20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/22556/18
провадження № 61-6787св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач ? ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у складі колегії суддів Махлай Л. Д., Немировської О. В, Ящук Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування комунального майна.
Позов мотивованим тим, що у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100013794 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва, вибула з її володіння поза волею власника.
Відповідно до відомостей Комунального концерну «Центр комунального сервісу» спірна квартира розташована на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, двокімнатна, має загальну площу 43,1 кв. м та згідно з ордером Міністерства оборони СРСР від 25 березня 1965 року № 166 надавалась ОСОБА_2 . На підставі рішення виконкому Шевченківської райради народних депутатів м. Києва від 14 серпня 1989 року № 448 особовий рахунок на квартиру було переведено на ОСОБА_3 (син ОСОБА_2 ), який з 03 серпня 1965 року зареєстрований у вказаній квартирі, а 23 жовтня 2015 року його тіло було виявлено у цій квартирі.
Відповідно до інформації Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради Комунального концерну «Центр комунального сервісу» спірна квартира не приватизувалась. Водночас встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціалізованого призначення «Спецжитлофонд» ОСОБА_4 15 вересня 2016 року здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 на підставі дубліката довідки від 15 березня 2016 року № 03/84, виданої ЖБК «Родина». В тексті дубліката зазначено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 у ОСОБА_5 виникло на підставі повної сплати паєнакопичення за квартиру 02 лютого 1996 року у розмірі 3 173,16 грн. Згідно з відповіддю ЖБК «Родина» від 28 грудня 2016 року № 153/16 кооператив не мав і не має ніякого відношення до будівлі АДРЕСА_3 . Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 12 травня 2017 року
№ 8-4/791 відбиток печатки ЖБК «Родина» в дублікаті довідки нанесений не печаткою ЖБК «Родина». Крім того під час допиту в ході розслідування кримінального провадження ОСОБА_5 повідомив, що в дійсності він ніколи не був власником квартири, наміру вчиняти будь-які правочини щодо вказаного майна не мав, а під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 03 жовтня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула права власності, підписав документи, яких не читав та отримав за це грошову винагороду від сторонніх осіб.
Квартира АДРЕСА_4 у передбаченому законодавством порядку із комунальної власності територіальної громади м. Києва не вибувала, право власності на неї у ОСОБА_5 та у ОСОБА_1 не виникало, оскільки рішення уповноваженого органу щодо відчуження вказаного комунального майна не приймалось.
Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах Київської міської ради просив суд:
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №31679689 від 03 жовтня 2016 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1030542080000;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 31455107 від 19 вересня 2016 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1030542080000;
витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1030542080000).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду представник відповідача наполягав на тому, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна. З матеріалів справи вбачається та вказане не спростовано сторонами, що право власності на об'єкт спірного нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 жовтня 2016 року, укладеного з ОСОБА_5 . Право власності продавця ОСОБА_5 зареєстроване за ним в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 15 вересня 2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31455107. З огляду на наявність зареєстрованого, а отже офіційно визнаного і підтвердженого державою права власності у продавця на предмет продажу, матеріали справи вказують на те, що відповідач не знала і не могла знати про можливі протиправні дії ОСОБА_6 , що полягали у заволодінні спірного майна злочинним шляхом. Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), то вона презюмується. Суд не встановив, що укладаючи договір купівлі-продажу ОСОБА_1 було допущено будь-яких порушень. Надаючи згоду на укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 обґрунтовано вважала спірну квартиру такою, що придбана/набута продавцем законним шляхом, а отже вона є добросовісним набувачем.
