Справа №760/10324/24
Провадження №2-о/760/363/24
про залишення заяви без руху
06 травня 2024 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Аксьонова Н.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про визнання особи безвісно відсутньою,
Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Іванченко А.В. звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва із заявою, заінтересована особа - ОСОБА_2 , в якій просить
- визнати громадянина України ОСОБА_3 безвісно відсутньою;
- початок визнання безвісно відсутньою ОСОБА_3 вважати 17.08.2022 року;
- призначити опікуном нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_3 , а саме: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2087742080000) її сина ОСОБА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2024 року для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Аксьонову Н.М.
Ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, суд приходить до висновку про необхідність залишення заяви без руху з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
У відповідності до частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Отже, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинна відповідати, зокрема, вимогам статей 175,177, 306 ЦПК України.
Статтею 306 ЦПК України визначено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Відповідно до частини 1 та 3 ст.43 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України; вживання заявником заходів до розшуку особи, наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі №225/1297/17 зроблено висновок, що норма статті 43 ЦК України передбачає перш за все з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом тривалого часу в місці її постійного проживання не може бути підставою для визнання особи безвісно відсутньою.
Необхідними доказами у справах про оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою є письмові докази (довідка про місце проживання особи; довідка з місця роботи особи; відповіді органів внутрішніх справ, житлово-експлуатаційних організацій; довідки з адресних столів про відомості, які вони мають про відсутню особу); інформація з державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України; довідка про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду України, як одержувача пенсійних виплат; відомості з державної податкової служби про наявність доходів щодо відсутньої особи; показання свідків (родичів, друзів, співробітників, сусідів відсутньої особи).
Суд, зазначає, що визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з'ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.
Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про оперативну-розшукову діяльність».
Пунктом 5 ч.3 ст.175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У заяві зазначено, що на початку квітня 2022 року матір заявника виїхала за кордон у Словацьку Республіку до м. Кісуцьке Нове Місто, біля м. Жиліна, на заробітки. Син, чоловік, рідні та подруги постійно підтримували зв'язок із ОСОБА_3 шляхом спілкування у месенджерах або у інстаграмі. 17 серпня 2022 року до заявника в інстаграмі звернулася колега по роботі матері ОСОБА_4 та повідомила, що його матері вже не має, її знайшли біля сусіднього міста, біля лісу і залізничної дороги. Зазначила, що до них на роботу приходила поліція і показувала фото і впізнали її, лице було все в шрамах і подерте. З 17 серпня 2022 року відсутні відомості про місцеперебування ОСОБА_3 .
Проте, якими доказам підтверджуються такі обставини, не зазначено та не додано їх до заяви.
Також до заяви не додано доказів, які б підтверджували постійне місця проживання та місце роботи ОСОБА_3 на час її зникнення, факт офіційного звернення заявника до правоохоронних органів країни зникнення або до дипломатичних або консульських установ України за кордоном щодо розшуку його матері ОСОБА_3 , а також отримання відповіді за наслідками розшуку особи за кордоном, у тому числі про наявність або відсутність відомостей про її дійсне перебування чи неможливість отримання таких відомостей.
Також до заяви не додано доказів, які б підтверджували внесення до ЄРДР відомостей щодо факту зникнення безвісти ОСОБА_3 та здійснення розшукових заходів органами Національної поліції.
Що стосується долучення до заяви копій (скріншотів) повідомлень з мобільних телефонів, суд роз'яснює таке.
Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Проте, у порушення вимог ст.100 ЦПК України заявником не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналів електронних доказів - текстових та мультимедійних повідомлень.
Згідно ч.1 ст.307 ЦПК України суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Так, заявник подав клопотання про допит свідка ОСОБА_1 , яким є сам заявник, а також ОСОБА_5 , яка є подругою його матері.
Проте, в супереч ч.2 ст.91 ЦПК України у заяві не зазначено обставини, які може підтвердити свідок ОСОБА_5 .
Крім того, заявником не зазначено інших осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про ОСОБА_3 , а також не заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_6 , якій можуть бути відомі обставини щодо зникнення його матері.
Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог статті 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду; якщо позивач не усунув недоліки у встановлений судом строк, заява вважатиметься неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин заява повинна бути залишена без руху, а заявнику наданий строк для усунення недоліків.
Керуючись статтями 175, 177, 185, 315, 317, 318 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про визнання особи безвісно відсутньою - залишити без руху.
Надати заявнику строк у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення заяви без руху, для усунення зазначених недоліків.
Роз'яснити заявнику, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк, заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Солом'янського районного
суду міста Києва Н.М. Аксьонова