24 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 334/1754/23
Провадження № 61-7770ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Логачов Володимир Вікторович (далі - адвокат),
на постанову Запорізького апеляційного суду від 1 травня 2024 року
у справі за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (далі - позивач) до скаржника про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення та повернення Запорізькій міській раді і
1. У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути Запорізькій міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:034:0336 площею 0,1088 га, яка розташована у АДРЕСА_1 шляхом її звільнення та повернення Запорізькій міській раді.
2. 22 листопада 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, згідно з яким відмовив в задоволенні позову.
3. 1 травня 2024 року Запорізький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову.
4. 27 травня 2024 року адвокат в інтересах відповідача сформував в системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 18202/0/220-24 від 27 травня 2024 року), в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтував так:
- згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності в особи за законом права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України) (див. постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17);
- відсутні докази, що скаржник здійснював будівництва (встановлення) паркану на спірній земельній ділянці та використовував її, отже апеляційний суд необґрунтовано застосував приписи пункту «б» частини першої статті 212 Земельного кодексу України, які стосуються самовільно зайнятих земель
- за змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandisпостанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)… (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц);
- суд апеляційної інстанції не вказав на якій саме ділянці (від якої до якої точки) потрібно демонтувати паркан, або яким чином скаржник має надати доступ позивачу до спірної земельної ділянки. Обраний позивачем спосіб захисту та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позову не відповідає вимогам щодо суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин та жодним чином не буде сприяти відновленню доступу до спірної земельної ділянки;
- за змістом частини першої статті 16, частини першої статті 321, статті 391 ЦК України у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов). При цьому, власник за правилами цієї статті може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих прав. Для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх прав. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 755/259/21);
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що скаржник чинить перешкоди у демонтажу паркану. Скаржник не повинен нести відповідальність за паркан, який ним не встановлювався і який проходить по земельній ділянці позивача;
- «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18);
- апеляційний суд не врахував, що Запорізька міська рада у своєму рішенні від 30 вересня 2020 року № 33 не визначила конкретних повноважень Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, відсутні положення, які регламентують порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Запоріжжі, не передбачені повноваження на складання актів перевірок, протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель, не визначив порядок подання до відповідних органів матеріалів перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;
- долучені прокурором до матеріалів справи акти огляду земельної ділянки від 28 липня 2021 року та від 26 січня 2023 року не є актами, складеними в порядку передбаченому Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 4 вересня 2023 року та не відповідають затвердженій формі, не містять відомостей про виявлення порушень земельного законодавства, зокрема, про самовільне зайняття та використання спірної земельної ділянки скаржником;
- мотиви суду апеляційної інстанції непереконливі.
5. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).
6. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави для касаційного оскарження.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 1 травня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення та повернення Запорізькій міській раді.
2. Витребувати із Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 334/1754/23.
3. Роз'яснити учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат