Справа № 11-cc/824/3834/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 755/4033/24
25 червня 2024 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року, -
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.03.2024 року задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1349026180000).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.03.2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що з копією оскаржуваного рішення ознайомився 30.04.2024 року, а подана апеляційна скарга 06.05.2024 року.
Автор апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, порушує права власника майна, який не має відношення до будь-яких протиправних дій.
ОСОБА_6 є власником квартири з 2017 року та проживає у вказаній квартирі разом з чоловіком, який є військовослужбовцем.
Досудове розслідування триває вже майже три місяці, а підозру жодній із сторін договору дарування, який наче підроблений і який використаний ОСОБА_9 для продажу квартири ОСОБА_6 не оголошено. Нотаріальний бланк, на якому оформлено договір дарування є бланком суворої звітності, який може бути використаний тільки конкретним нотаріусом. Тому навіть якщо нотаріус не посвідчував договір дарування, такий бланк незаконно був виданий саме нотаріусом.
В судове засідання прокурор, представник не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час призначеного судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності апелянта та прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Дніпровською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42024102040000009 від 06.02.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Під час досудового розслідування зазначено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_12 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06.02.1998 відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації м. Києва.
Місце проживання ОСОБА_11 було зареєстровано за вказаною адресою з 23.01.1983 по 06.12.2016.
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ~ІНФОРМАЦІЯ_5, про що Київський відділ державної реєстрації смерті склав актовий запис про смерть №18652 від 06.12.2016, згідно якого причина смерті не встановлена внаслідок гнильних змін трупа; заявником щодо реєстрації смерті вказано співробітника Київського міського клінічного бюро судово- медичної експертизи; паспорт померлої не здано; свідоцтво про смерть не видано.
Десята київська державна нотаріальна контора 22.06.2017 року завела спадкову справу №679/2017 (60836209) після смерті ОСОБА_12 ; заявник - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка у заяві про прийняття спадщини від 20.06.2017 вказала, що померла ОСОБА_11 є її тіткою.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №755/12938/17 задоволено позовні вимоги ОСОБА_13 та визначено додатковий строк три місяці для подання заяви про прийняття спадщини.
Разом з тим, Постановою Київського апеляційного суду від 22.04.2019 задоволено апеляційну скаргу Київської міської ради та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.10.2018 скасовано.
Таким чином станом на цей час не встановлено спадкоємців ані за законом, ані за заповітом, які б у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_11 , а тому вказана квартира, згідно ст. 1277 ЦК України та ст. 338 ЦПК України, має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти до територіальної громади м.Києва.
Однак, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей час право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 12.09.2017 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_14 .
Сторонами вказаного договору вказані ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (продавець) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (покупець).
Згідно пункту 2 вказаного договору документом, що підтверджує право власності ОСОБА_9 як продавця на відчужувану квартиру є Договір дарування квартири, посвідчений 22 січня 1997 року за реєстровим номером 1047 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 .
Разом з тим, згідно інформації Київського державного нотаріального архіву, куди були передані нотаріальні справи ОСОБА_15 після припинення ним здійснення нотаріальної діяльності, в справі №2-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» приватного нотаріуса ОСОБА_15 міститься запис від 10.02.1997 за реєстровим номером 1047 про посвідчення вірності двох копій на одному аркуші.
Вказане означає, що під час укладення угоди 12.09.2017 між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 був використаний підробний бланк із текстом договору дарування, оскільки він не був зареєстрований в БТІ згідно чинного на той час законодавства, а також такий договір дарування не посвідчувався приватним нотаріусом ОСОБА_15
07.03.2024 року прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 звернувся з клопотанням до Дніпровського районного суду м. Києва про накладення арешту шляхом позбавлення права на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1349026180000).
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.03.2024 року задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1349026180000).
З таким висновком слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З урахуванням цього, слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Як вбачається з матеріалів провадження, метою накладення арешту у даному кримінальному провадженні є забезпечення збереження речових доказів.
У органа досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вищевказана квартира відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки остання є матеріальним об'єктом, яка була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегла на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1349026180000), - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3