Справа № 569/6284/24
1-кс/569/2707/24
29 квітня 2024 року м. Рівне
Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1
з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засідання в м.Рівне клопотання представника законного володільця арештованого майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про часткове скасування арешту майна,-
До Рівненського міського суду з клопотання про часткове скасування арешту майна звернувся представник законного володільця арештованого майна ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що 05 квітня 2024 року слідчим суддею Рівненського міського суду Рівненської області було розглянуте клопотання слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_5 , погоджене з прокурором групи прокурорів Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на майно, а саме - мотоциклу сірого кольору Geon Scrambler 250, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 у межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12024181010000782, відомості про яке були внесені 28.03.2024р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за результатами розгляду якого слідчим суддею була постановлена ухвала №569/6284/24 (копія примірника додається) , якою було вирішено задовольнити вказане клопотання у повному обсязі.
З огляду на те, що вищевказана ухвала слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області №569/6284/24 від 05.04.2024р. була постановлена за відсутності законного володільця вищезазначеного двоколісного транспортного засобу - ОСОБА_3 , як водія, який керував останнім та допустив виникнення дорожньо - транспортної пригоди, то останній, діючи через власного представника - адвоката ОСОБА_4 вважає за доцільне та необхідне скористатись власними правами, передбаченими ч.1 ст.174 КПК України та звернутись до слідчого судді з даним клопотанням про часткове скасування арешту майна з нижченаведених підстав.
З матеріалів досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження №12024181010000782 від 28.03.2024р. та змісту ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно вбачається, що 28.03.2024р. до Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області надійшло повідомлення з органів охорони здоров?я про те, що близько 12 год. 22 хв. у АДРЕСА_1 , водій ОСОБА_3 , керуючи мотоциклом GEON SCRAMBLER 250, рухаючись по вул. Кулика і Гудачека зі сторони вул. Вербова в напрямку вул. Небожинського допустив зіткнення з автомобілем SKODA OCTAVIA TOUR (д.н.з. НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_7 , жителя АДРЕСА_2 , який рухався у попутному напрямку та здійснював гальмування у зв?язку із тим, що велосипедист ОСОБА_8 , житель АДРЕСА_3 , керуючи велосипедом під час виконання маневру розвороту ліворуч не надав останньому перевагу в русі. В результаті вказаної дорожньо -транспортної пригоди водій мотоцикла ОСОБА_3 , та пасажир вказаного мотоцикла ОСОБА_9 , жителька АДРЕСА_4 , отримали тілесні ушкодження, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
У той же день, уповноваженими працівниками відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області було вилучено мотоцикл сірого кольору Geon Scrambler 250, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 та поміщено останній на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів у АДРЕСА_5 , зокрема, й з огляду на те, що вказане майно було визнано речовим доказом у вищенаведеному кримінальному провадженні, відповідно до постанови слідчого ОСОБА_5 .
Так, законний володілець двоколісного транспортного засобу - ОСОБА_3 вважає, що арешт належного останньому майна було накладено необґрунтовано і в його подальшому застосуванні відпала потреба з огляду на наступне:
В матеріалах досудового розслідування кримінального провадження відсутні будь - які докази, які могли б підтвердити наявність обґрунтованої підозри законному володільцю арештованого майна - ОСОБА_3 , а з моменту накладення арешту жодним особам не було повідомлено про підозру у вчиненні будь - якого кримінального правопорушення, що вказує на недоведеність його існування в цілому;
Мета накладеного арешту на майно визначена слідчим органу досудового розслідування з формальних підстав, оскільки в матеріалах досудового розслідування кримінального провадження відсутні будь - які достатні та вагомі підстави вважати, що транспортний засіб, який перебував у користуванні законного володільця - ОСОБА_3 відповідає критеріям речових доказів та умисно і цілеспрямовано використувався останнім з метою вчинення та/або полегшення здійснення ймовірної протиправної діяльності;
Мета накладеного арешту на майно не містить належного обґрунтування подальшої необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки органом досудового розслідування були проведені усі можливі та необхідні слідчі дії відносно належного ОСОБА_3 транспортного засобу;
Накладення арешту на майно законного володільця ОСОБА_3 являється неспіврозмірним заходом забезпечення кримінального провадження його завданням, оскільки вказане майно останнього, яке було вилучено органом досудового розслідування утримується протиправно протягом тривалого періоду часу;
Санкція ч.1 ст.286 КК України не передбачає спеціальну конфіскацію майна, що свідчить про необґрунтованість підстав для арешту останнього.
Представник законного володільця арештованого майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, своє клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задоволити.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явилися, про час місце та дату розгляду справи були повідомлений належним чином.
Дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слід прийти до висновку, що клопотання підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 05 квітня 2024 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області накладено арешт на майно, а саме - мотоциклу сірого кольору Geon Scrambler 250, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 у межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12024181010000782, відомості про яке були внесені 28.03.2024р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за результатами розгляду якого слідчим суддею була постановлена ухвала №569/6284/24 (копія примірника додається) , якою було вирішено задовольнити вказане клопотання у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
Зокрема, порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи була визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», було встановлено у справі «Ісмайлов (Ismayilov) проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 цього Закону, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У ст. 8 КПК України зазначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Відповідно до положень частин 1, 5 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчої судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції».
Відповідно до ст.ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю або частково під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосування цього заходу відпала потреба або арешт накладений необґрунтовано.
Як встановлено в судовому засіданні, що в матеріалах досудового розслідування кримінального провадження відсутні будь - які докази, які могли б підтвердити наявність обґрунтованої підозри законному володільцю арештованого майна - ОСОБА_3 , а з моменту накладення арешту жодним особам не було повідомлено про підозру у вчиненні будь - якого кримінального правопорушення.
Незважаючи на важливість критерію обґрунтованості підозри, визначення вказаного терміну в кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє. Водночас, виходячи з положень ч.5 ст.9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994р., «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990р.).
Аналізуючи положення практики ЄСПЛ, можна дійти висновку, що обґрунтованість підозри містить два аспекти. Перший стосується питання вчинення кримінального правопорушення, а другий - доведення обставин, які за розумного неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим, доведення обставин, викладених в повідомленні про підозру, здійснюється наявними в матеріалах провадження доказами.
Тобто, у випадку вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження причетність особи до вчинення кримінального правопорушення не повинна мати категоричного висновку, а свідчити лише про її можливість. Слідчий суддя в жодному випадку не повинен встановлювати причетність особи поза розумним сумнівом, втім, обґрунтована підозра має підтверджуватися конкретними фактами та обставинами, що можуть переконати об'єктивного спостерігача, тобто непрофесіонала у сфері права, в існуванні зв'язку між діями особи та подією. Такі фактичні обставини повинні бути чіткими та зрозумілими і знайти своє відображення у відповідному рішенні компетентного органу
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У зв'язку з чим, суд вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 170, 171,174 КПК України, -
Клопотання представника законного володільця арештованого майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про часткове скасування арешту майна - задоволити.
Частково скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області №569/6284/24 від 05.04.2024р. у межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12024181010000782, відомості про яке були внесені 28.03.2024р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та повернути ОСОБА_3 на відповідальне зберігання мотоцикл сірого кольору Geon Scrambler 250, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 .
Ухвала , відповідно до ст.309 КПК України, оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_10