Апеляційний суд погодився з висновками суду та зазначив, що позивач, вважаючи помилковими висновки суду щодо встановлення обставин добросовісності відповідача як набувача спірного майна, вказував на те, що проявивши розумну обачність вона могла б перевірити правомірність реєстрації права власності на цю квартиру за продавцем. Разом з тим, ОСОБА_1 не мала зобов'язання перевіряти правильність реєстрації права власності за продавцем. Більше того, договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчено приватним нотаріусом, яким попередньо перевірив наявність реєстрації права власності за продавцем та його право на відчуження цієї квартири. Крім того, реєстрація права власності на спірну квартиру за продавцем проведена державним реєстратором, що виключає будь-які сумніви у сторонньої особи щодо незаконності такої реєстрації. Наявність зареєстрованого, а отже офіційно визнаного і підтвердженого державою права власності у продавця на предмет продажу, виключає у покупця сумніви у незаконності набуття такого права власності.Відтак, надаючи свою згоду на оформлення договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 обґрунтовано вважала спірну квартиру такою, що придбана/набута продавцем законним шляхом
Позивач не надав будь-яких пояснень про те, які дії вчинені Шевченківським РУ ГУ м. Києва чи Київською міською радою у проміж часу майже рік між опечатанням спірної квартири (після того як працівниками поліції 25 жовтня 2015 року в ній знайдено тіло попереднього квартиронаймача) і до укладення договору купівлі-продажу квартири та яким чином знято «опечатування» цієї квартири тощо. У вироці суду ці обставини також не встановлено. Про продаж спірної квартири було подано оголошення у мережі «Інтернет». Як зазначив представник відповідача, у придбанні спірної квартири їй допомагала ріелтор, з яким вона оглядала спірну квартиру та ця квартира мала стан як після пожежі. 22 вересня 2016 року між ОСОБА_7 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. Відтак з наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 вчиняла усі дії при купівлі квартири як добросовісний покупець. Дізнавшись про те, що відносно продавця відкрито кримінальне провадження та розуміючи можливість заявлення до неї вимоги про витребування квартири ОСОБА_8 подала заяву про визнання її потерпілою, проте у задоволенні її заяви 23 жовтня 2017 року відмовлено з тих підстав, що потерпілою особою є держава в особі Шевченківської районної державної адміністрації, якій злочинними діями завдано значної матеріальної шкоди.
Позивач не лише не довів недобросовісність дій відповідачки, а й не намагався надати такі докази або довести такі обставини, посилаючись виключно на те, що право власності за ОСОБА_5 на спірну квартиру зареєстровано на підставі підроблених документів. Саме по собі посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна квартира придбана відповідачем за низькою ціною не свідчить про недобросовісність її дій. Крім того, відповідач зробила ремонт у спірній квартирі.
Вказуючи в апеляційній скарзі на те, що витребування спірної квартири дасть змогу передати її у користування найменш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади, що свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересом відповідача, позивач не зазначає чому з часу смерті наймача квартири (11 жовтня 2015 року) Київською міською радою не вчинялися будь-які дії щодо надання цієї квартири особам, потребуючим поліпшенні житлових умов.
У цій справі жодна дія (бездіяльність) органу влади, зокрема, щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , нездійснення реєстрації права власності на будинок Київської міською радою, незабезпечення схоронності майна, яке опечатане, не визнана неправомірною. Право держави на отримання компенсації вартості спірної квартири не втрачено, оскільки й надалі розслідується кримінальна справа щодо особи, яка підробила документи, на підстав яких за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності. Натомість ОСОБА_1 втратила право на отримання коштів, сплачених за спірну квартиру в порядку реституції від ОСОБА_5 , оскільки він помер.
Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 є похідними від вимоги про витребування спірної квартири, такі вимоги суд правильно визнав безпідставними.
Вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 також не підлягає задоволенню, оскільки не поновить права власності Київської міської ради на спірну квартиру.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не досліджено докази, які підтверджують недобросовісність дій останнього набувача при придбанні спірної квартири, а саме: лист Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 грудня 2022 року № 109-5375, статистику цін на квартири станом на жовтень 2016 року, інформацію з офіційного сайту Київської міської державної адміністрації щодо будинку на АДРЕСА_3 .
