Справа № 369/2415/24
Провадження № 2/369/4145/24
Іменем України
20.06.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.11.2016 між позивачем та відповідачем в особі ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири загальною площею 38,4 кв. м, будівельний номер АДРЕСА_1 . Позивач на виконання умов цього договору передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн. 12.09.2019 позивачем було направлено відповідачу претензію, в якій висловлено прохання укласти Основний договір купівлі-продажу квартири або повернути аванс. 25.10.2019 відповідач отримала вказану претензію, однак її не задовольнила та відповіді не надала. Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення коштів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2021 у справі №369/14377/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09.05.2023 та постановою Верховного Суду від 24.01.2024, позов ОСОБА_1 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 662 000 грн.
Крім того, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2021 у справі №369/14377/19, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 09.05.2023, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 43 000 грн.
Також додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27.06.2023 у справі №369/14377/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24.01.2024 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн.
На час звернення позивача до суду заборгованість в сумі 662 000 грн., 43 000 грн. та 45 750 грн., присуджені до стягнення у справі №369/14377/19, відповідачем не погашена.
Відтак, ОСОБА_1 , посилаючись на преюдиційність фактів, встановлених рішеннями судів у справі №369/14377/19, просила суд стягнути з ОСОБА_2 за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати, нараховані на суму боргу, надавши відповідний розрахунок:
3% річних від простроченої заборгованості 662 000 грн:
з 09.02.2021 по 31.12.2023 (1056 днів): 662 000 грн x 3% x 1056 / 365 = 57 457,97 грн.
з 01.01.2024 по 08.02.2024 (39 днів): 662 000 грн x 3% x 39 / 366 = 2 116,23 грн.
Всього 3% річних: 57 457,97 грн + 2 116,23 грн = 59 574,20 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості 662 000 грн:
індекс інфляції з 09.02.2021 по 06.02.2024 :1.44485543.
Інфляційне збільшення: 662 000 грн. x 1.44485543 - 662 000 грн = 294 494,30 грн.
3% річних від простроченої заборгованості 43 000 грн:
з 09.05.2023 по 31.12.2023 (237 днів): 43 000 грн x 3% x 237 / 365 = 837,62 грн.
з 01.01.2024 по 08.02.2024 (39 днів): 43 000 грн x 3% x 39 / 366 = 137,46 грн.
Всього 3% річних: 837,62 грн + 137,46 грн = 975,08 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості
43 000 грн: індекс інфляції з 09.05.2023 по 06.02.2024: 1.01791618.
Інфляційне збільшення: 43 000 грн. x 1.01791618 - 43 000 грн = 770,40 грн.
3% річних від простроченої заборгованості 45 750 грн:
з 27.06.2023 по 31.12.2023 (188 днів): 45 750 грн x 3% x 188 / 365 = 706,93 грн.
з 01.01.2024 по 08.02.2024 (39 днів): 45 750 грн x 3% x 39 / 366 = 146,25 грн.
Всього 3% річних: 706,93 грн + 146,25 грн = 853,18 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості 45 750 грн:
індекс інфляції з 27.06.2023 по 06.02.2024: 1.00481342.
Інфляційне збільшення: 45 750 грн. x 1.00481342 - 45 750 грн = 220,21 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.03.2024 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з висновками, що були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, провадження № 12-73гс20, Верховний Суд дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. У іншій постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, - це позови, пов'язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов'язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред'явлені до суду за місцем знаходження цього майна. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов'язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшла, зокрема, таких висновків:
- нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;
- майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав;
- виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном;
- оскільки спір у цій справі виник з приводу об'єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
Оскільки даний позов є наслідком правовідносин пов'язаних з нерухомим майном та виник з приводу нарахування 3% річних та інфляційних збитків на суму авансу, яка була передана Позивачем Відповідачу за попереднім договором від 08 листопада 2016 року купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , то даний спір має розглядатися судом за місцезнаходженням нерухомого майна - Києво-Святошинським районним судом Київської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Згідно із ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
У судове засідання 20.06.2024 року учасники справи не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача подав заяву, в якій просив суд проводити розгляд справи у відсутності представника, позов підтримав та просив його задовольнити, проти винесення заочного рішення у справі не заперечував.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від неї не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів статті 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.
Разом із тим, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18 та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, провадження №12-14гс18).
Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Стягнення інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Такий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.
Як встановлено судом, на час звернення позивача до суду із позовом відповідач не виконала грошове зобов'язання щодо своєчасного повернення переданих за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08.11.2016 авансових коштів в розмірі 662 000 грн., яке виникло у відповідача з наступного дня після отримання претензії позивача, а саме з 26.10.2019, та яке було підтверджено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.11.2021 у справі №369/14377/19, що набрало законної сили 09.05.2023. Тому наданий позивачем розрахунок 3% річних та збитків від інфляції про стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 59 574,20 грн. та 294 494,30 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, за період з 09.02.2021 по 08.02.2024 (дії строку позовної давності), є правильним.
Крім того, на час звернення позивача до суду із позовом відповідач не виконав додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2021 у справі №369/14377/19, змінене постановою Київського апеляційного суду від 09.05.2023, яким було стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 43 000 грн. на професійну правничу допомогу, та не виконав додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27.06.2023, якою було стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 45 750 грн. на професійну правничу допомогу Відтак наданий позивачем розрахунок 3% річних та збитків від інфляції про стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 975,08 грн. та 770,40 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно із додатковим рішенням суду першої інстанції, зміненим постановою суду апеляційної інстанції за період з 09.05.2023 по 08.02.2024, а також стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 853,18 грн. та 220,21 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно із додатковою постановою суду апеляційної інстанції за період з 09.05.2023 по 08.02.2024, також є вірним.
Факти, встановлені судовими рішеннями у справі №369/14377/19 в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи, оскільки у ній беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги досліджені під час розгляду справи докази, подані позивачем, які свідчать про те, що у відповідача наявне прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, за яке настає юридична відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, з урахуванням розрахунків, проведених позивачем і перевірених судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 3% річних в розмірі 61 402 грн. 46 коп. та інфляційні збитки в розмірі 295 484 грн. 91 коп.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено повністю, суд, керуючись ст. 141 ЦПК України, судові витрати щодо судового збору покладає на відповідача.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 61 402 (шістдесят одна тисяча чотириста дві) грн. 46 коп. та інфляційні збитки в розмірі 295 484 (двісті дев'яносто п'ять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 91 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 568 (три тисячі п'ятсот шістдесят вісім) грн. 87 коп.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 01.07.2024 року.
Суддя А.В. Янченко