м. Вінниця
27 червня 2024 р. Справа № 120/475/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
12.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 27.09.2023 року звернувся до відповідача із скаргою на дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неправильного визначення його стажу при визначенні розміру пенсії.
Не отримавши відповіді за результатами розгляду його скарги, 27.11.2023 року позивач повторно звернувся із заявою до Пенсійного фонду України.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його скарги, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 17.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.02.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що підпунктом 17 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України №280 від 23.07.2014 року, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
Вказав, що відповідач, в межах компетенції, розглянув звернення позивача від 27.09.2023 року та від 27.11.2023 року, здійснив перевірку правильності обчислення його пенсійного забезпечення та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян", надав відповідь листом №2800-030201-8/70663 від 12.12.2023 року.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 03.04.2014 року.
27.09.2023 року позивач звернувся до відповідача із скаргою на дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неправильного визначення його стажу при визначенні розміру пенсії.
Не отримавши відповіді за результатами розгляду його скарги, 27.11.2023 року позивач повторно звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України.
За результатом розгляду скарг позивача, відповідач листом №2800-030201-8/70663 від 12.12.2023 року повідомив позивача, що пенсію позивача обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. Крім цього повідомив, що згідно даних трудової книжки, період роботи з лютого по травень 1972 року не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки запис про звільнення внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції (виправлено дату звільнення). У разі надання документів про підтвердження роботи у вказаний період, питання перерахунку пенсії буде вирішуватись відповідно до вимог чинного законодавства.
На переконання позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність та не прийнято рішення за результатом розгляду його скарг, передбачене Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій (далі - рішення), прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - органи, що призначають пенсії) визначає Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 року №18-6, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.2007року за №1241/14508 (далі - Порядок).
У відповідності до пункту 2-4 вказаного Порядку у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня.
Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник).
Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
Скарга на рішення управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні органи Пенсійного фонду України), на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень.
Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом Пенсійного фонду України, що розглядає скаргу.
Відповідно до пункту 9 Порядку орган Пенсійного фонду України зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його у термін не більше одного місяця від дня надходження скарги на адресу заявника поштою або надати йому під розписку.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, орган Пенсійного фонду України може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги заявника, про що письмово повідомити заявника до закінчення тридцятиденного строку. При цьому загальний термін розгляду скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду скарги може бути скорочено від встановленого цим пунктом терміну. У разі, якщо останній день строків розгляду скарги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.
Згідно пункту 10 Порядку орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу.
У разі повного або часткового задоволення скарги органу, що призначає пенсії, даються розпорядження про вчинення відповідних дій.
Рішення за розглядом скарги заявника приймає керівник відповідного органу Пенсійного фонду України (або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень).
Пунктом 12 передбачено рішення про результати розгляду скарги оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Рішення оформляється на бланку органу Пенсійного фонду України, який розглядав скаргу.
У рішенні зазначаються: повне прізвище та ініціали заявника; відомості про предмет оскарження, якого стосується скарга, дата прийняття скарги до розгляду, перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги, дата і номер оскаржуваного рішення, стисле викладення вимог і клопотання заявника, результати дослідження матеріалів скарги та докази, на яких ґрунтуються висновки посадової особи органу Пенсійного фонду України, яка розглядала скаргу, посилання на конкретні статті та пункти законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу та висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги або про відмову в задоволенні вимог чи клопотання заявника, викладених у скарзі.
У рішенні також зазначається, що в разі незгоди заявника з прийнятим рішенням воно може бути оскаржене в органі Пенсійного фонду України вищого рівня (із зазначенням строку такого оскарження) або в судовому порядку.
Рішення Пенсійного фонду України, прийняте за розглядом скарги, може бути оскаржене в судовому порядку в термін, передбачений законодавством України.
У разі повного або часткового задоволення скарги до рішення даються розпорядження органу Пенсійного фонду України, рішення якого скасовано повністю або в певній частині, про вчинення відповідних дій.
Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що у випадку, якщо особа вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, останній має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня.
При цьому, за наслідками розгляду такої скарги пенсійний орган вищого рівня приймає одне із двох рішень, визначених пунктом 10 Порядку №18-6. У випадку повного або часткового задоволення скарги, дає розпорядження про вчинення відповідних дій органу, що призначає пенсії.
Судом встановлено, що 27.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із скаргою на дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неправильного визначення його стажу при визначенні розміру пенсії.
Не отримавши відповіді за результатами розгляду його скарги, 27.11.2023 року позивач повторно звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України.
За результатом розгляду скарг позивача, відповідач листом №2800-030201-8/70663 від 12.12.2023 року повідомив позивача, що пенсію позивача обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. Крім цього повідомив, що згідно даних трудової книжки, період роботи з лютого по травень 1972 року не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки запис про звільнення внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції (виправлено дату звільнення). У разі надання документів про підтвердження роботи у вказаний період, питання перерахунку пенсії буде вирішуватись відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказав, що відповідач, в межах компетенції, розглянув звернення позивача від 27.09.2023 року та від 27.11.2023 року, здійснив перевірку правильності обчислення його пенсійного забезпечення та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян", надав відповідь листом №2800-030201-8/70663 від 12.12.2023 року. Крім цього вказав, що рішення за результатом розгляду скарги позивача не приймалось.
Суд зауважує, що лист Пенсійного фонду України №2800-030201-8/70663 від 12.12.2023 року не є рішенням, яке зобов'язаний прийняти Пенсійний фонд України при розгляді скарги заявника, визначене пунктом 10 Порядку №18-6.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення за результатами розгляду скарги позивача, передбаченого Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, оскільки Пенсійним фондом України не прийнято жодного рішення відповідно до пункту 10 Порядку, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за результатом розгляду скарги позивача, підлягають задоволенню.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути скаргу позивача та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211, 20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, від 23.04.2021 року у справі №140/2371/19.
Разом з тим, до матеріалів позовної заяви позивачем долучено лише квитанцію до прибуткового касового ордера №1-в від 09.01.2024 року на суму 3000 грн. Інших доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, договору про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), не надано.
Таким чином, за відсутності вищезазначених доказів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача таких витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не прийняття рішення за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.09.2023 року на дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неправильного визначення його стажу при визначенні розміру пенсії.
Зобов'язати Пенсійний фонд України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27.09.2023 року на дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неправильного визначення його стажу при визначенні розміру пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211, 20 грн. (одна двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 00035323).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 00035323).
Суддя Дончик Віталій Володимирович