Судами безпідставно не враховано, що добросовісність останнього набувача не виключає можливості витребування власником свого майна, а відмова судів у позові про витребування спірної квартири від останнього набувача нівелює сенс існування статті 388 ЦК України, якою і передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у певних випадках, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом. Спірна квартира вибула з володіння власника на підставі документів, факт підроблення яких встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у справі № 761/40982/18, а тому спірне нерухоме майно може бути витребувано навіть у добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Відчуження спірної квартири повинно було відбуватись в рамках приватизаційної процедури, за наявності рішення уповноваженого органу, однак процедура приватизації не проводилась, рішення про відчуження спірного об'єкту нерухомості власником не приймалось, а первинна реєстрація права власності проведена за ОСОБА_5 на підставі підроблених документів. Суди проігнорували, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до отримання інформації щодо цієї квартири, зокрема, щодо платника комунальних платежів, а отже могла знати про те, що на момент укладення договору в цій квартирі був зареєстрований не продавець, а зовсім інша особа ? ОСОБА_3 . Наведене підтверджується листом Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 01 грудня 2022 року № 109-5375, який міститься в матеріалах справи. Крім того, ЖБК «РОДИНА» ніколи не будував житловий будинок АДРЕСА_3 . На офіційному сайті Київської міської державної адміністрації у загальному доступі міститься інформація про те, що цей будинок є комунальною власністю (розділ «міські сервіси» ? «будинок та комунальні послуги»), а тому, проявивши розумну обачність, ОСОБА_1 могла отримати з відкритих джерел інформацію, що будинок не має жодного відношення до ЖБК «РОДИНА»» і з'ясувати у продавця, чому право власності на спірну квартиру зареєстровано на підставі дубліката довідки вказаного кооперативу.
При цьому запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувана ( ОСОБА_5 ) не є безспірним доказом добросовісності набувача ОСОБА_1 .
Крім того, судами не враховано, що з тексту договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 вбачається, що продаж квартири АДРЕСА_4 вчинено за ціною 242 300,00 грн, водночас згідно зі статистичними даними, які є у загальному доступі в мережі інтернет, мінімальна вартість двокімнатної квартири у Шевченківському районі м. Києва станом на жовтень 2016 року становила 31 000,00 доларів США (що за курсом валют Національного банку України дату укладення договору становило 802 900,00 грн). Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 двокімнатну квартиру у Шевченківському районі м. Києва за ціною значно нижче ринкової.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суди виходили з того, що витребування спірної квартири від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Судами безпідставно проігноровано, що у цьому випадку відчуження спірної квартири відбулось не внаслідок незаконних дій або рішень державних органів чи органів місцевого самоврядування, а внаслідок незаконних дій фізичних осіб з використанням підроблених документів. При цьому держава в особі компетентних органів вчиняла послідовні дії з метою ліквідації наслідків шахрайських дій першого набувача, про що свідчить, зокрема, обвинувальний вирок відносно ОСОБА_5 та звернення прокурора з вказаним позовом до суду.
Судами безпідставно не враховано, що всі три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, в цій справі дотримано та відповідно спростовує висновки судів про порушення (в разі задоволення позову прокурора) статті 1 Першого протоколу у цій частині. Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У даній справі спірна квартира ніколи не перебувала у приватній власності до її незаконного вибуття з володіння Київради. Судами залишено поза увагою поведінку останнього набувача щодо спірної квартири, зокрема, те, що ОСОБА_1 придбала спірну квартиру за демпінговою ціною, що встановлено вироком Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/40982/18. Крім того, ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й, проявивши розумну обачність, могла поцікавитись: чи дійсно спірну квартиру побудовано в кооперативі; чому реєстрацію права власності за ОСОБА_5 проведено на підставі не оригінала, а дубліката довідки ЖБК «РОДИНА»; чому вказаний дублікат довідки датовано 15 березня 2016 року, а право власності ОСОБА_5 на квартиру зареєстровано через 6 місяців - лише 15 вересня 2016; чи реєструвалось право власності на спірну квартиру Київським міським бюро технічної інвентаризації тощо.
Суди не звернули увагу й на те, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про наявність судового спору щодо придбаної нею квартири, 07 серпня 2019 року передає вказану квартиру в іпотеку ОСОБА_9 . Вказані дії ОСОБА_1 свідчать про намір останньої ускладнити виконання судового рішення про витребування квартири, у разі постановлення рішення про задоволення позову.
Крім того, суди посилаються на те, що ОСОБА_1 відмовлено у залученні в якості потерпілого до кримінального провадження № 12016100100014774. Проте судами не враховано, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 303 КПК України рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим може бути оскаржено особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, однак таку постанову ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржувала.
Також безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про здійснення ОСОБА_1 ремонту спірної квартири, оскільки жодний належний та допустимий доказ здійснення ОСОБА_1 ремонту саме в спірній квартирі в матеріалах справи відсутній.
Судом проігноровано, що на момент звернення прокурора до суду з позовом про витребування спірної квартири відомості про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення ще не було внесено до ЄРДР, а отже цивільний позов до нього не могло бути пред'явлено.
Таким чином, придбавши спірну квартиру через два тижні після її першої реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі дублікату довідки ЖБК «РОДИНА», відповідач не проявив розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидкий перепродаж, очевидно занижену вартість, а тому висновки судів про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є необґрунтованими та такими, що суперечать обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції вказує на те, що відповідач втратила право на отримання коштів, сплачених за спірну квартиру в порядку реституції від ОСОБА_5 , оскільки він помер. Водночас судом апеляційної інстанції взагалі не з'ясовувались обставини щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_6 спадкоємців, до яких можна заявити відповідні вимоги про відшкодування збитків. Крім того, суд не врахував, що прокурор звернувся з вказаним позовом до суду 15 червня 2018 року за життя ОСОБА_5 , а вирок відносно останнього постановлено ще 08 липня 2019 року, однак ОСОБА_1 не вживала жодних дій щодо стягнення з ОСОБА_5 коштів за придбану нею спірну квартиру. Таким чином, втручання у право власності ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду, які не є релевантними правовідносинам у цій справі. Тобто спірні правовідносини у цій справі та у справах №№ 522/16163/18, 461/12525/15-ц, 645/4220/16-ц є різними за змістом, складом учасників справи, спірним об'єктам, фактичними обставинами справ, за предметом та підставами позовів, що виключає подібність правовідносин.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення Київської міської ради, у яких заявлені позовні вимоги заступник керівника Київської міської прокуратури підтримує та просить задовольнити касаційну скаргу, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що відчуження спірної квартири відбулося поза рамками приватизаційної процедури, рішення уповноваженого органу про відчуження спірного майна не приймалось, а первинна реєстрація права власності за ОСОБА_10 здійснена на підставі підроблених документів.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому просила касаційну скарну залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири на підставі оплатного договору купівлі-продажу. Про будь-які незаконні дії третіх осіб не знала та витратила свої гроші на купівлю вказаної квартири та її поліпшення, оскільки квартира була в аварійному стані. Придбала вказану квартиру не для продажу, а для проживання в ній, оскільки іншого житла не має. Протягом більше, ніж 30 років територіальна громада неналежно ставилась до свого майна та не зареєструвала своє право власності, не цікавилась станом квартири, після смерті ОСОБА_3 не вчинила жодних дій щодо розпорядження спірної квартири.
Витребування спірної квартири у неї порушує принцип мирного володіння майном та дотримання справедливого балансу між суспільними інтересами та приватними, покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Дізнавшись, що відносно продавця відкрито кримінальне провадження, вона зверталась з відповідною заявою про визнання її потерпілою, а коли дізналась про наявність вироку ? теж намагалась його оскаржити, проте її скарги були їй повернуті з тих підстав, що їй не завдано збитків. Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру спадкоємців у ОСОБА_5 не має, а тому подати позов про повернення сплачених коштів та стягнення збитків у майбутньому навіть немає до кого. На сьогоднішній день вона позбавлена будь-якої можливості повернути свої кошти, більш того додаткові кошти у вигляді зробленого ремонту квартири та захистити свої права та інтереси. У свою чергу позивач міг захистити свої інтереси не втрачаючись у її приватну власність шляхом подання цивільного позову у кримінальному провадженні до особи, винної у шахрайських діях та підроблених документах.
Саме вона та її сім'я є категорією населення територіальної громади, яка потребує спірної квартири і не може відмовитись від неї. Вона не працює, оскільки доглядає маленьку дитину, а чоловік є військовослужбовцем Збройних Сил України. Позбавлення права власності на таке житло в жодному разі не забезпечить справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та її інтересами, а навпаки покладене на неї індивідуальний та надмірний тягар.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції її добросовісність презюмувалась. Позивач не мав жодних заперечень з приводу того, що вона є добросовісним набувачем квартири. Як в позовній заяві, так і в будь-яких інших документах відсутні будь-які посилання на той факт, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем. Позиція щодо недобросовісності, зокрема придбання квартири за нижчою ціною, з'явилася у позивача тільки в апеляційній інстанції, після того як було відмовлено у витребуванні майна.
Під час купівлі-продажу спірної квартири вона покладалася на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого взагалі не вбачалося, що Київська міська рада мала хоча б якесь відношення до цієї квартири. Вона вживала всіх необхідних заходів щодо перевірки майна, користувалась послугами ріелторів, перед укладення договору купівлі-продажу було укладено ще й попередній договір.
Ухвалою Київського апеляційного суду 30 вересня 2019 року у справі № 761/45859/16-к арешт, накладений на квартиру було скасовано, зокрема з підстави, що органом досудового розслідування при внесенні клопотання про арешт майна та його розгляді слідчим суддею не було приведено жодних доказів, що вона заволоділа незаконним шляхом квартирою. За купівлю спірної квартири була сплачена повна сума, яка була зазначена в попередньому договорі купівлі-продажу ? 725 400 грн, що повністю підтверджується матеріалами справи та навіть матеріалами, які були додані позивачем, зокрема протоколом допиту ОСОБА_5 . Отже, твердження скаржника про те, що квартира була куплена за демпінговою ціною не знаходить свого підтвердження. При цьому в будь-якому випадку придбання квартири за низькою ціною в жодному разі не підтверджують недобросовісність відповідача.
Не посилався позивач в суді першої інстанції й на те, що вона не проявила розумної обачності та не перевірила на сайті Київської міської ради інформацію щодо власника квартири, балансоутримувача будинку, а також обставини щодо реєстрації в квартирі ОСОБА_3 . В суді апеляційної інстанції вона звертала увагу, що продавці принесли підроблену довідку про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні.
Право держави на отримання компенсації вартості спірної квартири не втрачено, оскільки й надалі розслідується кримінальна справа щодо особи, яка підробила документи, на підставі яких за ОСОБА_11 було зареєстровано право власності, тоді як вона втратила право на отримання коштів, сплачених за спірну квартиру.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу прокурора.
Вказує, що на момент звернення прокурора до суду з позовом про витребування спірної квартири відомості про вчинення ОСОБА_5 відповідного кримінального правопорушення ще не було внесено до ЄРДР, а отже цивільний позов до нього не міг бути пред'явлений. Відповідач стверджує, що спірна квартира єдиним її місцем проживання, проте передає квартиру в іпотеку на підставі договору, укладеного 07 серпня 2019 року між нею та ОСОБА_9 . Вказаний договір оскаржено прокурором в судовому порядку (справа № 761/11338/20). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2021 року провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили рішенням у цій справі. Постанова про відмову ОСОБА_1 визнати її потерпілою у кримінальному провадження відповідачем не оскаржена, доказів проведення ремонту в матеріалах справи відсутні, а квартира придбана за заниженою ціною.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року поновлено першому заступнику керівника Київської міської прокуратури строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, у задоволенні про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 рокувідмовлено.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17, від 29 березня 2023 року у справі № 754/9233/17, від 05 квітня 2023 року у справі № 755/7193/21, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/46240/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 755/174/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15, від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19).
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» проведено розмежування державного майна між загальнодержавною та комунальною власністю.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунальної власності міста та районів» були затверджені переліки майна комунальної власності м. Києва та одночасно визначені переліки комунальної власності 14-ти районів. Майно, що враховувалось на балансі ЖЕК-ів, було передано до комунальної власності територіальних громад районів м. Києва.
Рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 № 208/1642 «Про формування комунального майна міста та районів» станом на 01 жовтня 2001 року проведено розмежування комунального майна між 10-ма новоутвореними районами м. Києва. Відповідно до вказаного рішення будинок на АДРЕСА_3 належав до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 житловий будинок на АДРЕСА_3 належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва та перебуває у сфері управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємство «Керуюча дирекція» (стара назва) будинок АДРЕСА_3 закріплений на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Згідно з інформації Комунального концерну «Центр комунального сервісу» квартира АДРЕСА_4 розташована на першому поверсі п'яти поверхового будинку, двокімнатна, має загальну площу 43,1 кв. м та згідно з ордером Міністерства оборони СРСР від 25 березня 1965 року № 166 надавалась ОСОБА_2 , який 10 серпня 1989 року знятий з реєстраційного обліку у зв'язку із смертю.
На підставі Витягу з рішення № 448 виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва від 14 серпня 1989 року особовий рахунок на квартиру було переведено на ОСОБА_3 (сина), який з 03 серпня 1965 року був зареєстрований в цій квартирі, тіло якого без видимих ознак насильницької смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 виявлено у вказаній квартирі.
Відповідно до наданої інформації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Комунального концерну «Центр комунального сервісу» квартира АДРЕСА_4 станом на жовтень 2016 року не приватизована.
Державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціалізованого призначення «Спецжитлофонд» ОСОБА_4 15 вересня 2016 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1030542080000) на підставі дубліката довідки, серії та номер: 03/84 від 15 березня 2016 року, виданої ЖБК «Родина».
У тексті зазначеного дубліката довідки вказано, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 у ОСОБА_5 виникло на підставі повної сплати ним паєнакопичення за квартиру 02 лютого 1996 року в розмірі 3 173,16 грн.
22 вересня 2016 року між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченком О. В., та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до положень вказаного договору сторони домовилися у строк до 03 жовтня 2016 року включно укласти договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Вказаний попередній договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П.
03 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 .
Відповідно до пункту 2 вказаного договору, продаж здійснено за 242 300,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.
Відповідно до відповіді ЖБК «Родина» від 28 грудня 2016 року №153/16 ЖБК «Родина» не мало і не має ніякого відношення до будівлі АДРЕСА_3 .
Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 8-4/791 від 12 травня 2017 року встановлено, що відбиток печатки ЖБК «Родина» в дублікаті довідці (дублікат) ЖБК «Родина» від 15 березня 2016 року № 03/84 на ім'я ОСОБА_5 нанесений не печаткою ЖБК «Родина».
Згідно з протоколу допиту від 09 серпня 2017 року в ході розслідування у кримінальному провадженні №12016100100013794 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частини четвертої статті 358 КК України, ОСОБА_5 повідомив, що в дійсності ніколи не був власником квартири АДРЕСА_4 , наміру вчиняти будь-які правочини щодо спірного майна не мав, а під час підписання договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1 підписав документи, яких не читав та отримав за це грошову винагороду від сторонніх осіб.
Постановою Шевченківського управління поліції Головного управління патрульної поліції у м. Києві в залученні ОСОБА_1 в якості потерпілого до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100100014772 від 19 листопада 2016 року, відмовлено.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у справі №761/40982/18 ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України, та призначено покарання: частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 358 КК України ? 1 рік обмеження волі; за частиною четвертою статті 358 КК України ? 1 рік 3 місяці обмеження волі. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_5 покарання 1 рік 3 місяці обмеження волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених статтею 767 КК України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видають ордери на жиле приміщення (стаття 15 ЖК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикаційний позов ? це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
«задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об'єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно. При цьому законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов'язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об'єктів нерухомості. Отже, Райрада, яка від імені та в інтересах територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, мала право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка незаконно, без відповідної правової підстави володіє ним, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання угод щодо спірного майна недійсними.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близький за змістом висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі
№ 504/2457/15-ц».
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження
№ 14-256цс18, пункт 100), від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 152), від 29 листопада 2023 року (провадження № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 754/9233/17 (провадження № 61-15429св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. […] Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. У справі, що переглядається, суди встановили, що останній набувач спірної квартири ОСОБА_1 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23 травня 2016 року. Проте суди також встановили, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_7 (первісного набувача квартири) не видавалося, тому спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею. Враховуючи викладене, відповідачка не набула права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом. Встановивши, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суд апеляційної інстанції дійшов по суті правильного висновку про те, що пред'явлення позову до добросовісного набувача (відповідачки) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача. Верховний Суд не бере до уваги посилання заявниці на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2/1522/12319/11, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 204/198/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, оскільки питання щодо добросовісності набувача вирішується у кожній справі окремо».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 755/7193/21 (провадження № 61-1196св23), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «оскільки спірна квартира є комунальною власністю, її відчуження могло відбуватись в рамках приватизаційної процедури за наявності рішення відповідної міської ради. Згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 та частиною восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, та об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громаді передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Разом з тим Київська міська рада не приймала рішень щодо відчуження спірної квартири на користь будь-яких фізичних або юридичних осіб, процедура приватизації не проводилась. Жодного розпорядження місцевим органом влади, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, не приймалось. Свідоцтво про право власності від 09 липня 2012 року НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру, Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалось. Зазначене свідоцтво датовано до введення будинку на АДРЕСА_1 в експлуатацію - 28 вересня 2012 року. Крім того, на бланку серії НОМЕР_2 видано свідоцтво про право власності від 19 травня 2011 року на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГАК «Салют» на АДРЕСА_2 , а не на спірну квартиру. Відсутність спрямованого на відчуження спірного майна рішення органу місцевого самоврядування означає, що власник волю на відчуження спірного майна (приватизацію) не виявляв».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) зазначено, що «набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесеннні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, чи є відповідач ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірної квартири».
