24.06.2024 Справа №607/13496/24 Провадження №2/607/2917/2024
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбич В.Л., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик Людмила Станіславівна до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту,
19.06.2024 через систему «Електронний суд» до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик Людмила Станіславівна до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій позивач просить зняти арешт з нерухомого майна належного ОСОБА_1 , що зареєстрований 24 квітня 2009 року головним державним виконавцем Кавійчик В.П., реєстраційний номер обтяження 8669289.
Вивчивши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що провадження у справі за цією позовною заявою не може бути відкрито з наступних підстав.
Як слідує з поданої позовної заяви та документів доданих до неї позивач просить зняти арешт накладений постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 23.04.2009, винесеної у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_1 в користь НДЕКЦ при УМВС в ТО 486 грн 77 коп. за проведення судової експертизи технічного дослідження документів та 1095 грн 25 коп. - за проведення судової почеркознавчої експертизи.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2008 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України і призначено покарання у виді 510 грн. штрафу. Вказаним рішенням, окрім іншого стягнуто з ОСОБА_1 - 486 грн. 77 коп. за проведення судової експертизи технічного дослідження документів та 1095 грн. 25 коп. - за проведення судової почеркознавчої експертизи.
Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області своїм листом від 05 березня 2008 року, направлено начальнику НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_1 вище вказаних судових витрат.
Відповідно до відповіді Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 червня 2024 року №101300, вбачається наступне.
Згідно відомостей АСВП ВП-спецрозділ у Тернопільському відділу державної виконавчої служби Тернопільської області відсутні відомості про виконавче провадження від 23 квітня 2009 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав 24 квітня 2009 року, головним державним виконавцем Кавійчик В.П. було зареєстровано арешт на нерухоме майно реєстраційний номер обтяження 8669289. Підставною для реєстрації даного обтяження була постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 23 квітня 2009 року, винесена у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_1 в користь НДЕКЦ при УМВСУ в ТО 486 грн 77 коп за проведення судової експертизи технічного дослідження документів та 1095 грн 25 коп - за проведення судової почеркознавчої експертизи.
Відповідно до Наказу від 07 червня 2017 року № 1829/5 Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватних виконавців строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки і підлягають знищенню відповідно після закінчення строків зберігання.
Як вбачається з Інформації з Єдиного реєстру боржників від 15 червня 2024 року інформація про ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 відсутня в реєстрі боржників.
Відтак, виходячи із вимог Наказу від 07 червня 2017 року № 1829/5 Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватних виконавців, та дій виконавчої служби в частині знищення матеріалів справи виконавчого провадження у зв'язку із його завершенням вбачається, що, оскільки зазначеним Наказом передбачено, що знищенню підлягають саме завершені виконавчі провадження, а так як виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВСУ в ТО 486,77грн. та проведення судової експертизи технічного дослідження документів - 1095,25грн. за проведення почеркознавчої експертизи було завершено, отже і знищено.
У зв'язку із наведеним позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, доходжу висновку про відмову у відкритті провадження у справі з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За правилом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншою посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, зі скаргою, в порядку ст. 447 ЦПК України, на дії/бездіяльність державного/приватного виконавця сторона виконавчого провадження може звернутися лише у випадку, якщо такі дії/бездіяльність допущені при виконанні судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
Згідно з ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
В порядку цивільного судочинства розглядаються позови про зняття арешту з майна, які можуть бути пред'явлені власником, а також особами, які володіють на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в таких справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Також, в порядку цивільного судочинства у відповідності з ст. 447 ЦПК України розглядаються скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ухвалених у відповідності до цього Кодексу.
Позивач пред'явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється. Майно, звільнити з-під арешту яке просить позивач, було арештоване саме як власність позивача. Не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.
Водночас, позивачем не оскаржуються дії (бездіяльність) державного виконавця щодо виконання судового рішення, постановленого у відповідності до приписів ЦПК України.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
В той час приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Аналогічні висновки щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції неодноразово були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20.06.2018 у справі № 820/4146/17, від 24.04.2019 у справі № 1840/2727/18.
Так, предметом спору у цій справі є фактично бездіяльність органів державної виконавчої служби, яка полягає у не знятті арешту з майна боржника, після завершення виконавчого провадженні, яке було відкрите на підставі виконавчого листа на виконання вироку суду у кримінальній справі.
З урахуванням викладених обставин позивач просить зняти арешт з нерухомого майна належного ОСОБА_1 , що зареєстрований 24 квітня 2009 року головним державним виконавцем Кавійчик В.П., реєстраційний номер обтяження 8669289.
Відтак, оцінюючи вид цього правового спору, слід враховувати такі критерії адміністративної юрисдикції: присутність у спірних публічно-правових відносинах суб'єкта владних повноважень - у спорі суб'єктом владних повноважень є Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу; суб'єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює адміністративні повноваження; спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права.
Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскільки у позові оскаржується бездіяльність державного виконавця під час виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області на виконання вироку суду у кримінальній справі від 15.02.2008, то з урахуванням викладених обставин доходжу висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому вказаних вище критеріїв адміністративної юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З урахуванням викладеного доходжу висновку, що розгляд даної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, а тому відсутні правові підстави для відкриття провадження у справі.
При цьому, розгляд даної справи повинен відбуватися за правилами адміністративного судочинства, а відтак позивач має право на звернення до Тернопільського окружного адміністративного суду (вул. Грушевського, буд. 6, м. Тернопіль) з позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту.
Керуючись ст. 4, 19 КАС України, ст. 19, 186, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик Людмила Станіславівна до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту.
Копію ухвали не пізніше наступного дня після її постановлення надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими неї документами.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В. Л. Дзюбич