Справа № 691/1514/23
Провадження № 2/691/129/24
28 червня 2024 року Городищенський районний суд Черкаської області
в складі :
судді Черненка В.О.
за участю секретаря судового засідання Шаповал Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 09.04.2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, який зареєстрований в реєстрі за номером 157 від 09.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, за яким відповідач отримав від нього грошову суму у розмірі 16800,00 гривень, що еквівалентно 600,00 доларам США, про що під час передачі було оформлено розписку № 158 від 09.04.2021 та зобов'язався повернути вказану суму до 10.12.2021 року.
Станом на день подання позовної заяви відповідач не виконав зобов'язань щодо повернення коштів, який покладений на нього договором позики грошових коштів від 09.04.2021 року.
У свою чергу, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 20.09.2023 року про повернення боргу за розпискою.
У зв'язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов'язання, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 09.04.2021 року, понесених інфляційних втрат та 3% річних та понесені ним судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач у судове засідання не з'явився, попередньо надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
Будучи належним чином повідомленим, про що свідчить копія оголошення опублікованого на офіційній сторінці Городищенського районного суду Черкаської області веб-порталу судової влади України, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву, листа про розгляд справи за його відсутності від нього до суду не надходило.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, неявкою його в судове засідання без поважних причин та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторона позивача посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які надані стороною та були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Як встановлено в судовому засіданні, 09.04.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, який зареєстрований в реєстрі за номером 157 від 09.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, за яким відповідач отримав від позивача грошову суму у розмірі 16800,00 гривень, що еквівалентно 600,00 доларам США, про що під час передачі було оформлено розписку № 158 від 09.04.2021 та ОСОБА_2 зобов'язався повернути вказану суму до 10.12.2021 року.
У свою чергу, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 20.09.2023 року про повернення боргу за розпискою.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 18.09.2013 року, в справі № 6-63цс13, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Як зазначалося вище, судом встановлено, що 09.04.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, який зареєстрований в реєстрі за номером 157 від 09.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, за яким відповідач отримав від позивача грошову суму у розмірі 16800,00 гривень, що еквівалентно 600 доларам США (на день складання позовної заяви становить 21640,50 грн.) про що під час передачі було оформлено розписку № 158 від 09.04.2021 та ОСОБА_2 зобов'язався повернути вказану суму до 10.12.2021 року.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Примірник договору позики грошових коштів, який було оглянуто у судовому засіданні знаходиться у позивача. Отже, його наявність у позивача, свідчить про те, що боргові зобов'язання не виконані.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
Такими випадками є ст.193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України від 16.04.1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Статтею 524 ЦК України, визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України, встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду у справі № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти,так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Враховуючи, що згідно умов договору позики відповідач зобов'язувався повернути кошти у гривні, у сумі еквівалентній 600 доларів США на день платежу, що на день складання позовної заяви становить 21640,50 грн., суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача саме суми заборгованості у гривнях по договору позики 04.09.2021 року.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про доведений факт щодо наявності заборгованості за договором позики від 04.09.2021 року, укладеним між сторонами та оскільки відповідач відмовляється виконувати взяті на себе зобов'язання, суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту.
Відповідно до Постанови ВС від 25.01.2019 року, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки ст. 625 ЦК України, розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Згідно з п. 3,4 договору від 09.04.2021 року відповідач мав виконати своє зобов'язання готівкою в сумі, що дорівнює на день такого повернення коштів 600 доларів США, що на день складання позовної заяви становить 21640,50 гривень.
Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення по договору позики становить: грудень 2021 року індекс інфляції становив 100,60, січень 2022 року - 101,30, лютий 2022 року - 101,60, березень 2022 року - 104,50, квітень 2022 року - 103,10, травень 2022 року - 102,70, червень 2022 року - 103,10, липень 2022 року - 100,70, серпень 2022 року - 101,10, вересень 2022 року - 101,90, жовтень 2022 року - 102,50, листопад 2022 року - 100,70, грудень 2022 року - 100,70, січень 2023 - 100,80, лютий 2023 року - 100,70, березень 2023 року - 101,50, квітень 2023 року - 100,20, травень 2023 року - 100,50, червень 2023 року - 100,80, липень 2023 року - 99,40, серпень 2023 року - 98,60, вересень 2023 року - 100,50, жовтень 2023 року - 100,80 та складає 21640,50 х 1,32246160-21640,50 = 6978,23 гривень
Інфляційне збільшення складає 6978,23 гривень.
Розрахунок 3 % річних з простроченої суми відповідно до Договору позики грошових коштів від 09.04.2021 року:
Період розрахунку: з 10.12.2021 року по 23.11.2023 року -714 днів.
Тобто, 21640,50 х 714 день х 3 : 100 : 365 = 1269,97 гривень.
Отже, розмір трьох відсотків річних - штрафні санкції за законом від простроченої відповідачем суми грошового зобов'язання в сумі 21640,50 гривень, що еквівалентно 600 доларам США за час прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи від 10.12.2021 року по 23.11.2023 року становить 1269,97 гривень та суми інфляційного збільшення в розмірі 6978,23 грн. за час прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи від 10.12.2021 року по 23.11.2023 року, які також підлягають до стягнення з відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Прийшовши до висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне, з відповідача на користь позивача стягнути сплачений судовий збір у сумі 1073,00 гривень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. надано копію договору про надання правової допомоги від 15.09.2023 року, згідно якого позивачем було сплачено гонорар у сумі 3500 грн. під час укладання цього договору.
Прийшовши до висновку про задоволення позову, суд вважає, що заявлені понесені судові витрати професійну правничу допомогу підлягають до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись: ст. 202, ч. 1, 2 ст. 207, 257, ч. 1 ст. 510, ст.ст. 526, 527, 534, 545, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 1046, 1047, 1048, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, Постановою ВСУ від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, ст. ст. 10, 11,12,13, 14, 81,89,141, 209, 212, 214, 215, 258, 259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов задоволити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_2 заборгованість за договором позики від 09.04.2021 року в розмірі 21640 (двадцять одна тисяча шістсот сорок) гривень 50 копійок, що на день складання позовної заяви 23.11.2023 року за офіційним курсом НБУ становило 600 (шістсот) доларів США, суму інфляційних витрат 6978 (шість тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 23 копійки та 3% річних 1269 (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять) гривень 97 копійок, що складає 29 888 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_2 судові витрати, що становлять 4573 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят три) гривні 60 копійок та складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та витрати на правничу допомогу 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення. У даному разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач може оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.
Суддя В. О. Черненко