Справа № 452/3938/23
про повернення позовної заяви
у зв'язку з невиконанням ухвали про залишення позову без руху
"01" липня 2024 р. м. Самбір
Суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області Кущ Т.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- служба у справах дітей Самбірської міської ради Львівської області, -
29 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що він є батьком дитини, а відповідач - матір'ю, котра більше десяти років проживає окремо від дитини та жодного з покладених на неї законом обов'язків по вихованню та утриманню сина не виконує, не спілкується з ним, не цікавиться його життям та станом здоров'я. При цьому, дитина тривалий час проживає разом з батьком та перебуває на повному його утриманні.
Пред'явлена позовна заява ухвалою суду від 24 квітня 2024 року була залишена без руху, оскільки позивачем порушені вимоги, передбачені стст.175,177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Так, судом було зазначено, що позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, а також відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (пп.5,6 ч.3 ст.175 ЦПК України).
Крім того, судом було вказано, що відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно п.15 Постанови Пленуму Верховного суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п.16 Постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють
умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як
ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
На підставі приписів ч.4 та ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо роз'яснення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому, суд вказував, що у позові відсутні будь-які дані з приводу того, чи вживалися до відповідача заходи впливу та реагування, що б могло вказати на винну поведінку відповідача, з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Сторони та інші учасники судового розгляду повинні подати докази у справі безпосередньо до суду разом із поданням відповідних заяв по суті. Порядок та строки подання доказів та копій доказів визначено статтею 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Разом з тим суд зауважував, що позивачем у заяві не зазначено, а до позову не долучено належних доказів щодо попередження матері з боку відповідних органів про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Крім того, враховуючи вимоги процесуального законодавства, позивач зобов'язаний подати усі докази по справі разом із позовною заявою. Процесуальним законодавством встановлено чіткі рамки подачі доказів до суду, після чого суд не вправі приймати подані докази, оскільки буде порушено вимоги принципу змагальності.
Аналогічна позиція вказана у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року по справі №908/2828/19; від 18 червня 2020 по справі №909/965/16; від 07 травня 2020 року по справі №922/3059/16; від 09 квітня 2020 року по справі №10/Б-743, відповідно до яких докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №913/317/18 та від 22 травня 2019 року у справі №5011-15/10488-2012).
Також у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі №332/3299/13-ц вказано, що відповідно до вимог ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити:
доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року по справі №753/9240/18 суд зазначив, що процесуальним обов'язком позивача є подання доказів разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України), а в силу положень частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (висновок Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року по справі №756/671/19).
Такими доказами зокрема, можуть бути характеристики на позивача та відповідача з місця проживання, довідки з медичних закладів про те, чи не перебуває позивач та відповідач на диспансерних обліках та чи страждають хворобами, захисних приписів служби дільничних інспекторів поліції та кримінальної поліції у справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї, постанов суду щодо невиконання батьківських прав відповідачем, тощо.
Крім того, чч.1,2 ст.171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
У статті 9 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
В постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №303/3102/19 (провадження №61-13918св20) зазначено, що з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї дол.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, яка була підписана 25 січня 1996 року та набрала чинності для України 01 квітня 2007 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього
права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).
Суд вказував, що аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, для правильного застосування зазначених норм права при вирішенні питання щодо позбавлення одного з батьків батьківських прав, необхідно, щоб діти були заслухані.
Відтак суд зазначав, що враховуючи викладене та вік дитини, дитина має бути вислухана з питань, що стосуються її особисто.
Разом з тим, позивачем не було додано ні письмові пояснення дитини, ні її згода на позбавлення батьківських прав матері.
Відтак, зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази. Збір означеної доказової бази є вихідною та початковою задачею, яка передує всім іншим етапам процесу позбавлення батьківських прав. А тому, суд вважав, що позивач не зазначив відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору, як цього вимагає п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України.
За таких обставин, суд пропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме,уточнити заявлені вимоги та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, а також зазначити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору з наданням суду відповідних документів на підтвердження вчинення таких заходів.
При цьому, позивачу для усунення недоліків позовної заяви судом був встановлений строк в межах 7 днів з дня отримання позивачем ухвали. Ухвала суду отримана позивачем 28 травня 2024 року, що підтверджується його особистою розпискою. У визначений судом строк зазначені недоліки позивачем усунені не були. Заяв про надання додаткового строку для усунення визначених судом недоліків від позивача чи його представника не надходило.
Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст.185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Самбірської міської ради Львівської області, - вважати неподаною і повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Т.М.Кущ