27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 554/1376/23
провадження № 61-74св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач- Акціонерне товариство «Полтаваобленерго»,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго»
на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 07 вересня
2023 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів:
Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
15 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (далі -
АТ «Полтаваобленерго»), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення АТ «Полтаваобленерго», складене у формі протоколу засідання комісії АТ «Полтаваобленерго»,
від 24 січня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення споживачем ОСОБА_1 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14 березня 2018 року № 312;
- визнати протиправними дії АТ «Полтаваобленерго» щодо нарахування енергії внаслідок порушень ПРРЕЕ за протоколом від 24 січня 2023 року
№ 00007711 у розмірі 135 028,69 грн, що відображене в рахунку від 24 січня 2023 року № 23103549;
- стягнути з відповідача судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу.
У підготовчому засіданні АТ «Полтаваобленерго» заявило клопотання
про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої
статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору) та просило покласти судові витрати на позивача.
Клопотання мотивовано тим, що відповідно до пункту 8.2.6 ПРРЕЕ на вимогу НКРЕКП, викладену у листі від 23 березня 2023 року № 3186/20.3/7-23,
АТ «Полтаваобленерго» переглянуло рішення комісії від 24 січня 2023 року про нарахування обсягу та вартості необлікованої електричної енергії згідно з актом про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711.
Протоколом засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» від 18 квітня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення споживачем ПРРЕЕ скасовано акт про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711 та всі нарахування, здійснені на його підставі, що свідчить про відсутність предмета спору.
Оскільки спір урегульовано в позасудовому порядку, відсутні також підстави для стягнення судових витрат, понесених позивачем.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою від позову, у якому заперечував проти клопотання АТ «Полтаваобленерго» на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки на момент звернення до суду із позовом предмет спору не був відсутнім. При цьому просив стягнути понесені ним судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 800,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Октябрський районний суд міста Полтави ухвалою від 07 вересня 2023 року
узадоволенні клопотання АТ «Полтаваобленерго» про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору на підставі пункту 2
частини першої статті 255 ЦПК України відмовив.
Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі
у зв'язку із відмовою від позову на підставі пункту 4 частини першої
статті 255 ЦПК України задовольнив.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до
АТ «Полтаваобленерго» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій закрив у зв'язку із відмовою від позову на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Стягнув з АТ «Полтаваобленерго» на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Стягнув з АТ «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 21 800,00 грн.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції,
АТ «Полтаваобленерго» оскаржило її в апеляційному порядку в частині розподілу судових витрат.
Ухвала суду першої інстанції в частині підстав для закриття провадження у справі до апеляційного суду не оскаржувалася.
Полтавський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Полтаваобленерго» залишив без задоволення. Ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 07 вересня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що на момент звернення до суду з позовом акт про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711 та усі нарахування, здійснені на його підставі, не були скасовані, тому відсутні правові підстави для закриття провадження у справі із дотриманням правового механізму, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України (відсутність предмета спору).
Разом з тим, враховуючи, що позивач відмовився від позову у зв'язку із вирішенням спору після звернення до суду з позовом, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, суди дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
При цьому, оскільки позивач не підтримує позовних вимог внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, ураховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи, надані послуги, витрачений час на виконання робіт (складення процесуальних документів, явку до суду), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони, стягнув із відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 800,00 грн. При цьому доводи відповідача щодо неспівмірності та розумності розміру адвокатських послуг визнані судами неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь держави судового збору, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 % судового збору, який підлягав сплаті за пред'явлений позов, що становить 1 073,60 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року, АТ «Полтаваобленерго» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судових витрат і ухвалити нове рішення, яким судові витрати покласти на позивача, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Судові рішення в частині закриття провадження у справі до касаційного суду не оскаржуються, а тому не підлягають перегляду Верховним Судом у цій частині.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року
у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), від 28 вересня
2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22), від 07 вересня 2023 року у справі № 202/8301/21 (провадження № 51-1532св23), додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини справи, не надали належну оцінку клопотанню та доводам відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки такий розмір не є необхідним та співмірним.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 1 073,60 грн суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення частини шостої статті 141 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Полтаваобленерго», в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення АТ «Полтаваобленерго», складене у формі протоколу засідання комісії АТ «Полтаваобленерго»
від 24 січня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення ПРРЕЕспоживачем ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії АТ «Полтаваобленерго» щодо нарахування енергії внаслідок порушень ПРРЕЕ з протоколом від 24 січня 2023 року
№ 00007711 у розмірі 135 028,69 грн, що відображене в рахунку від 24 січня 2023 року № 23103549.
