іменем України
Справа №377/487/24
Провадження №3/377/193/24
27 червня 2024 року суддя Славутицького міського суду Київської області Бабич Н.С., за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Славутичі справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Відділення поліції №2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
Згідно з протоколом від 25 червня 2024 року серії ВАВ № 474847 06 травня 2024 року, о 21 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, тобто виражався в її бік нецензурною лайкою, ображав та погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173 КУпАП.
ОСОБА_1 у призначене судове засідання не прибув, про дату, час і місце якого повідомлений належним чином, отримав судову повістку в електронному вигляді на номер мобільного телефону, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення у додаток «Viber». Клопотання про відкладення розгляду справи не подав, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи, що присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою для розгляду даної справи за правилами статті 268 КУпАП, то справа розглянута за відсутності ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи, вважаю необхідним зробити такий висновок.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частиною 1 статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Як зазначено у статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, серії ВАВ № 474847 від 25 червня 2024 року відносно ОСОБА_1 суду надано:рапорт старшого інспектора - чергового ВП №2 (м. Славутич) Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Шопіна М.С.; письмову заяву та письмові пояснення ОСОБА_2 від 06.05.2024; письмові пояснення малолітнього ОСОБА_3 від 25.06.2024, письмові пояснення ОСОБА_1 від 25.06.2024; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію паспорта ОСОБА_2 .
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Отже, об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів, на які потерпілий має передбачене законом право), внаслідок чого могла бути завдана чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а також у невиконанні термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений та у неповідомленні уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого перебування в разі винесення такого припису.
Суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктом правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ( далі -Закон України) визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.
За змістом частини 3 вказаної статті дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на: 1) осіб, які мають статус, визначений у частині 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» незалежно від факту спільного проживання, 2) інших родичів чи інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 .
Проте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що потерпіла ОСОБА_2 має один із статусів, вказаних у частині другій статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або є іншою особою, зазначеною в частині третій вказаного Закону.
При цьому письмові пояснення ОСОБА_2 , в яких вона зазначила, що проживає разом із дітьми та співмешканцем ОСОБА_1 , за відсутності інших належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу або є іншими особами, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, не є достатніми для підтвердження цих обставин.
Крім того, малолітній ОСОБА_3 в присутності законного представника ОСОБА_2 та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , від надання пояснень відмовилися відповідно до статті 63 Конституції України, про що зазначено у письмових поясненнях від 25.06.2024, які долучені до протоколу.
Також необхідно зазначити, що відповідно до положень Глави 19 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, у якому викладається твердження про вчинення особою відповідного правопорушення, при доведенні вчинення якого особа піддається певним заходам примусу. Протокол про адміністративне правопорушення є підставою для подальшого провадження у справі, викликає у особи необхідність здійснення свого захисту у зв'язку із чим до нього пред'являються особливі вимоги.
Відповідно до статті 256 КУпАП та пункту 9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 1376 від 06.11.2015 , зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 за №1496/27941 (далі -Інструкція №1496/27941), у протоколі про адміністративне правопорушення поряд з іншим, повинно бути чітко зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Проте протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 474847 від 25.06.2024 складений з порушенням вимог статті 256 КУпАП та Інструкції №1496/27941.
Так, особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , вказала нормативний акт, який передбачає відповідальність за правопорушення: частина 1 статті 173 КУпАП.
Водночас стаття 173 КУпАП не містить частин та передбачає відповідальність за ознаками дрібного хуліганства, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 474847 від 25.06.2024, складений відносно ОСОБА_1 , не може бути визнаний належним і допустимим доказом вчинення правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Зазначене гарантується статтею 62 Конституції України.
Виходячи з викладеного, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності та взаємозв'язку, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, не доведена належними, допустимими та достатніми доказами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин провадження у справі необхідно закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Керуючись статтями 247, 283-284, 287 КУпАП,
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 173-2 КУпАП, за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Славутицький міський суд Київської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Н. С. Бабич