26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 199/10104/21
провадження № 61-15856св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчий комітет Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 рокуу складі судді Авраменка А. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів:
Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення, припинення права приватної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру з Державного земельного реєстру.
Позовну заяву мотивовано тим, що за наслідками проведення службового розслідування посадовими особами Дніпровської міської ради було виявлено наявність низки підроблених рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо земельних ділянок, однією із яких є земельна ділянка із кадастровим № 1210100000:01:710:0106, розташована на АДРЕСА_1 .
Заволодіння спірною земельною ділянкою відбулось шахрайським шляхом на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року № 65, на підставі якого 24 лютого 1998 року на ім'я ОСОБА_1 було видано державний акт та зареєстровано право приватної власності.
За наслідками направленого позивачем запиту до архівного управління міської ради встановлено, що в архіві Дніпровської міської ради наявний оригінал рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 65, однак він жодним чином не стосується передачі земельної ділянки у власність відповідачці, оскільки це рішення про надання земельної ділянки на АДРЕСА_2 у постійне користування ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА». Інформація стосовно звернень відповідача щодо передачі їй у приватну власність спірної земельної ділянки відсутня, а також відсутні в необхідному обсязі і особисті дані відповідача у Державному земельному кадастрі, як власника земельної ділянки.
Позивач зазначав, що у 1998 році за чинним на той час законодавством отримати земельну ділянку у приватну власність можливо було за рішенням місцевої ради народних депутатів, а не рішенням виконавчого комітету місцевої ради (виконкому Дніпропетровської міської ради).
Позивач вважає, що відповідачем передбачену законом процедуру передачі спірної земельної ділянки з комунальної у приватну власність дотримано не було, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не надавався, рішення про передачу такої земельної ділянки з комунальної власності у приватну власність відповідача на пленарних засіданнях Дніпропетровської міської ради не приймалось, а тому державна реєстрація на спірну земельну ділянку за відповідачем є безпідставною, проведеною на підставі не існуючих, підроблених документів, протиправно, всупереч волі власника.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня
1998 року № 65, припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим № 1210100000:01:710:0106, скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру, припинити речові права на цю земельну ділянку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року,у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що визнання недійсним та скасування підробленого на думку позивача рішення органу місцевого самоврядування не є способом захисту прав та інтересів, передбаченим законом, оскільки порушенням права у такому випадку є не само по собі існування тексту рішення органу місцевого самоврядування, волевиявлення та факту прийняття якого органом місцевого самоврядування не було, а вчинення на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування конкретних дій, які порушують права позивача, як власника спірної земельної ділянки. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування спірного рішення, ухваленого відносно ОСОБА_1 , а наявне рішення органу місцевого самоврядування, ухвалене відносно ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА», однак має такі ж реквізити, що і оспорюване, однак не стосується предмету спору.
Вимогу про припинення права приватної власності відповідачки суди відхилили як похідну, зокрема з огляду на те, що судом не встановлені, а позивачем не наведені підстави для припинення права власності, передбачені статтею 346 ЦК України, які можна співставити з фактичними обставинами.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації, суди вказали на необхідність попереднього визнання її незаконною, визнання нечинним рішення про надання дозволу на розробку землевпорядної документації тощо. При ухваленні судових рішень суди також виходили із того, що спірна земельна ділянка перебуває під арештом в межах кримінального провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі Дніпровська міська радапросить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо правових підстав, які б надали змогу скасувати арешт накладений у межах кримінального провадження за відсутністю підстав для його скасування згідно з статтею 174 КПК України, проте заявлення припинення арешту відносно спірної земельної ділянки передбачено вимогами частини десятої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності без згоди законного власника на підставі підробленого рішення міської ради, однак суди попередніх інстанцій залишили поза увагою докази на підтвердження факту незаконного привласнення землі територіальної громади. Зазначає, що у 1998 році за чинним на той час законодавством отримати земельну ділянку у приватну власність можливо було за рішенням місцевої ради народних депутатів, а не рішенням виконавчого комітету місцевої ради (виконкому Дніпропетровської міської ради).
Посилається на те, що міська рада обрала належний та ефективний спосіб захисту порушеного права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня
1998 року № 65 земельну ділянку площею 102 кв. м по АДРЕСА_2 надано у постійне користування ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА» для здійснення торговельної діяльності по фактичному розміщенню магазину, з видачею державного акта, за рахунок земель загального користування (землі громадської забудови) (а. с. 24).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру 03 травня 2019 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:01:710:0106, площею 0, 1 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговуванням житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та місцем розташування:
АДРЕСА_1 . Власником ділянки зазначено ОСОБА_1 , а підставою для виникнення права власності - рішення органу місцевого самоврядування
від 22 січня 1998 року № 65 (а. с. 13).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:01:710:0106, містить відомості про обтяження вказаного майна на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року у справі № 932/2559/20. Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно відсутні (а. с. 27).
З метою ініціювання службової перевірки фактів заволодіння комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра, зокрема і спірною ділянкою, Дніпровська міська рада звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Підставами такого звернення стало фактичне перенесення ділянки, яка за даними Державного земельного кадастру знаходиться на АДРЕСА_3 та змінення її кадастрового номеру.
З листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
від 29 вересня 2021 року №1556/407-21 вбачається, що внаслідок пожежі знищено більшу частину документації із землеустрою разом із документами Державного реєстру земель, що посвідчують право на землю і, відповідно, неможливо надати достовірну інформацію щодо реєстрації прав, в тому числі, на спірну ділянку (а. с. 23).
Оригінал або копія рішення органу місцевого самоврядування від 22 січня 1998 року № 65, за змістом якого ОСОБА_1 на праві приватної власності надано спірну земельну ділянку у матеріалах справи, відсутні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради
від 22 січня 1998 року № 65, на підставі якого відбулась державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:01:710:0106, розташованої на АДРЕСА_1 , та виникнення у ОСОБА_1 права власності на цю земельну ділянку, Дніпровська міська рада посилалася на підроблення вказаного рішення органу місцевого самоврядуваннята порушення своїх прав та інтересів як власника земельної ділянки, наявність дійсного рішення органу місцевого самоврядування з тими ж реквізитами, яке не стосується відповідача ОСОБА_1 та спірної земельної ділянки.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження
№ 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Вимога про визнання недійсним рішення сільської ради не є належною у спорі про витребування земельних ділянок (пункт 67 вищевказаної постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови: від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22; від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21).
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Результат аналізустатті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої з правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном/
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, визначені у частині другій статті 16 ЦК України. У главі 29 ЦК України передбачено, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України)/
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті
152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.
У цій справі позивач, який не є власником майна (спірна земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру зареєстрована за відповідачем), пред'явив позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, припинення права приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач фактично просить визнати недійсним та скасувати підроблене, на його переконання, рішення органу місцевого самоврядування, що не є законним способом захисту прав та інтересів. Зокрема, через те, що для визнання недійсним та скасування вказаного рішення необхідно надати спірному правочину статусу дійсного, що з огляду на фактичні обставини справи дорівнює скасуванню рішення, правомірність якого презюмується.
У ході судового розгляду залишився не спростованим той факт, що рішенням
виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 65 земельну ділянку по АДРЕСА_2, надано ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА» у постійне користування. У матеріалах справи також наявна копія витягу, де вказана загальна інформація про земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а підставою для виникнення такого права зазначене рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року
№ 65.
Суди правильно виходили із того, що неможливо засвідчити достовірність рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня
1998 року № 65, яким згідно з даними Державного земельного кадастру спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 , а скасування наявного у матеріалах справи рішення з ідентичними реквізитами призведе до визнання недійсним та скасування саме законного рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування товариству, факт існування якого сторони не піддавали сумніву.
Отже, скасування оспорюваного рішення призведе до порушення прав
ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА» на користування земельною ділянкою на
АДРЕСА_2 у м. Дніпрі, надання якої цьому товариству позивач не оспорює,
призведе до порушення прав останнього та скасування законного рішення.
Колегія суддів вважає, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача без його волі, а в подальшому ОСОБА_1 набула право власності на цю ділянку, ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є витребування спірного майна з підстав, передбачених статтями 387 і 388 ЦК України, однак таких вимог позивач не заявляв.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради у повному обсязі.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про те, що міська рада обрала належний та ефективний спосіб захисту порушеного права є помилковими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 жовтня 2022 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара