10 травня 2024 року
м. Київ
справа № 758/12511/14-ц
провадження № 61-5995ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Назар Володимирович, на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину,
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «Перший український міжнародний банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» майнову шкоду у розмірі 20 000 дол. США, що еквівалентно 315 841 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року. При цьому ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що про таке рішення суду вона дізналася лише 3 листопада 2023 року від свого представника, який звернувся до архіву суду та 10 листопада 2023 року отримав копію заочного рішення.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - Марків Н. В. подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року відмовлено в прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - Марківа Н. В. на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та ухвалою Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Н. В., 21 квітня 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Щодо оскарження ухвали Подільського районного суду містаКиєва від 18 грудня 2023 року
Відповідно до частини першої статті 17 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Тлумачення частини першої статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга може бути подана за умови апеляційного перегляду справи.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр).
Відповідно до матеріалів касаційної скарги та відомостей Реєстру ухвала Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року не переглядалася в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки ухвала Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року судом апеляційної інстанції не переглядалася, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Н. В., на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року необхідно відмовити.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Н. В., заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування вказує, що копію оскаржуваної ухвали вона отримала 21 березня 2024 року.
На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надала копію конверту Київського апеляційного суду від 7 березня 2024 року з трек-номером 0600096584404, в якому апеляційним судом направлено копію оскаржуваної ухвали, та відомості з офіційного веб-сайту «Укрпошта», відповідно до яких поштове відправлення з трек-номером 0600096584404вручено особисто 21 березня 2024 року.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення підтверджена наданими доказами (з урахуванням вихідних днів 20 та 21 квітня 2024 року), що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарженняухвали Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року заявник вказує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали суду апеляційної інстанції.
Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги та повертаючи цю скаргу, апеляційний суд виходив з того, що відповідач має право на апеляційне оскарження заочного рішення лише після звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, якщо той цю заяву залишить без задоволення.
Станом на дату надходження витребуваної справи до суду апеляційної інстанції у матеріалах справи була відсутня ухвала Подільського районного суду міста Києва, якою залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року. При цьому ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - Марків Н. В. подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Право на оскарження заочного рішення в апеляційному порядку у відповідача виникає лише після проведення судом першої інстанції процедури його перегляду за заявою відповідача і постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Зазначений порядок є спеціальним і його дотримання є обов'язковим для відповідача.
За таких обставин апеляційний суд встановивши, що процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який повинен передувати апеляційному перегляду і здійснюється судом, що ухвалив заочне рішення, за письмовою заявою відповідача, лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. Проте відповідач, подаючи апеляційну скаргу, вказаного порядку не дотрималася, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в прийнятті апеляційної скарги та повернення її заявнику.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 752/6338/19.
Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у справі № 758/12511/14-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) виклала наступний правовий висновок: «Заяву про перегляд заочного рішення, оформлену відповідно до вимог, установлених частинами першою-сьомою статті 285 ЦПК України, суд приймає та розглядає у порядку, передбаченому статтями 286, 287 ЦПК України. За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов'язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає зазначеним вимогам, тобто є належно оформленою. Визначений у статті 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний як до розгляду суті цієї заяви, так і до розгляду на предмет дотримання строку її подання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (речення перше частини третьої статті 287 ЦПК України). У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року».
Оскільки ОСОБА_1 ухвалу суду першої інстанції про залишення її заяви про перегляд заочного рішення без розгляду не оскаржувала, то необґрунтованими є посилання в касаційній скарзі, що оскаржена ухвала апеляційного суду прийнята без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марків Н. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, постановленою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Н. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатМарків Назар Володимирович, на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 1 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська