25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 495/6866/18
провадження № 61-6158ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно за законом,
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_1 , в якому просила:
встановити факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 30 січня 2008 року до моменту смерті спадкодавця, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнати її спадкоємцем 4-ої черги за законом;
визнати за нею право власності на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , зокрема на 9/100 часток домоволодіння, загальною площею 23,9 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; на 2/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований разом з нею у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , проте разом з нею однією сім'єю проживав у квартирі її матері за адресою: АДРЕСА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на вказане майно. Спадкодавець є її колишнім чоловіком, з яким вони були одружені з 27 квітня 1996 року, а 30 січня 2008 року розлучилися. Проте після розірвання шлюбу подружні стосунки між ними продовжували тривати, чоловік залишився жити у квартирі її матері разом з нею, в свою чергу вона не знімалася з реєстрації в квартирі, що належала чоловікові. В зазначеній квартирі вони не проживали, адже в ній немає ванної кімнати та туалету, а у квартирі її матері все це є.
За життя чоловік заповіту не складав, тому після його смерті як спадкоємець четвертої черги за законом вона прийняла спадщину, адже 21 березня 2018 року звернулась з відповідною заявою до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не має. Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що в неї відсутні документи, що підтверджують родинні відносини з померлим.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано до суду жодного доказу на підтвердження спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а на показах свідків неможливо встановити дійсність проживання однією сім'єю визначених осіб. Відмова у встановленні факту проживання однією сім'єю разом зі спадкодавцем унеможливлює задоволення похідної вимоги про визнання права власності.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Встановлено факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 30 січня 2008 року до моменту смерті спадкодавця, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги акт № 48/18 та довідку № 37/18, відповідно до яких ОСОБА_2 перебувала на утриманні з 2012 року у померлого ОСОБА_3 , проживали разом та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_3 , посилаючись на відсутність цих документів у матеріалах кримінального провадження, при цьому не звернув увагу на те, що до справи додано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_4 в межах кримінального провадження 13 травня 2022 року № 12022162240000536, з якого вбачається, що Сазанська є головою ОСББ «Затишна оселя 2016» з вересня 2019 року. До цього головою ОСББ була ОСОБА_5 , яка до сьогодні не передала документи: трудовий договір, з головою ОСББ «Затишна Оселя 2016» ОСОБА_5 , книга обліку актів, дублікат акту від 27 березня 2018 року № 48/18; довідку № 37/18 в ОСББ «Затишна Оселя 2016»;
позивач звернулась до суду з позовом 31 липня 2018 року і до позову були додані довідка № 37/18 за підписом голови ОСББ «Затишна Оселя 2016» ОСОБА_5, датована 27 березня 2018 року, про перебування ОСОБА_2 на утриманні у ОСОБА_3 з 2012 року та акт № 48/18 датований 27 березня 2018 року, яким головою ОСББ «Затишна Оселя 2016» ОСОБА_5 завірені підписи сусідів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з часу придбання квартири АДРЕСА_4 . Довідка та акт підписані, завірені та видані ОСОБА_5 , як особою, яка на час їх складення і на час звернення ОСОБА_2 з позовом до суду у липні 2018 року обіймала посаду голови ОСББ «Затишна Оселя 2016». Сам по собі факт відсутності їх серед документації, яка мала бути передана новому голові ОСББ ОСОБА_4 у вересні 2019 року, не є достатньою підставою для неприйняття даного акту до уваги;
суду слід було звернути увагу та надати оцінку також тій обставині, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі на протязі майже 12 років і станом на час смерті ОСОБА_3 вони фактично разом проживали у квартирі, яка належить матері позивача ОСОБА_2 , а зареєстрованими були - у квартирі, яка належала ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто ОСОБА_2 залишалась бути зареєстрованою у квартирі свого колишнього чоловіка протягом майже 10 років з часу розірвання між ними шлюбу у січні 2008 року, а ОСОБА_3 , в свою чергу, залишився фактично проживати разом з колишньою дружиною у квартирі її матері (своєї колишньої тещі);
оцінюючи всі докази та встановлені у справі обставини у сукупності, колегія суддів не погоджується з висновком районного суду про недоведеність ОСОБА_2 факту спільного проживання з померлим ОСОБА_3 однією сім'єю з 30 січня 2008 року до 24 січня 2018 року;
оскільки фактичне спільне проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тривало більше 5 років, у період з січня 2008 року по 24 січня 2018 року, що передувало смерті ОСОБА_3 , встановлення такого факту породжує юридичні наслідки щодо прийняття спадщини і набуття позивачкою статусу спадкоємця;
визнання спадкоємцем 4-ї черги за встановлення в судовому порядку факту спільного проживання особи зі спадкодавцем на протязі не менше 5 років є компетенцією нотаріуса. Будь-яких доказів неможливості прийняття нотаріусом заяви про прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 з доданням судового рішення про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на протязі не менше 5 років, що передували відкриттю спадщини, позивачем до позову не додано;
вирішення питання про визнання права власності на спадкове майно є передчасним. Позивачем не надано доказів про неможливість видачі такого свідоцтва нотаріусом. Крім того, у провадженні суду перебуває невирішений спір щодо визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, який ініційований братом померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . У разі задоволення судом позову ОСОБА_1 і визначення йому додаткового строку на подання заяви на прийняття спадщини і набуття рішенням законної сили, ОСОБА_1 набуває статус спадкоємця 2-ї черги.
26 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, з пропуском строку на касаційне оскарження, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 однією сім'єю з ОСОБА_2 у період з 30 січня 2008 року до моменту смерті спадкодавця, тобто до 24 січня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків, заявнику необхідно було навести інші підстави поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними доказами.
10 червня 2024 року заявник усунув зазначені недоліки касаційної скарги, а саме подав повідомлення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2024 року, за змістом якого вбачається, що ОСОБА_1 безпосередньо в суді першої інстанції 03 квітня 2024 року отримав повний текст оскарженого судового рішення.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд на підставі статті 390 ЦПК України поновлює його.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій в оскарженому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20, від 07 лютого 2018 року у справі № 127/1765/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 05 червня 2018 року у справ № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 червня 2023 року у справі № 686/19661/20, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 489/2055/19-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині посилання на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 489/2055/19-ц повернутоскаржнику, оскільки вона ухвалена після прийняття оскарженого судового рішення і не може підтверджувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню;
вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки. Крім того, обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, слід було врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Встановлення позивачеві факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно їй лише для отримання права на спадщину за законом та самостійно не породжує юридичних наслідків;
вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України. Самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю;
з огляду на наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про встановлення факту його проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю за недоведеністю вимог.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8);
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майно, яке належало йому на праві особистої власності, а саме: 9/100 часток домоволодіння, загальною площею 23,9 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 2/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .
27 квітня 1996 року позивач одружилася з ОСОБА_3
30 січня 2008 року ними отримано свідоцтво про розірвання шлюбу;
Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Першої Одеської державної нотаріальної контори від 25 липня 2018 року, на усне звернення ОСОБА_2 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом померлого ОСОБА_3 повідомлено, що оскільки між ОСОБА_2 та померлим ОСОБА_3 відсутній ступінь кровного споріднення, тому для доведення факту постійного проживання разом із спадкодавцем однією сім'єю не менш п'ять років, їй необхідно звернутися в суд з заявою про встановлення цього факту згідно статті 1264 ЦК України та Постанови № 7 Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року (а.с. 14).
До матеріалів справи в якості обґрунтування позовних вимог позивачем приєднані свідоцтво про поховання, акт № 48/18, відповідно до якого зі слів сусідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жили разом та вели спільне господарство до моменту його смерті з моменту придбання квартири (а. с. 15); довідку № 37/18, відповідно до якої ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 на момент смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала у нього на утриманні з 2012 року, проживали разом та вели спільне господарство (а. с. 16); світлини /фото/позивача разом з ОСОБА_3 , що свідчать про їх перебування на весіллі та з рідними; відеофайл перебування разом на святкуванні.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувала справа про адміністративне правопорушення № 3-1623/11 про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Серед установчих даних про водія ОСОБА_2 зазначено її місце роботи та посада - АТ «Приватбанк», касир, а також адреса її мешкання: АДРЕСА_2 . Тобто, позивач через 3 роки після розірвання шлюбу залишалась зареєстрованою у квартирі колишнього чоловіка ОСОБА_3 і в подальшому зберегла цю реєстрацію до смерті ОСОБА_3 у січні 2018 року.
Обставини спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 підтвердили кілька не пов'язаних між собою свідків, серед яких - сусіди за місцем фактичного проживання та місцем реєстрації ( ОСОБА_6 , ОСОБА_9 ), знайомі - ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), колеги ОСОБА_3 з роботи в органах внутрішніх справ ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ) та інші.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня2023 року у справі № 582/18/21, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:
«в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки.
Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки, слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір з урахуванням наведених норм процесуального права щодо доказування, виходили із доведеності позивачем факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем - ОСОБА_3 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, у зв'язку з чим він є спадкоємцем четвертої черги після її смерті і вказане усуває від спадкування спадкоємця п'ятої черги - відповідача ОСОБА_2».
Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 639/7697/19 (провадження № 61-4709св21) вказано, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 30 січня 2008 року до моменту його смерті, тобто до 24 січня 2018 року, наявності між ними відносин, притаманних членам сім'ї, позивач надала достатні та належні докази. Тому суд обґрунтовано задовольнив позов в частині встановлення вказаного факту.
Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Судувід 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20, від 07 лютого 2018 року у справі № 127/1765/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15- ц, від 05 червня 2018 року у справ № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 червня 2023 року у справі № 686/19661/20, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, на які є посилання в касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду в оскарженій частині свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі № 495/6866/18.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
В. І. Крат