27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 755/15656/21
провадження № 61-3195св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач -ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у складі судді Виниченко Л. М.та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Коцюрби О. П., Білич І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтований тим, що 14 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 2472, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 93 500,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних у порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Кредит надавався на 20 років, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 14 липня 2028 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 14 липня 2008 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 3821, посвідчений 14 липня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Омельчук О. І., предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
14 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 як поручителем укладений договір поруки № 3822, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язалась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, банк звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2009 року у справі № 2-1231/2009, що набрало законної сили 21 квітня 2009 року, стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за договором у розмірі 96 905,33 дол. США, що в еквіваленті становить 746 171,04 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На виконання зазначеного рішення суду 24 квітня 2009 року видані виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні.
Також у зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем зобов'язань за кредитним договором та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2009 року про стягнення з них заборгованості, банк 20 травня 2016 року звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет шляхом продажу від імені банку на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором у розмірі 103 429,78 дол. США, надавши ПАТ «Ощадбанк» право зареєструвати право власності на іпотечне нерухоме майно в установах з питань державної реєстрації, виселення з квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 755/8493/16-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, у позові банку відмовлено у зв'язку з тим, що обраний банком спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відноситься до позасудового. Крім того, суд під час розгляду справи проаналізував та розглянув заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та зазначив, що на час розгляду справи позовна давність не пропущена.
На виконання пункту 6.1 іпотечного договору банк направив на адресу іпотекодавця вимогу від 07 квітня 2016 року № 196 про усунення порушення зобов'язань за договором, якою надано тридцятиденний строк з дати отримання вимоги для погашення заборгованості в повному обсязі. Вимогу ОСОБА_1 отримав 14 квітня 2016 року, проте її не виконав.
Станом на 05 серпня 2021 року існує заборгованість за договором про іпотечний кредит, яка становить 122 739,87 дол. США, у тому числі: борг за кредитом у розмірі 92 716,19 дол. США; залишок непогашених процентів за користування кредитом, які були стягнені рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2009 року у справі № 2-1231/2009, у розмірі 1 979,30 дол. США; залишок непогашеної пені за невиконання зобов'язання за договором, яка стягнена рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2009 року у справі № 2-1231/2009, у розмірі 203,91 дол. США; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту з 21 жовтня 2011 року до 05 серпня 2021 року у розмірі 27 258,56 дол. США; три відсотки річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом з 21 жовтня 2011 року до 05 серпня 2021 року у розмірі 581,91 дол. США.
Банк зазначав, що позов поданий у межах позовної давності, який переривався у зв'язку з поданням попереднього позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відлік такого строку має рахуватися з 06 грудня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виникло з моменту невиконання основного зобов'язання за зміненим строком його виконання на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, а саме, з квітня 2009 року. Оскільки до вимог за договором іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у три роки, то позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла у квітні 2012 року.
З цим позовом позивач звернувся до суду 17 вересня 2021 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року АТ «Ощадбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, просило визнати причини пропуску банком позовної давності поважними, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 344/17247/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 367/7324/16-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18, від 13 липня 2022 року у справі № 751/11479/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 727/788/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.
АТ «Ощадбанк» вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково не взяли до уваги преюдиційні обставини, встановлені рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 755/8493/16-ц, про те, що банк не пропустив позовну давність звертаючись до суду з позовом у 2016 році.
Позивач під час розгляду справи по суті оголосив усну заяву про пропуск відповідачем позовної давності, а відповідач надав усні заперечення щодо таких доводів.
У подальшому позивач за день до ухвалення рішення суду подав до суду письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності без направлення її копії іншим учасникам справи. Відповідач заперечував проти її долучення до матеріалів справи, оскільки вона подана з порушенням вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте суд заяву долучив та ухвалив рішення про відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
Суди не врахували, що банк 20 травня 2016 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідно до частини другої статті 264 ЦК України є підставою для переривання позовної давності. Розгляд справи № 755/8493/16 тривав майже три роки і сім місяців та закінчився ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 05 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позову у зв'язку з неналежним способом захисту.
Після отримання копії постанови суду апеляційної інстанції від 05 грудня 2019 року працівники банку готували документи для подання до суду іншого позову, проте у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби, були внесені зміни в організацію роботи банку, що вплинуло на час підготовки та збору документів, необхідних для подання позову.
16 вересня 2021 року, звертаючись до суду з цим позовом, банк вважав, що у зв'язку з перериванням позовної давності, тривалим розглядом справи № 755/8493/16 та продовженням строків позовної давності на строк дії карантину, він не пропустив строки звернення до суду.
Аргументи інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 755/8493/16 не має преюдиційного значення для цієї справи.
Позивач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до ухвалення рішення суду по суті, що відповідає вимогам частини третьої статті 267 ЦК України.
Перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки не міг перериватися у період з 20 травня 2016 року до 05 грудня 2019 року, оскільки він закінчився у квітні 2012 року.
Наведені позивачем причини пропуску позовної давності не є поважними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 липня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 2472, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 93 500,00 дол. США строком до 14 липня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних.
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору кредит надається на придбання за договором купівлі-продажу від 14 липня 2008 року квартири АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 липня 2008 року між ВАТ «Держаний ощадний банк України» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителем, укладений договір поруки № 3822.
Також на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 14 липня 2008 року укладений іпотечний договір № 3821, посвідчений приватним Омельчук О. І. , зареєстрований у реєстрі за № 2200, предметом якого є нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2009 року у справі № 2-1231/2009 стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 746 171,04 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Зі змісту рішення суду від 08 квітня 2009 року випливає, що з відповідачів достроково стягнена заборгованість за кредитним договором у розмірі 91 166,00 дол. США, що в еквіваленті відповідно офіційного курсу НБУ на 24 лютого 2009 року становило 701 978,20 грн - залишок за тілом кредиту. При цьому стягнена загальна сума 746 171,04 грн, що включає: залишок за тілом кредиту - 701 978,20 грн (що в еквіваленті становить 91 166,00 дол. США), заборгованість за тілом кредиту - 11 936,46 грн (що в еквіваленті становить 1 550,19 дол. США), заборгованість за процентами - 30 686,27 грн, заборгованість за пенею - 1 570,11 грн.
Отже, стягнено в еквіваленті національної валюти, що відповідає загальній сумі боргу 96 905,33 дол. США, у тому числі: заборгованість за відсотками у розмірі 3 985,23 дол. США та пеню у розмірі 203,91 дол. США.
ПАТ «Ощадбанк» також зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу іпотечного майна від імені банку, надавши ПАТ «Ощадбанк» право зареєструвати право власності на іпотечне нерухоме майно у відповідних установах з питань державної реєстрації, право отримати витяг з реєстру прав власності на іпотечне нерухоме майно, а також передати в управління банку предмет іпотеки на період його реалізації.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 755/8493/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, у позові відмовлено.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач нарахував заборгованість станом на 05 серпня 2021 року у розмірі 122 739,87 дол. США, у тому числі: борг за кредитом у розмірі 92 716,19 дол. США; проценти за користування кредитом у розмірі 1 979,30 дол. США; пеню у розмірі 203,91 дол. США; три відсотки річних за прострочення сплати кредиту за період з 21 жовтня 2011 року до 05 серпня 2021 року у розмірі 27 258,56 дол. США; три відсотки річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 21 жовтня 2011 року до 05 серпня 2021 року у розмірі 581,91 дол. США.
Борг нарахований у доларах США, як передбачено умовами кредитного договору, з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 24 лютого 2009 року, виходячи з розміру стягнених за рішенням суду від 08 квітня 2009 року у справі № 2-1231/2009 коштів у національній валюті - гривні, при цьому зменшено заборгованість за відсотками, а також додатково нараховано три відсотки річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо обґрунтованості позову
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Установивши, що позичальник не виконує умови кредитного договору від 14 липня 2008 року № 2472, не повертає банку отримані у кредит кошти разом із нарахованими процентами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог АТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Щодо позовної давності
Проте банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої у суді першої інстанції заявив відповідач ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що: «31. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див.: постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).
48. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.
51. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки».
У справі, що переглядається, у 2009 році банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, звернувшись до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом про дострокове стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, який рішенням від 08 квітня 2009 року задовольнив позов (справа № 2-1231/09).
Використавши своє право, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, пред'явивши позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Отже, з 2009 року у кредитора виникло право на звернення до суду з позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте АТ «Ощадбанк» звернулося до суду із цим позовом до ОСОБА_1 лише у вересні 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що строк виконання основного зобов'язання був змінений у зв'язку з пред'явленням банком у 2009 році позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Проте позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у вересні 2021 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Щодо неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, які є підставою касаційного оскарження.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 751/11479/16 зазначено, що згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Подібні за змістом висновки щодо визначення преюдиції та її застосування викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15 та постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 344/17247/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 367/7324/16, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
АТ «Ощадбанк» у касаційній скарзі посилається на те, що суди помилково відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності та не врахували, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 755/8493/16-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, встановлено, що банк у 2016 році звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах позовної давності. Ці обставини є преюдиційними та підлягали врахуванню під час вирішення судами спору у цій справі.
Відхиляючи зазначені доводи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що рішенням у справі № 755/8493/16 надано правову оцінку обставинам за фактами у попередньому спорі.
Крім того, у справі № 755/8493/16 суди відмовили у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, водночас питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності вирішується судом лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.
У касаційній скарзі банк також посилається на переривання позовної давності у зв'язку із розглядом судом справи № 755/8493/16 за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд відхиляє зазначені доводи оскільки з 2009 року у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Позовна давність за цією вимогою спливла у 2012 році.
Тому звернення АТ «Ощадбанк» у 2016 році до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не впливає на перебіг/переривання позовної давності, оскільки вона спливла у 2012 році.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.
Верховний Суд не бере до уваги посилання банку на Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби», оскільки позовна давність сплинула до його прийняття.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач заявив спочатку усне клопотання про застосування наслідків позовної давності, а потім у день ухвалення рішення подав до суду письмову заяву, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заява про її застосування може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦПК України заява про застосування позовної давності може бути подана до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Доводи касаційної скарги про поважність причин пропуску позовної давності Верховний Суд відхиляє, оскільки суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надано судами попередніх інстанцій (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 922/2718/20).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська