26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 727/3529/21
провадження № 61-5418ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кутровською Наталією Михайлівною, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком,
20 квітня 2021 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якій просила визначити місце проживання дитини з матір'ю - ОСОБА_1 , негайно відібрати у ОСОБА_2 дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути його ОСОБА_1 за адресою постійного місця проживання позивача, допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини та повернення його позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від шлюбу у сторін є син - ОСОБА_3 . Після розірвання 19 вересня 2018 року шлюбу між сторонами син залишився проживати з ОСОБА_1 та місце його проживання було зареєстроване з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . 08 січня 2019 року сторони уклали договір щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини.
У пункті 4 договору зазначено, що сторони домовились, що місцем проживання дитини буде саме місце проживання ОСОБА_1 . Пунктом 5 договору визначено, що син буде проживати один тиждень з кожним з батьків по черзі, та в неділю той з батьків, з ким проживає дитина, передає сина іншому. Пунктом 9 визначено, що батько має право вільно спілкуватись з дитиною за адресою місця проживання батька в АДРЕСА_2 .
Всупереч викладеному, відповідач свої обов'язки за договором не виконує. Восени 2018 року ОСОБА_2 забрав сина та не дозволяв позивачу бачитись з сином, але в подальшому повернув сина позивачу.
24 серпня 2020 року відповідач знову забрав сина і до моменту звернення до суду позивача з даним позовом сина позивачу, всупереч пункту 9 договору, не повернув. Місце проживання дитини позивачу невідоме. Крім того, відповідач порушує режим навчання дитини, оскільки син пропускає уроки та постійно запізнюється. На момент звернення до суду рівень навчання сина значно погіршився. Позивач 25 березня 2021 року та 30 березня 2021 року направляла ОСОБА_2 листи з проханням передати дитину. Але відповідач на вказані листи не відреагував.
Вона має постійне місце проживання та роботи, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, по місцю проживання характеризується позитивно. Відповідач постійного місця роботи та проживання не має, тому не може забезпечити дитині належних умов проживання. Крім того, відповідач самовільно змінив місце проживання дитини та не проживає за адресою, визначеною в договорі.
11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради. Просив визначити місце проживання дитини разом з батьком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після розірвання шлюбу дитина деякий час проживала з ОСОБА_1 08 вересня 2019 року між сторонами було укладено договір з приводу участі батьків у вихованні дитини та щодо визначення місця проживання дитини. Станом на 01 вересня 2021 року син проживав разом з батьком на АДРЕСА_3 . Позивач періодично забирала його на вихідні дні та періодично приходила відвідувати його. Син виявив бажання проживати з батьком та все рідше просив маму про зустріч, проявляв бажання проводити час з мамою. З 2019 року по час звернення до суду із зустрічним позовом син проживає разом з батьком ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 . У квартирі для дитини облаштована окрема кімната з меблями, іграшками, дитячими речами. Син ставиться до мами позитивно, але виявляє бажання та надає перевагу проживати разом з батьком.
Впродовж всього періоду часу проживання сина з батьком саме ОСОБА_2 забезпечує дитину всім необхідним та впродовж двох років виключно відвозив сина на навчання та забирав з навчання, допомагав виконувати домашні завдання. Батько забезпечує сину відвідування спортивної секції та гуртка «Молодість». Батько є приватним підприємцем та має гнучкий графік роботи, працює вдома. За 4 місяці роботи отримав дохід в розмірі 123 000 грн. Позитивно характеризується за місцем проживання. До кримінальної відповідальності не притягувався. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Позиція ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини разом з нею зумовлена тим, що вона хоче вийти заміж за іноземця ОСОБА_4 та виїхати разом з дитиною на постійне місце проживання за кордон. Наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини разом з мамою ОСОБА_1 дозволить їй вивезти дитину за межі України без згоди батька.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері, третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції виходив з того, що:
при вирішенні даного спору слід першочергово виходити з інтересів самої дитини та вже після цього враховувати права і обов'язки батьків щодо своїх дітей;
оскільки, з одного боку, у батьків виник спір щодо місця проживання дитини ОСОБА_3 , і батьки не можуть його між собою вирішити, з іншого боку - син сторін з серпня 2020 року, тобто впродовж 3 років, проживає з батьком, і бажає надалі проживати з батьком, при цьому мама не приймає активну участь у вихованні дитини, дуже рідко спілкується з сином по телефону, хоча має можливість спілкуватись, суд знаходить, що в найвищих інтересах дитини буде залишити дитину з батьком;
батько не забороняє сину бачитись з мамою, яка відвідує дитину по місцю проживання з батьком. Вказане означає, що батько ОСОБА_2 виконує свій обов'язок щодо забезпечення матері ОСОБА_1 виконання нею своїх батьківських прав та обов'язків.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 серпня 2023 року змінено в редакції постанови апеляційного суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах;
під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку;
суд першої інстанції врахував матеріально-побутові умови батьків, відносини, які існують між кожним з батьків та дитиною, приділення батьком більше уваги та свого часу дитині, більшої емоційної близькості та прихильності саме до батька, хоча і небажання втрачати зв'язок із матір'ю, потребуючи уваги, турботи та піклування з боку матері, а також права батьків на виховання дітей і обов'язки батьків діяти в інтересах дитини;
матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки слід брати до уваги інші критерії, зокрема, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків;
коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини;
син сторін - ОСОБА_3 з серпня 2020 року, тобто впродовж 3 років, проживає з батьком ОСОБА_2 , і бажає надалі проживати з батьком, при цьому мама не приймає активну участь у вихованні дитини, дуже рідко спілкується з сином по телефону, хоча має можливість спілкуватись. Така позиція суду обґрунтовується ще й тим, що батько не забороняє сину бачитись з мамою, яка відвідує дитину за місцем проживання з батьком. Вказане означає, що батько ОСОБА_2 виконує свій обов'язок щодо забезпечення матері ОСОБА_1 виконання нею своїх батьків прав та обов'язків;
дитина є суб'єктом права і, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на її врахування щодо питань, які стосуються її життя. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їхніх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам і думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплене вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини. У справі, що переглядається, судом першої інстанції у процесі розгляду справи здійснено опитування дитини щодо його думки стосовно проживання з одним із батьків. Син повідомив, що хоче проживати разом з батьком, який турбується про нього та створив належні умови для навчання і розвитку. З урахуванням зазначеного, з огляду на інтереси самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, суд дійшов висновку про доцільність проживання дитини разом зі своїм батьком;
при розгляді апеляційної скарги встановлено, що мати дитини - ОСОБА_1 -змінила як місце роботи так і постійне місце проживання. Проживає та працює за межами країни. Отже, змінилися обставини, зокрема втрачено зв'язок з постійним її місцем проживання, за яким вона просила визначити місце проживання і дитини;
матір дитини, яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суд першої інстанції, визначаючи місце проживання дитини з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку, однак неповно встановив всі обставини справи. Враховуючи зазначене, мотивувальну частину рішення слід змінити з підстав, викладених в цій постанові.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
15 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Кутровської Н. М. в інтересах ОСОБА_1 , відправлена поштовим відправленням 10 січня 2024 року.
18 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав заперечення щодо відкриття касаційного провадження, в яких вказує, зокрема, що скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 через маніпуляції з датою поштового відправлення простим листом намагається ввести Касаційний цивільний суд в оману. При цьому скарга не оплачена судовим збором, з метою унеможливлення простеження дати її фактичного подання. У скарзі не зазначені підстави касаційного оскарження, передбачені статтею 389 ЦПК України, яка лише містить переоцінку доказів у справі. Крім того, Верховний Суд в аналогічних справах вже викладав висновок щодо питання застосування норми права в аналогічних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, і апеляційний суд переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків, зокрема необхідно було подати до Верховного Суду підписану касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, сплатити судовий збір.
10 червня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 надіслала уточнену касаційну скаргу та квитанцію, що підтверджує сплату судового збору.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17, від 20 березня 2019 року у справі № 363/3907/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 718/1768/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17, від 13 червня 2018 року у справі № 592/9865/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 461/3144/17, від 07 березня 2018 року у справі № 492/1702/15-ц, від 21 листопада 2021 року у справі № 367/6326/16-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, від 20 червня 2018 року у справі № 592/9052/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильних висновків про відмову у задоволенні основного позову та задовольнили зустрічний позов. Суди не врахували, що позивач має у власності житловий будинок з усіма зручностями, де обладнана дитяча кімната та відпочинкова зона для дитини, має гарний стабільний дохід, позитивну характеристику за місцем проживання. Висновком органу опіки та піклування рекомендовано визначити місце проживання дитини разом з матір'ю та визначити дні батьку, незважаючи на те, що відповідно до рішення суду договір про здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини, який батько не виконував, розірваний. Результати психологічного дослідження вивчення відмінностей у ставленні дитини до батьків є неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки зроблені без згоди матері, інші докази переваги встановлення місця проживання дитини з батьком позивачем за зустрічним позовом не подано. Крім того, суди не звернули увагу на те, що з моменту, як відповідач забрав без її дозволу дитину, вона вчиняла усі можливі дії щодо повернення дитини, однак звернення до компетентних органів не дало позитивного результату, тому вона була змушена звернутися до суду з цим позовом.
При визначенні місця проживання дитини суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Крім того, дитина тривалий час проживає з батьком, відповідач вчиняє перешкоди у спілкуванні їй з сином, що могло вплинути на результати психологічного дослідження.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 19 вересня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Місце проживання малолітнього ОСОБА_3 зареєстровано в АДРЕСА_1 , де, крім ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Листом від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради з повідомленням про те, що 10 грудня 2018 року батько ОСОБА_2 забрав сина ОСОБА_3 з дошкільного закладу № 14 в м. Чернівцях на вул. Крижанівського, 25 та дитину не повернув. На вимоги ОСОБА_1 повернути дитину батько відмовляється.
З характеристики від 19 грудня 2018 року з дошкільного закладу № 14 ОСОБА_3 вбачається, що він характеризується позитивно. Мама відвідує батьківські збори та виявляє інтерес до консультацій та рекомендацій вихователів. Коли дитина перебуває у батька, якого дуже любить та з радістю зустрічає, батько обмежує період перебування дитини в дитячій установі.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 січня 2019 року укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини, який рішенням від 23 листопада 2022 року Садгірського районного суду міста Чернівців у справі № 726/2241/21 розірвано.
З довідки від 12 лютого 2019 року № 08 ПП «Центр стоматології «Діана» вбачається, що ОСОБА_1 працює в цьому закладі та за період часу з 01 серпня 2018 року по 31 січня 2019 року її заробітна плата становить 22 995,00 грн.
Згідно з довідкою про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року встановлено, що 11 жовтня 2019 року до Садгірського ВП звернулась ОСОБА_1 з приводу зловживання батьком ОСОБА_2 своїх батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 . За наслідками перевірки не було встановлено в діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення.
З заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 30 жовтня 2019 року щодо неправомірних дій батька, поданої Начальнику Садгірського ВП, вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із заявою, що ОСОБА_2 27 вересня 2019 року забрав сина ОСОБА_3 зі школи та до дня звернення до Садгірського ВП не повернув. В письмових поясненнях від 15 жовтня 2019 року ОСОБА_2 зазначає, що жодних обмежень що місця проживання сина він не допускає.
Згідно з листом Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від 22 жовтня 2019 року, наданого ОСОБА_1 , Служба повідомила ОСОБА_1 про те, що з приводу визначенні місця проживання дитини ОСОБА_1 може звернутись до суду. При цьому ОСОБА_1 повідомлено, що з батьком ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду про недопущення протиправної поведінки та попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків.
Зі звернення від 22 січня 2021 року № 11 Приватного закладу гімназії «Соломон» вбачається, що адміністрація закладу звернулась до батьків з приводу того, що дитина ОСОБА_3 багато разів пропустив уроки та запізнювався на уроки, а також не відвідував онлайн заняття. У зв'язку з цим погіршився рівень навчання дитини.
25 березня 2021 року та 30 березня 2021 року ОСОБА_1 направляла на адресу ОСОБА_2 заяви про передачу дитину мамі ОСОБА_1 , які не була вручені під час доставки.
З довідки Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області від 16 березня 2021 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 09 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 повідомила, що її колишній чоловік ОСОБА_2 обмежує її доступ до малолітнього сина, не дає їй спілкуватись з дитиною. Під час опитування ОСОБА_2 було встановлено, що дійсно ОСОБА_2 проживає разом з сином. Разом з тим будь-яких перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з сином ОСОБА_2 не чинить. Мама ОСОБА_1 постійно спілкується з сином. Проте останнім часом сам син відмовляється зустрічатись з мамою.
19 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Чернівецького РУП, в якій повідомила, що її колишній чоловік ОСОБА_2 27 серпня 2020 року забрав дитину ОСОБА_3 та не повертає. Зв'язатись з ОСОБА_2 заявник ОСОБА_1 не може. Місце проживання та перебування дитини заявнику не відоме. Аналогічна інформація викладена в заяві ОСОБА_1 від 23 квітня 2021 року. За результатами перевірки було встановлено відсутність в діях ОСОБА_2 ознак кримінальних правопорушень.
З письмових пояснень малолітнього ОСОБА_3 від 28 квітня 2021 року вбачається, що дитина проживає з батьком ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 . Батько ОСОБА_2 сину не забороняє бачитись з мамою. Мама знає де він проживає та неодноразово приходила на дитячий майданчик, де зустрічалась з ним. Також ОСОБА_3 вказує, що він надає перевагу проживати з батьком, оскільки батько постійно вдома. А мама перебуває на роботі, тому йому буде сумно. З мамою син спілкується по телефону. Останній раз спілкувалися 26 квітня 2021 року (тобто за 2 дні до дачі пояснень).
Згідно з актом від 29 квітня 2021 року про фактичне місце проживання мешканці ОСББ «Рівненська 5-А» за адресою АДРЕСА_3 , склали цей акт про те, що ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 фактично проживають без реєстрації на АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 зареєстрований приватним підприємцем, за 3 квартал 2021 року отримав прибутки 123 000,00 грн, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до договору оренди від 21 листопада 2018 року. За місцем проживання характеризується позитивно. До кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має. Станом на 09 серпня 2021 року у ОСОБА_2 відсутні ознаки наркопатології, на д-обліку у психіатра не перебуває.
Батько сплачував за навчання дитини в ДУ № 14, з 2015 року ОСОБА_3 відвідує заняття з плавання. На заняття його приводить та забирає батько ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_3 відвідує МСКЄ «Централ» та заняття у гуртку «Молодість».
Згідно з довідкою від 28 липня 2021 року ПП «Центру стоматології «Діана» ОСОБА_1 працює в центрі стоматології з 01 червня 2016 року на посаді лікаря-стоматолога. За період часу січень-липень 2021 року її заробітна плата становить 49 117,58 грн.
Згідно з висновком психологічного дослідження від 09 серпня 2021 року Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Чернівецької ОДА відносно ОСОБА_3 , враховуючи думку дитини, для збереження психоемоційного стану дитини, запобіганню психотравмуючих ситуацій, ОСОБА_3 слід дозволити проживати з батьком.
З висновку про результати психологічної діагностики ОСОБА_3 від 10 серпня 2021 року, складеного психологом ІІ категорії ЧМЦСС ОСОБА_11 , вбачається, що ОСОБА_3 прихильно ставиться до обох батьків, проте найбільш психологічно значимим членом сім'ї дитина вважає батька. Ставлення до мами позитивне, він за нею сумує та прагне зустрічей, проте виявляє бажання жити разом з батьком.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 червня 2021 року у справі № 726/689/21 надано дозвіл ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд ОСОБА_3 без згоди та супроводу мами ОСОБА_1 за межі України з 14 серпня 2021 року по 30 серпня 2021 року. Вказане рішення набуло законної сили на підставі постанови Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2021 року.
З висновку експерта від 28 грудня 2021 року № 3143/3649/3650/21-26 вбачається, що для ОСОБА_2 характерна висока емоційна близькість з сином. Під час експертизи виявлена прихильність дитини проживати з батьком ОСОБА_2 . Витіснення мами за результатами діагностики не виявлено. Окремо з мамою без тата ОСОБА_3 проживати не хоче.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Чернівецької міської ради від 30 грудня 2021 року № 01/02-24/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини», виконком Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування, враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дитиною, та її виховання, виконання батьківських обов'язків, вік дитини, прихильність дитини до кожного з батьків, стан здоров'я дитини та інші чинники, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року.
Згідно з висновком експерта від 09 березня 2022 року № 3475/21-26 Даніель емоційно віддалений від мами ОСОБА_1 , в їх почуттях присутня дистанція. Дитина емоційно позитивно сприймає батька ОСОБА_2 , виявляє бажання та твердо відстоює позицію щодо спільного проживання з батьком. Під час обстеження не виявлено примусових обмежень в зустрічах чи спілкуванні дитини з мамою. Витіснення мами з підсвідомості не виявлено.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 23 листопада 2022 року у справі № 726/224/21 розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 січня 2019 року. Рішення набуло законної сили 23 грудня 2022 року.
З довідки від 18 квітня 2023 року Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 в період часу з 01 січня 2022 року по 29 березня 2023 року перетинала кордон України, 02 серпня 2022 року виїхала з території України через Ужгород та станом на 29 березня 2023 року вона на територію України не повернулась.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зроблено висновок, що «положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказала, що:
«з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
… Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справа № 183/1464/22 (провадження
№ 61-7478сво23) зроблено висновок, що «судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов'язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини». У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості. Мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що ОСОБА_3 , 2012 року народження, протягом трьох років проживає разом з батьком ОСОБА_2 за його місцем проживання. Згідно з наданими ним поясненнями дитина надає перевагу проживати з батьком. Батько не забороняє сину бачитись з мамою, яка відвідує дитину по місцю проживання з батьком. ОСОБА_1 з 02 серпня 2022 року виїхала з території України та станом на 29 березня 2023 року на територію України не повернулась, тобто мати дитини ОСОБА_1 змінила як місце роботи, так і постійне місце проживання, проживає та працює за межами країни.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Чернівецької міської ради від 30 грудня 2021 року № 01/02-24/3444 «Про доцільність визначення місця проживання дитини», виконком Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування, враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дитиною, та її виховання, виконання батьківських обов'язків, вік дитини, прихильність дитини до кожного з батьків, стан здоров'я дитини та інші чинники, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року.
Разом з тим, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 23 листопада 2022 року у справі № 726/224/21 розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 січня 2019 року. Рішення набуло законної сили 23 грудня 2022 року.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в рішенні суду у справі № 726/224/21 вказано, що з огляду на систематичне відвідування дитиною школи, позакласних гуртків з плавання, єдиноборств, гуртка «Молодість» тощо, беручи до уваги вік дитини 10 років, враховуючи відсутність переконливих доказів фізичного перешкоджання матері у побаченнях з дитиною з боку батька, а також з огляду на тривалу відсутність відповідачки на території України, починаючи 19 червня 2022 року по 25 липня 2022 року (що загалом складає 36 днів), а в подальшому її відсутність з 02 серпня 2022 року по дату прийняття судом рішення, суд приходить до висновку, що мати в дійсності не зацікавлена у справжньому виконанні умов договору щодо проживання з нею дитини на АДРЕСА_1 , та почерговому проживанні дитини по одному тижню з кожним із батьків по черзі, що у свою чергу є порушенням умов договору та підставою для його розірвання на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Більше того, на думку суду, тривала відсутність відповідачки на території України, з 19 червня 2022 року (загалом більш як чотири з половиною місяці), фактично унеможливлює виконання матір'ю взятих на себе обов'язків щодо здійснення батьківських прав згідно з умовами спірного договору. Позивач у момент укладення договору не міг передбачити те, що в подальшому істотно зміняться обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме: що син буде виявляти бажання проживати виключно з батьком, а мати мінімізує свою роль у вихованні сина, та виїде за кордон на тривалий проміжок часу, що не залежить від волі позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 має краще матеріально-побутове забезпечення, не свідчить про порушенням судами норм права, оскільки такі обставини підлягають врахуванню, але не є визначальними при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Визначальне значення при вирішенні спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17, від 20 березня 2019 року у справі № 363/3907/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 718/1768/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17, від 13 червня 2018 року у справі
№ 592/9865/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 461/3144/17, від 07 березня 2018 року у справі № 492/1702/15-ц, від 21 листопада 2021 року у справі № 367/6326/16-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, від 20 червня 2018 року у справі № 592/9052/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18,.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2023 рокуу справі № 727/3529/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
В. І. Крат