Згідно з протоколом засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» від 18 квітня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення споживачем ПРРЕЕ акт про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711 та усі нарахування, здійснені на його підставі, скасовані.
У підготовчому засіданні АТ «Полтаваобленерго» заявило клопотання
про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої
статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору).
ОСОБА_1 , заперечуючи проти заявленого клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої
статті 255 ЦПК України, оскільки факт відсутності спору виник після звернення до суду з позовом, заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою від позову.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини перша, третя статті 406 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Статтею 255 ЦПК України визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору (пункту 2 частини першої вказаної статті); позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (пункт 4 частини першої вказаної статті).
У частині другій статті 255 ЦПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у частині, що стосується розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Загальний порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною третьою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову. Тобто друге речення частини третьої статті 142 ЦПК України повинно застосовуватися у системному зв'язку із першим реченням, де йдеться про відмову від позову позивача (див. постанову Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 461/4349/23).
Таким чином, положення частини третьої статті 142 ЦПК України застосовується у разі, коли позивач відмовився від позову у зв'язку з задоволенням його вимог відповідачем після пред'явлення позову.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Полтаваобленерго», в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення АТ «Полтаваобленерго», складене у формі протоколу засідання комісії АТ «Полтаваобленерго», від 24 січня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення ним ППРРЕЕ; визнати протиправними дії АТ «Полтаваобленерго» щодо нарахування енергії внаслідок порушень ПРРЕЕ за протоколом від 24 січня 2023 року № 00007711 у розмірі 135 028,69 грн, що відображене в рахунку від 24 січня 2023 року № 23103549.
На момент звернення до суду з позовом оскаржуваний акт про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711 не був скасований та не були скасовані всі нарахування, здійснені на його підставі.
У подальшому, після пред'явлення позову ОСОБА_1 та розгляду справи в суді першої інстанції, протоколом засідання комісії
АТ «Полтаваобленерго» від 18 квітня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта про порушення споживачем ПРРЕЕ акт про порушення від 13 жовтня 2022 року № 00007711 та усі нарахування, здійснені на його підставі, скасовано.
Установивши, що позивач відмовився від позовних вимог у зв'язку з їх задоволенням АТ «Полтаваобленерго» після звернення до суду з позовом, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
У зв'язку з зазначеним, ураховуючи те, що позивач не підтримав своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, ОСОБА_1 має право на відшкодування понесених ним у справі витрат на правову допомогу в силу вимог частини третьої статті 142 ЦПК України.
Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але
й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити
з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суди встановили, що одночасно з позовною заявою позивач заявив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу із зазначенням переліку виконаних робіт та витраченого часу на їх виконання. До позовної заяви додано договір про надання правничої допомоги від 08 лютого
2023 року № 10/23, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 08 лютого 2023 року № 10/23, а також документи на підтвердження повноважень адвоката Остапенка І. О.
Крім того, у судовому засіданні 07 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Остапенко І. О. надав детальний розрахунок суми судових витрат, які поніс ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги від 08 лютого 2023 року № 10/23, копії платіжних інструкцій про сплату послуг адвоката.
Умовами укладеного договору про надання правничої допомоги від 08 лютого 2023 року № 10/23 сторони визначили характер правничої допомоги, яка надається за цим договором. Оплата за надання правничої допомоги здійснюється клієнтом у безготівковій формі шляхом сплати авансу, відповідно до орієнтовної вартості правничої допомоги, зазначеної в додатку № 1. Після відпрацювання авансу, що може на вимогу клієнта підтверджуватися актом приймання-передачі, подальша оплата гонорару проводиться по факту надання послуги, виконання роботи, відповідно до орієнтовної вартості правничої допомоги, визначеної у додатку № 1 протягом 3 днів.
Копія вказаного договору про надання правничої допомоги від 08 лютого 2023 року № 10/23 та додатку № 1 до нього приєднані до матеріалів позовної заяви та отримані відповідачем АТ «Полтаваобленерго» одночасно з копією позовної заяви. При цьому додатком № 1 до договору визначено, що вартість представництва інтересів на стадії досудового врегулювання спору та в суді першої інстанції (аванс) становить від 15 000,00 грн незалежно від витраченого часу на підготовку позовної заяви, скарги та інших процесуальних документів. Участь у судових засіданнях в суді першої інстанції згідно з вказаним додатком № 1 до договору оплачується окремо.
Детальний розрахунок суми витрат, які поніс ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом цієї справи, наданий представником позивача суду першої інстанції, узгоджується з вартістю наданих послуг адвоката, яка була погоджена сторонами договору.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із критерію реальності адвокатських витрат (встановив їх дійсність та необхідність, обсяг витраченого часу та їх вартість), критерію розумності розміру понесених витрат на правничу допомогу, у результаті чого обґрунтовано вважав, що зазначена сума відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт та є співмірною зі справою. При цьому судом досліджено клопотання відповідача про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, покладення їх на позивача і зменшення розміру витрат та вмотивовано спростовано доводи АТ «Полтаваобленерго» щодо неспівмірності визначеного розміру таких витрат.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду,викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження
№ 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22), від 07 вересня 2023 року у справі
№ 202/8301/21 (провадження № 51-1532св23), додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20), за їх безпідставністю, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.
Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого
2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зробив висновки про те, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 19 травня 2021 року у справі
№ 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20) вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінюючи їх необхідність.
Проаналізувавши наведені заявником постанови Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки сам собою факт незазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом. Викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки судів не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведених постановах Верховного Суду. Разом з тим, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
При вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд
у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи, її доказової бази, ураховує складність справи, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.
Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що спір вирішено в позасудовому порядку, свідчить про помилкове тлумачення заявником норм права, оскільки, як зазначено вище, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, що імперативно встановлено у частині третій статті 142 ЦПК України. Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку зі складанням протоколу засідання комісії
АТ «Полтаваобленерго» від 24 січня 2023 року № 00007711 щодо розгляду акта від 13 жовтня 2022 року про порушення ПРРЕЕ споживачем ОСОБА_1 , зокрема, саме на підставі дій АТ «Полтаваобленерго». Скасування 18 квітня 2023 року протоколу засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» від 24 січня 2023 року № 00007711 відбулося під час розгляду справи у суді першої інстанції, що стало підставою відмови від позову позивачем.
Доводи касаційної скарги про те, що, закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, суди помилково застосували
частину шосту статті 141 ЦПК України, стягнувши з АТ «Полтаваобленерго» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 як споживач електричної енергії просив визнати протиправним та скасувати рішення, визнати протиправними дії АТ «Полтаваобленерго».
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки ОСОБА_1 у силу вимог закону звільнений від сплати судового збору, то судовий збір за подання позову у розмірі 1 073,00 грн (50 % судового збору, який підлягав сплаті за пред'явлення позову), підлягає стягненню з АТ «Полтаваобленерго» на користь держави.
Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок (див. зокрема, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ponomaryov v. Ukraine» від 03 квітня 2008 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» залишити без задоволення.
Ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 07 вересня
2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк