовних вимог 1, 2 ,3 ,4 ,5, 6, 7.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі щодо наступних позовних вимог:
- визнати накази ГУНП від 29 грудня 2018 року № 368 о/с; від 25 січня 2019 року № 21 о/с; від 25 лютого 2019 року № 53 о/с; від 25 березня 2019 року № 81 о/с; від 23 квітня 2019 року № 120 о/с; від 24 травня 2019 року № 159 о/с; від 24 червня 2019 року № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх;
- зобов'язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 22 червня 2024 року подав через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу до Верховного Суду, яку зареєстровано Верховному Суді 24 червня 2024 року.
25 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний Суд" ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкликання касаційної скарги від 22 червня 2024 року з метою усунення недоліків.
25 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла оновлена касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23, у якій скаржник просить прийняти цю касаційну скаргу до розгляду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, позбавлення можливості спростувати обставини, суспільного інтересу та виняткового значення, віднесення справу судом першої інстанції до категорії справ незначної складності помилково не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, від 22 грудня 2023 року у справі № 140/3984/22.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас, суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 818/154/16 суть спору стосувалася зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити фіз. особу до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У справі № 140/3984/22 спір виник у зв'язку із застосуванням до державного службовця такого виняткового виду дисциплінарного стягнення як звільнення з посади державної служби за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 1 частини другої статті 65 та пункту 4 частини першої 87 Закону України «Про державну службу».
Натомість у цій справі є спірним питання ненарахування та невиплати відповідачем премії. При цьому, суди попередніх інстанцій з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 818/819/17, виходили з того, що повноваження керівника в рамках спірних правовідносин є дискреційними, з огляду на що суди не можуть перебирати на себе повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру премії, у зв'язку з чим вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 818/154/16, № 140/3984/22 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Оскаржуючи судові рішення у справі, скаржник також посилається на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки посада, яку обіймає позивач, віднесена Законом України "Про запобігання корупції" до посад категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
У вимірі доводів касаційної скарги необхідно зауважити про те, що у редакції до 08 лютого 2020 року пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України було передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Водночас Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначений пункт був виключений із частини третьої статті 353 КАС України, яка визначає обов'язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права.
Отже, з 08 лютого 2020 року розгляд справи судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження не є обов'язковою підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
Разом з тим, така підстава залишилася у пункті 2 частини другої статті 353 КАС України, норма якої визначає, що оскаржувані судові рішення можуть бути скасовані з направленням справи на новий розгляд у разі порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
З огляду на зазначене, саме лише посилання скаржника на віднесення посади позивача до переліку службових осіб, які містяться у статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції", не є належним обґрунтуванням підстав скасування судових рішень, визначених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
За таких обставин, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання до вчинення дій - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду