24 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 205/7451/23
Провадження № 61-8232ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - відповідачка)
на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 травня 2024 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - позивач) до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором і
1. У липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з відповідачки 40 662,05 грн заборгованості за кредитним договором від 24 січня 2020 року № 501229596 (далі - кредитний договір).
2. 24 липня 2023 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська постановив ухвалу, згідно з якою відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, встановивши, що справа є малозначною.
3. 22 січня 2024 року цей суд ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з відповідачки на користь позивача 40 662,05 грн заборгованості за кредитним договором від 24 січня 2020 року № 501229596, яка складається із: 25 099,12 грн заборгованості за кредитом, 14 122,36 грн заборгованості за простроченим кредитом, 489,24 грн заборгованості за відсотками, 1 779,71 грн заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість, а також 2 684,00 грн судового збору. Мотивував тим, що у відповідачки перед позивачем існує заборгованість, яку вона добровільно не сплачує, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
4. 1 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою змінив рішення суду першої інстанції: зменшив стягнуту з відповідачки на користь позивача заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 24 січня 2020 року № 501229596, яка виникла станом на 22 січня 2023 року, з 1 779,71 грн до 951,33 грн; в іншій частині решті рішення суду першої інстанції залишив без змін; стягнув із відповідачки на користь держави 4 026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, який згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції від 1 квітня 2024 року був відстрочений до ухвалення судового рішення.
5. 30 травня 2024 року відповідачка надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про залишення позову без розгляду.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
6.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
6.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
6.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
6.4. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Ціна позову становить 40 662,05 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6.5. У касаційній скарзі відповідачка звернула увагу на підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Стверджувала, що ця справа становить для неї виняткове значення, оскільки суди стягнули з неї майже 50 000,00 грн заборгованості, а відповідачка хворіє, що підтверджують надані довідки, має третю групу інвалідності та не може сплатити такі кошти. Вказала на те, що банк може накласти арешт на її майно та карткові рахунки, що позбавить її можливості купувати ліки. Крім того, вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. На її думку, вкрай необхідним є дослідження Верховним Судом питання, чи є укладенням кредитного договору підписання акцепту позивачем без печатки, без зазначення дати підписання і посади особи, яка його підписала. Проте відповідні доводи, окрім як про стан здоров'я, відповідачка не підтвердила жодними доказами.
6.6. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що відповідачка не обґрунтувала фундаментальний характер питання права, яке вона підняла у касаційній скарзі, для формування єдиної правозастосовної практики в Україні. Відсутні підстави вважати, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для забезпечення єдності правозастосовної практики. Аргументи відповідачки щодо виняткового значення для неї справи фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами першої й апеляційної інстанцій зібраних доказів і встановлених обставин. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, відповідачка не обґрунтувала. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
7.5. Відповідачка отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
7.6. Відповідачка подала касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не довела. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права відповідачки на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 травня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат