26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/15211/23
провадження № 61-6314ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО», треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «ОТП Банк» про стягнення страхової виплати(в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України),
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» (далі - АТ «СК «ІНГО») про захист прав споживачів шляхом стягнення страхового відшкодування, в якому просив стягнути з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 страхову виплату в розмірі 85 705 693,25 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 08 червня 2005 року між сторонами було укладено договір страхування № ОД/0005/2005, згідно з яким об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника (позивача), а саме: комплекс будівель, загальною площею 2 712,9 кв. м, оціночною вартістю 17 835 529,00 грн за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно перебувало у заставі на підставі договору іпотеки, укладеним між позивачем та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна») з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором № СМ-500/013/2006. Грошові кошти за цим договором отримані ним на споживчі цілі, в цей договір банк зобов'язався включити обороти іншого підприємства СПД Вовкодав.
28 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав кошти від позивача і написав розписку на 10 000,00 грн із зобов'язанням повернути їх в строк до 28 липня 2007 року. Ця сама особа отримала кошти і написала 31 липня 2006 року в присутності свідків розписку на 25 000,00 дол. США із зобов'язанням повернути їх в строк до 01 серпня 2007 року, а також отримав ще 25 000,00 дол. США із зобов'язанням повернути їх в строк до 01 серпня 2007 року, що підтверджують відповідні розписки від 28 липня 2006 року та від 31 липня 2006 року.
ОСОБА_2 мав доступ до товарно-матеріальних цінностей, як менеджер з продажів ТОВ «Укртехнопроект», та вів окрему фірму під назвою СПД ОСОБА_2 , обороти якої згідно з п. 2.3.8 кредитного договору від 10 травня 2006 року були вписані як права та обов'язки сторін позичальника для умов отримання кредиту, про що свідчать банківська виписка від 01 лютого 2006 року про стан рахунку ФОП ОСОБА_2 № НОМЕР_1 та довідка АКБ «Райффайзенбанк Україна» від 12 квітня 2006 року про обороти за період з 01 червня 2005 року по 31 березня 2006 року в розмірі 449 688,45 грн. Співпрацю з ОСОБА_2 йому запропонував сам АКБ «Райффайзенбанк Україна».
Відповідні кошти були програні ОСОБА_2 в казино, про що свідчить заява ОСОБА_3 від 19 серпня 2016 року. У порушення своїх зобов'язань ОСОБА_2 отримані в борг кошти позивачу не повернув.
Позивач вважає, що наведене вказує на настання страхового випадку в розумінні умов договору, згідно з яким розмір страхових виплат не може перевищувати розмір застрахованого майна, страхове відшкодування складає згідно з додатком від 05 червня 2009 до договору 17 835 529,00 грн, що на той момент складало 2 343 696, 32 дол. США (за курсом 1 долар США - 7, 61 грн станом на 05 червня 2009 року), а станом на момент подання позову становить 85 705 693,25 грн. (за курсом 1 долар США - 36, 5686 грн станом на 27 квітня 2009 року). Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання не виконує, страхове відшкодування не виплатив, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, в задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано відповідні докази, які б свідчили про те, що неповернення ОСОБА_2 позивачу грошових коштів за розписками призвело до пошкодження або знищення застрахованого майна, а також те, що вказані дії ОСОБА_2 були кваліфіковані компетентними державними органами відповідно до Кримінального кодексу України, як злочин. Тому укладання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 договорів позики оформленим розписками щодо надання позивачем грошових коштів ОСОБА_2 у борг не є страховим випадком за договором страхування.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі;
позивач вважає, що страховий випадок настав у період дії договору страхування № ОД/005/2005, неповернення грошових коштів ОСОБА_2 за розписками від 28 липня 2006 року та 31 липня 2006 року є страховим випадком в розумінні страхового договору та мали бути повернуті за першою розпискою до 28 липня 2007 року, а за двома іншими до 01 серпня 2007 року;
судом досліджено умови договору страхування та встановлено, що відповідно до п. 1.2. договору страхування від 07 червня 2005 року № ОД/005/2005 об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, використанням, розпорядженням майном, а саме: комплекс будівель, загальною площею 2 712,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 7 134 338,01 грн, що знаходиться в заставі у вигодонабувача згідно з кредитним договором від 06 червня 2005 року № СМ- 500/007/2005, зі всіма змінами та доповненнями. За п. 1.3.4 договору страхування від 07 червня 2005 року № ОД/005/2005 відшкодовуються збитки внаслідок загибелі або пошкодження зазначеного в п. 1.2 майна внаслідок зловмисних дій третіх осіб;
апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено настання страхового випадку через неповернення третьою особою грошових коштів, зазначив, що аналіз вказаних положень договору свідчить про те, що зловмисні дії третіх осіб мають бути спрямовані саме на знищення або пошкодження нерухомого майна, яке передавалось в іпотеку, проте матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що неповернення коштів ОСОБА_2 грошових коштів позивачу призвело до знищення або пошкодження майна, яке є об'єктом страхового договору № ОД/005/2005;
посилання скаржника на те, що вигодонабувачем в договорі страхування був саме АКБ «Райффайзенбанк Україна», який припинив своє існування в 2006 році, а жодних змін до договорів іпотеки та страхового договору не вносилось, тому суд помилково вказував на відсутність відмови ПАТ «ОТП Банк», як вигодонабувача, від права на отримання страхового відшкодування, колегія суддів не приймає до уваги. Також колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача, що останній не надавав свою згоду на заміну вигодонабувача за договором страхування. Договір страхування №ОД/0005/2005 діяв з 08 червня 2005 року до 07 червня 2010 року (обидві дати включно). Як вбачається з відкритої інформації в мережі Інтернет, АКБ «Райффайзенбанк Україна» (ЄДРПОУ 21685166) у 2006 році не припинив своє існування, у зв'язку з викупом компанією OTP Bank Plc. а змінив свою назву на ЗАТ «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166), в подальшому змінено на ПАТ «ОТП Банк». Суд звертає увагу, що зміна найменування (назви) вигодонабувача, не є заміною однієї юридичної особи на іншу, а тому заміна вигодонабувача в договорі не відбулась.
26 квітня 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків, а саме необхідно було надіслати касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
05 червня 2024 року ОСОБА_1 надіслав уточнену касаційну скаргу.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду:
від 24 червня 2021 року у справі № 522/19792/18 про те, що Верховний Суд визнав страховим випадком протиправні дії третіх осіб, яким було надано оцінку в кримінальному провадженні, але відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки страховий випадок відбувся за межами дії страхового договору. Разом з цим, позивач виплатив суму кредитної заборгованості, тому набув право вимоги за договором у порядку статті 8 Закону України «Про іпотеку». Апеляційний суд порушив норму статті 53 ЦПК України щодо залучення третьої особи у справі, правонаступника АКБ «Райффайзенбанк Україна», яке зупинило свою діяльність в Україні, а також втратило право вимоги, оскільки переважне право вимоги перейшло до майнового поручителя, який виконав кредитне зобов'язання. Дії Вовкодава є крадіжкою майна, що завдали збитків об'єкту страхування, оскільки ці кошти були спрямовані на відновлення майна, яке було надано в іпотеку, протиправне діяння відбулося протягом дії страхового договору;
від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц те, що потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови, апеляційний суд не врахував, що страхова компанія «Інго» при укладенні договору, який діяв до 2010 року зазначала, що страховим випадком є протиправні дії третіх осіб стосовно майна фізичної особи ОСОБА_1 , отже мало бути враховано, що протиправні дії відбулися за місцем розташування майна, що є об'єктом страхування, розписки написані менеджером Вовкодавом, який був вписаний в споживчий кредит, майно якого було об'єктом страхування АТ СК «Інго», тому протиправні діяння Вовкодава щодо неповернення грошових коштів за розписками є протиправними діяннями і підлягають страховому відшкодуванню.
Крім того, суди помилково встановили, що вигодонабувачем за договором страхування є ПАТ «ОТП Банк», оскільки позивачем погашено заборгованість за кредитним договором, тому він набув право вимоги за цим договором. АКБ «Райффайзенбанк Україна» припинило свою діяльність в Україні, отже втратило право вимоги за договором страхування, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк».
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 08 червня 2005 року між ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (страховик), ОСОБА_1 (страхувальник) та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (вигодонабувач) укладено договір страхування № ОД/005/2005 за умовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, використанням, розпорядженням майном, а саме: комплекс будівель, загальною площею 2 712,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 7 134 338,01 грн, що знаходиться в заставі у вигодонабувача згідно з кредитним договором від 06 червня 2005 року № СМ-500/007/2005, зі всіма змінами та доповненнями.
Відповідно до п. 3.3. договору договір набуває чинності з 08 червня 2005 року та діє до 07 червня 2010 року.
03 червня 2011 року між сторонами укладено додаткову угоду № 8 до договору страхування № ОД/005/2005, якою викладено договір у новій редакції - об'єктом страхування зазначено комплекс будівель загальною площею 2 712,90 кв. м. оціночною вартістю 17 835 529,00 грн (п. 1.1.1 додаткової угоди № 8 до договору страхування № ОД/005/2005). Відповідно до п. 1.7. договору майно вважається застрахованим, якщо воно перебуває за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору відповідно до п. 3.2.2.1. з 07 червня 2011 року по 06 червня 2012 року (366 днів).
Згідно з п. 1.3. Додаткової угоди страхова сума за цим розділом погоджена у розмірі оціночної вартості майна і складає 8 739 025,00 грн. Безумовна франшиза - 87 390,35 грн. Вигодонабувачем за договором є ПАТ «ОТП Банк».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Страховий випадок - подія, яка передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (частина друга статті 8 Закону України «Про страхування», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Згідно з частиною четвертою статті 636 ЦК України, якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
Іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика (стаття 8 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Верховного Суду України від 23 квітня 2012 у справі № 6-101цс11 зроблено висновок, що обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов'язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року в справі № 522/1903/15-ц (провадження № 61-1403св17) вказано, що «тлумачення статей 990, 991 ЦК України, частини другої статті 8, частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» свідчить, що обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Відповідно до правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду України від 23 квітня 2012 у справі № 6-101цс11, обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов'язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди встановили, що неповернення ОСОБА_2 позивачу грошових коштів за розписками не є страховим випадком, передбаченим умовами договору страхування, вигодонабувачем за договором страхування зазначено іпотекодержателя - банк, позивач не довів, що у страховика виник обов'язок здійснити страхову виплату.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Посилання на те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 522/19792/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, наведених у вказаних постановах Верховного Суду.
Колегія відхиляє посилання в касаційній скарзі на необхідність застосування в цій справі тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), оскільки contra proferentemзастосовується у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у справі № 761/15211/23 (в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
В. І. Крат