26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 336/3860/23
провадження № 61-5670св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Бобровник Костянтин Володимирович, на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 грудня 2023 року у складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду
від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Гончар М. С.
Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини разом з матір'ю та стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Місце проживання дитини попередньо було визначено з матір'ю за письмовою згодою відповідача, який мешкав окремо від них. Матеріальної підтримки на утримання їх спільної дитини ОСОБА_2 на постійній основі не надавав, його відвідування та спілкування з сином носили епізодичний характер.
3. Посилалася на те, що ОСОБА_2 має іншу цивільну дружину та дітей, у зв'язку з чим між ними систематично виникали сварки та з'ясування відносин із застосуванням фізичного насильства до неї з боку відповідача.
4. У березні 2023 року вони з дитиною тимчасово перебували у Румунії як біженці. ОСОБА_2 , знаходячись за адресою її тимчасового перебування з дитиною у м. Констанца, неодноразово вчиняв акти психологічного та фізичного насильства по відношенню до неї. Востаннє, коли відповідач побив її (31 березня 2023 року), вона отримала короткочасний розлад здоров'я та втратила працездатність.
5. Почуваючись у небезпеці поруч з відповідачем та через відсутність коштів для подальшого проживання за кордоном, вона разом із сином повернулася до України.
6. Через деякий час ОСОБА_2 приїхав до неї додому, вмовив надати можливість для спілкування з сином. Спочатку батько з сином спілкувалися в її присутності, але 21 травня 2023 року з її згоди він взяв дитину на прогулянку і не повернув. Телефоном повідомив її, що побуде з сином і поверне, але з 02 червня 2023 року він заблокував її в усіх соціальних мережах, телефонах та месенжерах. Наразі контакт між нею та сином втрачено, будь-які зв'язки відсутні. Більш того, вона дізналась, що ОСОБА_2 вивіз їх трирічного сина за кордон без її згоди та відома.
7. Посилаючись на наведене та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визначити постійне місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом з нею за адресою: кв. АДРЕСА_1 ; зобов'язати відповідача повернути дитину матері; стягнути з відповідача аліменти у розмірі 10 000,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
8. У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів.
9. На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що їх спільна дитина з позивачкою - ОСОБА_3 , від народження проживав з матір'ю, а він постійно відвідував свого сина за місцем проживання матері, опікувався ним, а також надавав матері кошти на утримання дитини.
10. Посилався на те, що він якнайкраще забезпечує інтереси свого сина, є власником двокімнатної квартири у м. Запоріжжя, має власний бізнес, у зв'язку з чим має гнучкий графік роботи, можливість працювати дистанційно, водночас не полишаючи дитину, забезпечувати її потреби у спілкуванні, розвагах, розвитку вікових навичок та загальний розвиток дитини.
11. Вважав, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не буде забезпечувати якнайкращі інтереси дитини, оскільки на мати планує працевлаштовуватись, тому дитині буде приділяти менше часу. Дитячі садочки в Україні на період воєнних дій не працюють. ОСОБА_1 не має власного житла, її батьки мають власний бізнес, що свідчить про їх певну зайнятість та, те, що це, вірогідно, створюватиме складнощі у питаннях виховання дитини у робочий час.
12. Крім того, акцентував увагу на тому, що в Україні триває повномасштабна війна, м. Запоріжжя перебуває у 50 км від лінії фронту, місце проживання позивачки знаходиться в одному з найнебезпечніших районів міста.
13. Повідомив, що 20 травня 2023 року він разом з сином виїхав до Румунії, де вони отримали дозвіл на проживання для осіб тимчасового захисту. Мати добровільного надала йому дитину для того, щоб він виїхав з ним за кордон з метою безпеки. Зауважував, що він має можливість не тільки в Україні, але і за кордоном забезпечити своєму сину належні умови проживання. Перебування дитини за кордоном забезпечить її безпеку на період воєнних дій та жодним чином не порушить право матері на спілкування та участь у вихованні власної дитини, оскільки він має на меті захист прав та інтересів дитини, та по закінченні воєнних дій планує повернутися в Україну.
14. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд: визначити постійне місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з ним; стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення повноліття дитиною.
15. Ухвалами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2023 року та від 08 вересня 2023 року до участі у справі залучено третіх осіб - Районну адміністрацію Запорізької міської ради по Шевченківському району, Районну адміністраціюЗапорізької міської ради по Олександрівському району.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
16. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2023 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 січня 2024 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задоволено частково.
17. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.
18. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути малолітнього ОСОБА_4 матері ОСОБА_1 .
19. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовлено.
20. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів відмовлено.
21. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
22. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина з народження проживала разом з матір'ю, між матір'ю та батьком не було створено сім'ї, вони проживали окремо один від одного. Дитина була відібрана у матері біологічним батьком без її згоди, з порушенням вимог частини першої статті 161 СК України батько на власний розсуд визначив місце проживання сина. У рішенні зазначено, що матеріали справи не містять доказів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх материнських обов'язків. Вона має стабільний заробіток, створила належні умови для проживання і виховання сина. Суд першої інстанції вважав, що найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання дитини разом з матір'ю. Водночас, оскільки малолітній ОСОБА_2 на час ухвалення рішення фактично проживає разом з батьком, тому наразі відсутні законні підстави для стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
23. Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 грудня 2023 року залишено без змін.
24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо доцільності, за обставин цієї справи, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю. Зазначено, що суд першої інстанції правильно врахував вік дитини, а також те, що з народження дитина за домовленістю батьків проживала разом з матір'ю, між позивачкою та відповідачем не було створено сім'ї, сторони проживали окремо один від одного, дитина була відібрана у матері біологічним батьком та вивезена за межі України без згоди позивачки. Підкреслено, що наближеність м. Запоріжжя до зони активних бойових дій не є достатньою підставою для визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, з урахуванням того, що ОСОБА_1 також має прихисток у Румунії, а тому, як матір дитини, також може вирішувати питання щодо її вивезення за кордон України в цілях безпеки. Належних і допустимих доказів на підтвердження факту створення батьком нормальних умов для проживання малолітньої дитини матеріали справи не містять, достатніх підстав для визначення місця проживання дитини з батьком не надано.Крім того, взято до уваги, що ОСОБА_2 після оголошення воєнного стану, без згоди матері, вивіз дитину за межі України і тривалий час перешкоджає останній не тільки виховувати сина, а навіть спілкуватися з ним.
Узагальнені доводи касаційної скарги
25. 15 квітня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Бобровник К. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічні позовні вимоги.
26. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами
норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що
суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що дитина з травня 2023 року проживає з батьком у Румунії. Заявник вважає, що повернення дитини під час дії воєнного стану в Україну, а саме у м. Запоріжжя, яке знаходиться на межі лінії бойового зіткнення, порушує її права на перебування у безпечному середовищі.
28. Зауважує, що ним створено безпечне середовище для дитини, всі умови для духовного та інтелектуального розвитку, у дитини формуються соціальні зв'язки.
29. Посилається на те, що у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрійському району, акт обстеження умов проживання за адресою реєстрації його місця проживання. Натомість наданий Районною адміністраціїєю Запорізької міської ради по Шевченківському району висновок від 04 вересня 2023 року № 22.03/01-34-738 вважає необґрунтованим.
30. З огляду на те, що дитина проживає разом з ним, вважає, що судами попередніх інстанцій у порушення статті 181 СК України не вирішено питання про стягнення на його користь аліментів на утримання сина.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
31. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 грудня 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 336/3860/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Запропоновано районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування, та районній адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, як органу опіки і піклування, у відзиві на касаційну скаргу відобразити відомості про фактичне місце проживання дитини, рівень емоційного зв'язку дитини з кожним з батьків, безпекову ситуацію, можливість застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини з кожним з батьків, а також надати підтримку батькам у врегулюванні конфлікту.
32. 01 травня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 336/3860/23.
33. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Відмовлено ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пухир П. В., у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
34. 13 травня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пухир П. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 ,посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
35. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, самоправну зміну відповідачем місця проживання їхнього малолітнього сина, вивезення дитини без згоди матері за кордон. Доказів наявності у батька фінансової можливості створити комфортні умови для проживання дитини як в Україні, так і за кордоном немає.
36. Зосереджує увагу, що відповідач переховує дитину від неї, приховує місце проживання. Крім того, батько раніше не проживав разом з дитиною, майнової допомоги на утримання сина не надавав, більш того вчиняв фізичне та психологічне насильство відносно неї. Натомість вона створила всі належні умови для виховання та розвитку дитини, має самостійний дохід, а стан її здоров'я дозволяє особисто піклуватись про сина.
37. Додатково посилається на нерелевантність наведеною заявником судової практики Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зареєстрованому шлюбі не перебували.
39. З витягу з Реєстру територіальної громади вбачається, що малолітній ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована і ОСОБА_1 .
40. Квартира АДРЕСА_1 належить батькам позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожному по 1/2 частці.
41. ОСОБА_6 в поданих до суду та органу опіки та піклування заявах вказувала, що не заперечує проти подальшого проживання її доньки ОСОБА_1 та онука ОСОБА_4 у належній їй квартирі.
42. З акту обстеження умов проживання від 17 серпня 2023 року вбачається, що за адресою: кв. АДРЕСА_1 , матір'ю створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку дитини.
43. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 15 серпня 2023 року, ОСОБА_2 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .
44. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 05 вересня
2023 року ОСОБА_2 є власником квартири
АДРЕСА_3 .
45. 20 травня 2023 року, коли справа вже перебувала у суді,
ОСОБА_2 разом із сином виїхав до Румунії, де отримав для себе та сина дозвіл на проживання для осіб тимчасового захисту та винаймав житло.
46. З декларації про вибір лікаря від 10 червня 2020 року випливає, що ОСОБА_3 спостерігається педіатром КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2».
47. Згідно з довідкою від 28 серпня 2023 року № 1, ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_5 з 10 серпня 2023 року та зареєстрована як фізична
особа-підприємець.
48. ОСОБА_2 є власником та директором ТОВ «Фаст Бус» та власником ТОВ «Грін Електрік Моторс».
49. Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 04 вересня 2023 року визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
50. На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2023 року районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, як орган опіки та піклування, надала відповідь про неможливість надання висновку у зв'язку з відсутністю ОСОБА_7 за місцем проживання та знаходженням останнього разом з дитиною за кордоном.
Позиція Верховного Суду
51. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
52. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
54. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
55. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
56. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною чи здійснення опіки над дитиною.
57. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
58. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
59. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
60. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
61. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
62. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
63. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
64. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
65. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
66. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
67. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
68. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
69. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
70. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
71. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
72. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
73. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
74. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
75. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
76. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
77. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
78. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
(г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду
від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;
(2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
79. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
80. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі у зареєстрованому шлюбі не перебували, однак мають спільну дитину, яка протягом трьох років з моменту народження, до травня 2023 року, проживала разом з матір'ю. З травня 2023 року, після відкриття провадження у справі, що переглядається, відповідач в одноосібному порядку, без згоди матері змінив місце проживання малолітнього ОСОБА_4 та виїхав разом з ним закордон.
81. Орган опіки та піклування за зареєстрованим місцем проживання дитини та її матері надав висновок щодо доцільності проживання дитини разом з матір'ю. Органом опіки та піклування надано характеристику матері дитини, умовам проживання дитини за зареєстрованим місцем проживання, заслухано пояснення представника відповідача щодо місця проживання ОСОБА_2 та мотивів його виїзду разом із сином за кордон, а також встановлено факт відчуження 04 липня 2023 року відповідачем належної йому квартири у м. Запоріжжі.
82. Підстав вважати наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування необґрунтованим суди попередніх інстанцій не встановили.
83. Крім того, орган опіки та піклування за указаним відповідачем місцем його реєстрації у м. Запоріжжі здійснював дії щодо обстеження умов проживання ОСОБА_2 та дослідження умов для розвитку малолітньої дитини, однак провести таке обстеження не вдалося, двері квартири ніхто не відчинив.
84. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, що підтверджують ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов'язків, врахували презумпцію спільного вирішення батьками питань, які пов'язані з вихованням дитини. З огляду на поведінку батька, який в одноосібному порядку забрав дитину, змінив місце проживання сина, без згоди матері вивіз сина за межі України та наразі створює перешкоди у її спілкуванні з сином, що фактично не заперечувалося під час розгляду справи, оцінивши висновок органу опіки та піклування, підстав вважати який необґрунтованим суди не встановили, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір'ю.
85. Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, вік дитини, тривалість проживання дитини з матір'ю після народження, створення матір'ю належних умов для повноцінного розвитку дитини відповідного віку, враховуючи поведінку відповідача, який усунув мати із життя малолітньої дитини, чинить перешкоди у контакті сина з матір'ю, а також нездатність сторін знайти порозуміння у питаннях спільної фізичної опіки над сином, визначення місця проживання малолітнього сина сторін разом з матір'ю забезпечить зростання дитини у спокійному та стійкому середовищі.
86. Доводи відповідача щодо безпечного середовища для малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання матері у м. Запоріжжі були правильно оцінені судами попередніх інстанцій. Судами обґрунтовано зазначено, що дії відповідача з вивезення дитини закордон в одноосібному порядку, створення перешкод матері у спілкуванні з сином, не повідомлення адреси перебування дитини не підтверджують бажання ОСОБА_2 забезпечити їх спільному з позивачкою сину комфортне та стабільне психо-емоційне середовище для його гармонійного розвитку. Водночас судами правильно наголошено, що позивачка при зміні безпекової обстановки у м. Запоріжжі, загрозі життю та здоров'ю дитини не позбавлена можливості вжити заходів щодо переміщення на іншу територію, на безпечну відстань від зони проведення бойових дій, у тому числі за межі України, з огляду на наявність у неї дозволу на перебування на території Румунії.
87. Проживання дитини за кордоном не може бути самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
88. Факт введення в Україні воєнного стану і наявність місця для проживання за межами України не можуть виступати достатніми підставами для визначення місця проживання з одним з батьків, який проживає за межами України. Ці обставини підлягають встановленню й оцінці судом у сукупності з іншими обставинами, встановленими у справі, з урахуванням принципів рівності прав та обов'язків батьків і забезпечення найкращих інтересів дитини.
89. У контексті забезпечення права дитини на спілкування з батьком, а також права батька на виховання своєї дитини, колегія суддів зауважує, що відповідач безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку свого сина, має право та обов'язок піклуватися про його здоров'я, стан розвитку, проводити з сином необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким з батьків він буде проживати більшість часу. Визначення на цьому етапі життя місця проживання ОСОБА_4 з матір'ю не повинно негативно впливати на його стосунки з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.
90. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
91. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов загалом обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини.
92. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
93. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
94. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина сторін з ним, правильними є також висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення на його користь аліментів на утримання дитини. Натомість касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного вирішення спору в частині стягнення аліментів на утримання дитини на користь ОСОБА_1 , а тому з огляду на приписи статті 400 ЦПК України справа у цій частині в касаційному порядку не переглядається.
95. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
96. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
97. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
98. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
99. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Бобровник К. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Бобровник Костянтин Володимирович, залишити без задоволення.
2. Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 22 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович