27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 524/6515/22
провадження № 61-8473ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Олійник А. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лобов Микола Олександрович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Верховний Суд звертає увагу, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України випливає, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц, провадження
№ 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Посилаючись на відсутність правового висновку, заявниця зазначила, що відсутній правовий висновок щодо застосування частини шостої статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема при винесенні рішення за заявою спадкоємців про встановлення факту трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення договору та помер при її виконанні.
Проте постановою Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року встановлено факт перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 з роботодавцем фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів з 10 вересня 2020 року до 11 вересня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині заявницєю не оскаржується.
Однак заявниця посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 127/1309/16-ц, про не зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як підставу на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Таким чином, заявнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції (чи суд не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 127/1309/16-ц, чи відсутній правовий висновок).
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліку касаційної скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лобов Микола Олександрович, залишити без руху.
Надати для усунення зазначеного вище недоліку строк до 25 липня 2024 року, але який не може перевищувати двадцять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернена заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. С. Олійник