26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/5422/23-ц
провадження № 61-6599св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Морозов Павло Вікторович, на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Бусик О. Л.
від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 03 квітня 2024 року і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, щоОСОБА_2 є головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України та веде Телеграм-канал у мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2. На зазначеному ресурсі за вказаним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 годині 04 хвилин було розміщено інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Пів року тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди. Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці. Часу на розкачування немає!».
3. ОСОБА_1 вказував, що внаслідок поширення у Телеграм-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 широкому колу осіб недостовірної та образливої інформації, яка по факту зводиться до того, що відповідач фактично звинуватив його у непрофесіоналізмі, порушенні законодавства та норм моралі, пов'язав з особою, яка, зі слів відповідача, є такою, що отримала хабар.
4. ОСОБА_1 , посилаючись на те, що поширена інформація щодо нього має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та визнаних у суспільстві принципів моралі, етики тощо, не є оціночним судженням, порушує немайнові права на честі, гідність та ділову репутацію, просив визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 годині 04 хвилини в Телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію наступного змісту: «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди» та зобов'язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення в телеграм-каналі в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 резолютивної частини рішення у цій справі, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня
2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у справі не доведено, що поширена відповідачем інформація є недостовірною. Водночас оціночні судження не підлягають спростуванню, а тому суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Суд першої інстанції зазначив, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Оскільки позивач, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів, так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його, як публічної особи, та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
7. Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року - без змін.
8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що врахувавши зміст спірної інформації, обставини конкретної справи, зокрема належність
ОСОБА_1 до кола публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є оціночним судженням й стосується публічної діяльності позивача по справі, не містить фактичних даних. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних дій щодо отримання/надання хабарів чи його стосунку щодо порушення закону. Крім того, конструкція викладеної інформації: «Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди»» напряму не пов'язує позивача з вказаною подією.
Узагальнені доводи касаційної скарги
9. 03 травня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Морозов П. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року
і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
10. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування
норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18,
у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц, від 01 березня 2021 року
у справі № 577/4402/19-ц, від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц,
від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
11. Заявник вважає, що відповідачем поширена недостовірна інформація щодо «зачищення служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1» та «вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди», у категоричній та стверджувальній формі. Ним повідомлено про існування конкретних обставин (фактів). Така інформація є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями. У висловлюваннях відповідача йдеться про фактичні обставини, достовірність яких може бути перевірена.
12. Згідно з доводами касаційної скарги, відповідачем використано мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати. У висловлюванні відповідача відсутні спеціальні вставні конструкції, прислівники, інші мовностилістичні способи, що могли б виражати невпевненість або сумніви щодо вірогідності висловлюваного. Також відсутні будь-які стилістичні конструкції, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб'єктивною думкою відповідача.
13. Заявник вказує, що відповідач жодним чином не довів достовірності поширеної ним інформації, зокрема факт фіксації отримання неправморіної вигоди особою, яку відповідач називає «хабарниця», наявності обвинувального вироку суду відносно цієї особи та головне - існування зв'язку між особою, яку відповідач називає «хабарницею», і ним. Відповідач не коментує інформацію, а є автором поширеної ним недостовірної інформації.
14. Також позивач звертає увагу на те, що відповідач навмисно поширив недостовірну інформацію у Телеграм-каналі, створив умови для його негативної соціальної оцінки в очах оточуючих та суспільства, внаслідок чого були порушені його особисті немайнові права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/5422/23-ц.
16. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
17. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що оскаржувана інформація є результатом вираження поглядів, не є твердженням, висловленим про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками відповідача, які не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. Позивачем не доведено належними та достовірними доказами того, що внаслідок поширення оскаржуваної інформації для нього настали негативні наслідки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. Відповідач ОСОБА_2 обіймає посаду голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України.
19. ОСОБА_2 у Телеграм-каналі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 08 год. 04 хв. розмістив інформацію наступного змісту:
- «Дякую СБ Дніпропетровської області за допомогу новому керівництву ДПС області у зачищенні служби від старих кадрів команди сумнозвісного ОСОБА_1»;
- «Півроку тому перезавантажили керівництво. Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди»;
- «Переконаний, що керівництву області слід діяти більш рішуче у кадровій політиці»;
- «Часу на розкачування немає!».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
20. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
21. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
22. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
23. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
24. У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
25. Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
26. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
27. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
28. Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на межі реалізації права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
29. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
30. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
31. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
32. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
33. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
34. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
35. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
36. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень може не піддаватися доведенню.
37. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
38. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер різких, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
39. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
40. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення ЄСПЛ у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року, заяви № 30582/04, 32152/04, § 188).
41. Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи вираження поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», § 46).
42. Особа, яка поширює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
43. У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872?му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
44. Під час вирішення справи судами встановлено, що ОСОБА_1 був публічною особою, зокрема, обіймав посади у державних податкових органах, а тому, враховуючи категорію цих посад, межа допустимої критики та обсяг поширення інформації щодо нього є значно ширшими. Інформація, яка пов'язана з реалізацією державної податкової політики, стосується добробуту всієї держави та її громадян, а отже становить підвищений суспільний інтерес.
45. ОСОБА_1 , як особа, яка перебувала на публічній службі на високих посадах, мав усвідомити, що він свідомо відкрив себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов'язково нейтральною; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.
46. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
47. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
48. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що поширена ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 уТелеграм-каналі інформація містить ознаки власних критичних суджень її автора, є вираженням його суб'єктивної думки, зокрема, щодо діяльності нового керівництва ДПС Дніпропетровської області у порівнянні з попереднім керівництвом органів ДПС України.
49. У поширеній інформації згадувалося прізвище « ОСОБА_1 », який свого часу був викопоставленою посадовою особою в органах ДПС України, що не заперечувалося позивачем. Інформація була поширена відповідачем у різкій формі, однак ця інформація стосувалася позивача, як публічної особи.
50. Звісно, право на захист ділової репутації поширюється і на публічних осіб, проте вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з державницьких питань.
51. Інформація, поширена відповідачем, стосувався діяльності органів ДПС України, у яких свого часу працював ОСОБА_1 , та становила значний суспільний інтерес.
52. Апеляційний суд слушно зауважив, що конструкція викладеної інформації: «Вчора зловили на хабарі хабарницю із старої «професійної» команди» напряму не пов'язує позивача з вказаною подією, а позивач на власний розсуд трактує подану інформацію, пов'язуючи її із своєю особою.
53. Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована ОСОБА_2 інформація і містить елементи провокативного характеру і перебільшень, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані. Поширена інформація не містить прямих звинувачень позивача у вчиненні злочину. Наведені висловлювання скоріше слід вважати оціночними судженнями.
54. Враховуючи стилістику викладення та застосовані мовні обороти, зміст інформації, ступінь публічного інтересу до інформації, а також те, що відповідач обіймав високі посади в органах ДПС України (ступінь публічності його посад на чолі центрального органу виконавчої влади), колегія суддів вважає, що втручання у право відповідача на свободу вираження поглядів було б непропорційним за обставин цієї справи.
55. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що поширена ОСОБА_2 у Телеграм-каналі інформація не підлягає спростуванню.
56. Водночас, доводи позивача значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають.
57. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
58. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
59. Висновки судів першої та апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
60. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Морозов Павло Вікторович, залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 вересня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович