Справа № 760/7431/23
Провадження № 2/369/1753/24
Іменем України
27.06.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
за участі секретаря судових засідань Соловюк В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У квітні 2023 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 11 жовтня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики. За даним договором відповідач отримав грошові кошти в розмірі 8 000 дол. США на строк з 15.11.2019 по 15.04.2020 включно. Станом на 31.03.2023 відповідач своє зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув Пунктом 1.7. договору позики встановлено, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням відсотків за користування позикою по ставці 50% річних від суми боргу в розмірі 4000 дол.США за три роки (всього 12 000 дол.США).
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 дол США та судовий збір в розмірі 2436,00 грн.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року справу направлено за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2023 року справу відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином. Ухвала про відкриття, позовна заява з додатками направлена відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання. Конверт повернувся з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням.
Відповідно до положень частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивачка проти заочного розгляду справи не заперечувала, суд, на підставі частини першої статті 280 та відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно дост.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1ст.202 ЦК України).
Відповідно до вимогст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідност.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики. За даним договором відповідач отримав грошові кошти в розмірі 8 000 тисяч дол. США на строк з 15.11.2019 по 15.04.2020 включно, про що було складено письмову розписку. Надання позики є безпроцентним.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Розписка є документом про отримання в борг грошових коштів, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст умов договору, і головне факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження позовних вимог позивач надав копію договору та копію розписки від 11 жовтня 2019 року, в яких зазначено, що ОСОБА_2 взяв кошти зазначаючи точні суми та зобов'язується їх віддати у строк до 15 квітня 2020 року.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд враховує, що для правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.
Оцінивши докази, надані позивачем, до того ж, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір позики грошових коштів, а наявність розписки у позивача підтверджує факт невиконання боржником зобов'язання з повернення коштів за договором позики від 11 жовтня 2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи, у справі відсутні належні докази виконання зобов'язання за договором позики, відсутнє посилання кредитора на неможливість повернути оригінал розписки. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Доказів того, що кредитор відмовився повернути боржнику борговий документ і боржник скористався своїм правом на затримання виконання зобов'язання суд не вбачає.
Також відповідачем не надано доказів повернення грошових коштів позивачу.
За змістом ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Боргова розписка про отримання коштів підписана власноручно відповідачем, є документом, який виданий боржником кредитору, тобто позивачу, за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №707/2606/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №340/385/17) зроблено висновок, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має вільно обрати валюту стягнення, або визначену у договорів позики (розписці) або у національній одиниці - гривні.
Також даним рішенням визначено, що позичальник який скористався правом на стягнення боргу у гривні, має право на стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.
Враховуючи те, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду належні та допустимі докази, довів обставини, на які посилався як на підставу позовних вимог, також довів укладення договору позики, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 8000 доларів США.
Щодо вимог відповідача про стягнення неустойки за період з 16.04.2020 року по 31 березня 2023 року.
За ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За правилом ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих неналежним виконання зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Тому вимоги позивача про стягнення неустойки в іноземній валюті ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Оскільки відповідач порушив умови договору щодо повернення позики у строк не пізніше 15 квітня 2020 року, тому позивач також просив стягнути з відповідача пеню за період з 16 квітня 2020 по 31.032023 в розмірі 50% - 12000 дол.США.
Крім того, при визначенні розмірі неустойки суд також враховує положення ст. 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.
Так, за ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до роз'яснень п. 27 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на вагу (відсутність негативних наслідків для позивача через просторочене виконання зобов'язань).
При вирішенні питання про стягнення пені судом враховують наступні встановлені обставини.
Так, отримуючи грошові кошти в борг відповідач зобов'язувавсь їх повернути у строк у будь-якому разі не пізніше 16 квітня 2020 року. Борг не повернув. Суд також враховує значне зростання курсу, введення воєнного стану, значне перевищення розміру неустойки розміру основного боргу, тому зменшує заявлену позивачем пеню до 2000 дол.США., що буде достатнім для покриття всіх збитків позивача за цей період, і відповідатиме меті забезпечення виконання умов договору, не буде непомірним та не поставить відповідача у вкрай невигідне становище. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу завдана така істотна шкода, не заявлено клопотань про їх витребування, у разі складнощів в їх отриманні.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 10 000 доларів США (десять тисяч доларів США)
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень).
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справ, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 27 червня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