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) зроблено висновок, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Отже, задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у ОСОБА_10 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_10 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:
«5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
5.60. Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».
За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:
«45. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).
46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
47. Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54))».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
У справі, що переглядається:
відмовляючи у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 , суди правильно вважали, що така вимога не поновлює право власності Київської міської ради на спірну квартиру, адже після відчуження останнім спірного майна запис в реєстрі про його право власності вичерпав свою дію, тому такий спосіб захисту прав власника не є належним. Тому оскаржені рішення у цій частині належить залишити без змін;
відмовляючи у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , суди вважали, що ця вимога є похідною від вимоги про витребування нерухомого майна, однак такий висновок є помилковим з огляду на те, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Тому не потрібно окремо скасовувати рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем. У зв'язку з цим суди правильно відмовили у задоволенні позову в цій частині, проте помилились щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити в мотивувальній частині;
суди встановили, що спірна квартира є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Києва та вибула із володіння власника ? територіальної громади м. Києва поза її волею на підставі підроблених документів, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у справі № 761/40982/18; квартира згідно з ордером Міністерства оборони СРСР від 25 березня 1965 року № 166 надавалась ОСОБА_2 , який 10 серпня 1989 року знятий з реєстраційного обліку у зв'язку із смертю; рішенням № 448 виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва від 14 серпня 1989 року особовий рахунок на квартиру було переведено на ОСОБА_3 (сина), який з 03 серпня 1965 року був зареєстрований в цій квартирі, тіло якого без видимих ознак насильницької смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 виявлено у вказаній квартирі; квартира станом на жовтень 2016 року не приватизована; державним реєстратором 15 вересня 2016 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру на підставі дубліката довідки, серії та номер: 03/84 від 15 березня 2016 року, виданої ЖБК «Родина», згідно з якою право власності на квартиру у ОСОБА_5 виникло на підставі повної сплати ним паєнакопичення за квартиру 02 лютого 1996 року в розмірі 3 173,16 грн; ЖБК «Родина» не має ніякого відношення до будівлі АДРЕСА_3 ; 22 вересня 2016 року між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири; 03 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , відповідно до пункту 2 якого продаж здійснено за 242 300,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору;
відмовляючи у задоволенні позову про витребування майна суди виходили лише з того, що, укладаючи договір купівлі-продажу, у ОСОБА_1 наявні були підстави вважати, що спірну квартиру набуто ОСОБА_5 у законний спосіб, оскільки про це свідчив запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
суди не звернули увагу на те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо вона не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Проте сам лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача та не звільняє суд від обов'язку надання оцінки іншим доводам позивача, які можуть свідчити про недобросовісність володільця нерухомого майна, тобто який знав або міг дізнатись про набуття ним майна всупереч закону;
суди не надали належної оцінки доводам прокурора, відповідним запереченням відповідача та наявним у справі доказам у їх сукупності стосовно добросовісності відповідача. Лише після встановлення добросовісності володільця нерухомого майна суди повинні дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову в частині вимог про її витребування.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів в частині позовних вимог про витребування майна cкасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині -залишити без змін.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі
№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 402, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в частині позовних вимог заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна скасувати.
Справу № 761/22556/18 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в частині позовних вимог заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 та постанова Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков