Провадження № 11-кп/821/211/24 Справа № 691/290/17 Категорія: ч. 3 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
25 червня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 ,
захисниці - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Городищенського райсуду Черкаської обл. від 30.10.2023 р. у кримінальному провадженні № 12016250000000205 від 23.07.2016 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_10 , який наро-
дився ІНФОРМАЦІЯ_1 смт. Цвіткове Городи-
щенського р-ну Черкаської обл., українець,
громадянин України, має вищу освіту, одруже-
ний, тимчасово не працює, раніше не судимий,
проживає
АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, і йому призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Початок строку відбуття покарання рахувати з часу набрання законної сили вироком суду та приведення його до виконання. Запобіжний захід ОСОБА_10 до вступу вироку в законну силу не обирався.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволений частково, стягнуто з обвинуваче-ного на користь потерпілої ОСОБА_7 кошти на відшкодування:
- матеріальних збитків в сумі 54016 грн. з них: 5347 грн. витрат на поховання, 48000 грн. вартість виготовлення та встановлення пам'ятників, 669 грн. вартості матеріального збитку за пошкоджений автомобіль Chevrolet Aveo, р/номер НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_11 ,
- моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.,
- судових витрат в сумі 24500, які складаються: 1500 грн. за оплату судової товарознавчої експертизи автомобіля Chevrolet Aveo, р/номер НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_11 та 23000 грн. витрат на оплату правової допомоги представника, адвоката ОСОБА_12 .
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди до Моторного (транспортного) страхового бюро України залишений без розгляду.
Стягнуто із ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведені експертиз на загальну суму 13595,32 грн.
Питання про речові докази судом вирішене відповідно до вимог КПК України.
Вироком суду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2. приблизно о 13:30 год. ОСОБА_10 , керуючи автомобілем ВАЗ-2108, р/номер НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі Київ- Знам'янка, зі сторони с. Орловець Городищенського р-ну Черкаської обл. в напрямку м. Городище Черкаської обл., на 177 км + 336 м., в порушення вимог п. п. б) п. 2.3, п. п. 10.1 та 16.13 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, був не уважним та перед зміною напрямку руху вліво, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, повертаючи ліворуч на перехресті не дав дорогу автомобілю Chevrolet Aveo, р/номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався прямо у зустрічному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху де допустив з ним зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди: водій автомобіля Chevrolet Aveo - ОСОБА_11 , згідно з висновком експерта № 05-11-02/97 від 19.09.2016 р., отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді тупої травми грудної клітки: переломів 2-9 ребер зліва та 4-10 ребер справа, множинних розривів паріетальної та вісцеральної плеври, множинних розривів обох легень, крововиливів в м'які тканини задньої стінки грудної клітки від яких останній, цього ж дня, помер в медичному закладі; пасажир автомобіля Chevrolet Aveo - ОСОБА_13 , згідно з висновком експерта № 05-11-02/98 від 15.09.2016 р., отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді набряку головного мозку який розвинувся внаслідок закритої черепно-мозкової травми: субдуральної гематоми, крововиливів під м'які мозкові оболонки, крововиливів під м'які покриви голови, забійної рваної рани голови, від яких остання померла на місці події. Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_14 , а саме вимог п. п. 10.1 та 16.13 ПДР України, відповідно до висновку експерта від № 18521/16-52 від 23.02.2017 р., знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 ..
Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 3 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.
Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову та через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме призначення занадто суворого покарання.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що не заперечуючи правильності встановлення судом фактичних обставин кримінального провадження він вважає, що вирок стосовно нього в частині призначеного розміру реального позбавлення волі строком 6 років є несправедливим з точки зору суворості і підлягає пом'якшенню в межах санкції інкримінованої статті КК України до 5 років, а також невірно вирішено цивільний позов, в частині визначення суб'єктного складу учасників та відповідно сум, які підлягають до відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_7 .
Обвинувачений не погоджується із обґрунтуванням, яке наведене судом при призначенні покарання. Зазначає, що він повністю визнав свою вину у скоєному, намагався в міру своїх можливостей, відшкодувати завдану потерпілій матеріальну та моральну шкоду, шляхом внесення щомісячних платежів. Проте потерпіла під час судового засідання, заявила, що їй «подачки» більше не потрібні та повернула грошові кошти в сумі 10 000 грн. На момент винесення оскаржуваного вироку, обвинувачений відшкодував потерпілій 93 000, 00 грн., із яких 10 000 грн. йому повернуто, тобто фактично 83 000, 00 грн. Обвинувачений повністю визнав заявлений позов, проте заперечує щодо виключення із відповідачів МТСБУ. Так, він працює, має двох малолітніх дітей на утриманні, заощаджень та нерухомості на праві власності не має, а тому одноразово виплатити розмір моральної шкоди, який визначила потерпіла, він не має можливості. І чим суворіша міра покарання, тим на довший строк відтерміновується відшкодування шкоди потерпілій, тому що він буде позбавлений можливості працювати і отримувати дохід.
Обвинувачений визнає, що він, керуючи транспортним засобом ВАЗ-2108, не застрахував цивільну відповідальність перед третіми особами. Потерпілий внаслідок ДТП набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
На думку апелянта, суд неправомірно прийняв заяву цивільного позивача, потерпілої ОСОБА_7 та дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди, пред'явлені до МТСБУ при розгляді кримінального провадження, підлягають залишенню без розгляду, при цьому послався на постанову ВСУ у справі № 6-2808цс 15 від 20.01.2016 р. з правовим висновком, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, тобто останній вправі одержати повне відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка її завдала, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність такої особи.
ВП ВС у постанові від 14.12.2021 р. у справі N 147/66/17 відступила від правового висновку ВСУ (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 р. у справі N 6-2808цс15, від 14.09.2016 р. у справі N 6-725цс16, від 26.10.2016 р. у справі N 6-954цс16) щодо абсолютності права потерпілого в ДТП на відшкодування шкоди її заподіювачем, визначивши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених законом випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за законом не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (МТСБУ) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 261 ЗУ № 1961-ІV страховиком (у випадках, передбачених п. п. «г» і «ґ» п. 41.1 та п. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону) МТСБУ відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Також страховик (у випадках, передбачених п. п. «г» і «ґ» п. 41.1 та п. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону № 1961-ІV) МТСБУ відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п. 27.3 ст. 27 Закону №1961-ІV).
Крім того, стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої 1500,00 грн. за оплату судової товарознавчої експертизи пошкодженого автомобіля Chevrolet Aveo також суперечить Закону № 1961-ІV, оскільки порушено визначений порядок залучення експерта під час страхового випадку.
Також, апелянт заперечує щодо вимог про відшкодування 23000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги, оскільки не надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (постанова ВП ВС від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).
У запереченні представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 висловлюється позиція про залишення без задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, а вирок стосовно ОСОБА_10 необхідно залишити в законній силі, як законний та обґрунтований.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_10 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив задовольнити її із вказаних у ній мотивів, захисницю ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити із вказаних у ній підстав, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, думку потерпілої ОСОБА_7 та її представника-адвоката ОСОБА_8 , які також заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог закону при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні.
Оскільки апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 подана на вирок місцевого суду лише в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову, а стосовно доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_10 в інкримінованому йому діянні та правильності кваліфікації його дій, ніхто з учасників процесу апеляційних скарг не подавав, сам обвинувачений ОСОБА_10 свою вину в інкримінованому йому діянні, і в суді першої інстанції, і на стадії апеляційного розгляду, визнав повністю, то у зв'язку з цим апеляційний суд переглядає законність вироку лише в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що вирок стосовно нього в частині призначеного розміру реального позбавлення волі строком на 6 років є несправедливим з точки зору суворості і підлягає пом'якшенню в межах санкції інкримінованої статті КК України до 5 років позбавлення волі до задоволення не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 50 та 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 КК України, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції вказав, що він враховує те, що в даному кримінальному провадженні за обставин, що складалися, з врахуванням думки і потерпілої сторони, з якою обвинувачений не примирився, не має спілкування, то звільнення особи від реального відбування покарання не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримання Правил дорожнього руху і не сприятиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими водіями. Відтак, суд не вбачав підстав для звільнення обвинуваченого від покарання у виді позбавлення волі з випробуванням і з таким висновком погоджується апеляційний суд, вважаючи його обґрунтованим та переконливим.
Як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_10 суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого неумисного злочину, який є суспільно небезпечним, та відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, також позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий, врахував наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого - визнання вини, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, настання невідворотних наслідків - внаслідок вчиненого злочину загинули дві особи, і з урахуванням всіх цих даних, на переконання апеляційного суду, обвинуваченому призначено покарання у виді реального позбавлення волі, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що справедливим, та таким, яке сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_10 , попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити особистий надмірний тягар для особи, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, доцільним буде остаточне покарання пов'язане з його ізоляцією від суспільства, у виді позбавлення волі із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, як достатнього для його особи з врахуванням вищезазначених обставин терміном на 3 роки.
Призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання, на переконання апеляційного суду, відповідає меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності, остільки підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням суд при розгляді кримінального провадження не встановив, як і не встановлено таких підстав під час розгляду справи в апеляційному суді.
У даному кримінальному провадженню, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання призначено з порушеннями визначених законом загальних засад.
Апеляційний суд погоджується з вироком місцевого суду з приводу призначеного покарання, вважаючи, що саме такий вид покарання і на такий строк буде достатнім для виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для пом'якшення призначеного покарання, як про це просить апелянт.
Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобіганню вчинення нових злочинів, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
При цьому апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що ОСОБА_10 , керуючи автомобілем у населеному пункті грубо порушив окремі вимоги ПДР України, що призвело до летальних наслідків у вигляді смерті двох осіб, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людей, що відповідно до Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що необхідно вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, тому що суд невірно вирішив цивільний позов в частині визначення суб'єктного складу учасників та відповідно сум, які підлягають до відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_7 , то ці доводи до задоволення не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_7 неодноразово змінювала позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди з обвинуваченого.
29.10.2019 р. вирок Городищенського райсуду Черкаської області від 28.01.2019 р. було скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції (т. 2, а. пр. 180-184).
10.02.2020 р. представник цивільного позивача ОСОБА_12 після підготовчого судового засідання подав уточнену позовну заяву про відшкодування матеріальних збитків у розмірі 180037 грн. та моральної шкоди в розмірі 1035000 грн., судових витрат в сумі 24500 грн. у зв'язку з новим розглядом судової справи, зазначивши відповідачем ОСОБА_10 (т. 3, а. пр. 4-5).
29.09.2020 р. цивільний позивач ОСОБА_7 подала уточнену позовну заяву про стягнення матеріальних збитків у розмірі 180237 грн., які складаються з витрат на поховання 5347 грн., за поминальні обіди 7200 грн., виготовлення та встановлення пам'ятника 48000 грн. і 119690 грн. за пошкоджений автомобіль, моральної шкоди в розмірі 1017000 грн. і судові витрати у розмірі 24500 грн., в тому числі 1500 грн. за оплату судової товарознавчої експертизи автомобіля та 23000 грн. витрат на оплату правової допомоги, просила стягнути їх з ОСОБА_10 (т. 3, а. пр. 155-163) і цей позов був предметом розгляду суду першої інстанції.
Постановляючи обвинувальний вирок 30.10.2023 р. стосовно ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 286 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вина ОСОБА_10 у вчиненні злочину знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду і що це є підставою для відшкодування завданої шкоди, як власником джерела підвищеної небезпеки, яка на час судового розгляду є не була відшкодована в повному обсязі добровільно.
Крім того, судом встановив, на момент скоєння ДТП ІНФОРМАЦІЯ_2. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ-2108, р/номер НОМЕР_2 , не була застрахована, на відміну від того, що у ОСОБА_11 був страховий поліс № АІ/9792963 зі строком дії з 8.07.2016 по 07.07.2017 р., включно. Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_10 підтвердив, що на момент ДТП його відповідальність перед третіми особами не була застрахована.
Суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження понесених матеріальних та моральних збитків і витрат дійшов висновку, що заявлена потерпілою у цивільному позові майнова шкода підлягає стягненню з обвинуваченого у розмірі, доведеному належними і допустимими доказами на підтвердження понесення витрат, яких вона зазнала, з урахуванням відшкодованого на час прийняття судового рішення розміру добровільного відшкодування отриманого від обвинуваченого та стягнув з ОСОБА_10 :
- 5347 грн. витрати на поховання згідно товарного чеку від 25.07.2016 р.;
- 48000 грн. витрати на виготовлення та встановлення пам'ятників, вартість яких частково відшкодована МТСБУ у розмірі 34800,00 грн. від загальної суми;
- 669 грн. вартості матеріального збитку власнику транспортного засобу за пошкоджений автомобіль марки Chevrolet Aveo (з урахуванням висновку експерта № 060 від 19.10.2016 р. (т. 1, а. пр. 138, 157) та суми в розмірі 100 000 грн., яка підлягає виплаті згідно довідки МТСБУ № 3/1-05/33455 від 21.12.2016 р. і є регламентною виплатою в розумінні ст. 30 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується лімітом відповідальності (т. 2, а. пр. 44), з метою не допущення подвійного стягнення заявленої суми відшкодування.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні вимог позивача в частині відшкодування на її користь матеріальної шкоди щодо стягнення витрат на поминальні обіди в розмірі 7200 грн., оскільки зі змісту абзаців 8, 9 та 10 ст. 2 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» випливає, що церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними поняттями.
Виходячи з визначення поняття поховання, до витрат на поховання можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, що також викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 р. (справа № 496/1117/15-к), в якій зазначено, що витрати на поминальні обіди не відносяться до витрат, пов'язаних із похованням.
Апеляційний суд погоджується з таким висновками суду, оскільки він є обґрунтованим та мотивованим, місцевий суд зазначив, чому він дійшов такого висновку та послався на норми закону і правову позицію Верховного Суду.
Отже позивач, вважаючи страхове відшкодування моральної шкоди недостатнім для відшкодування моральної шкоди, має право на відшкодування обвинуваченим різниці між фактичним розміром завданої моральної шкоди і страховою виплатою, належною йому до виплати від страховика. Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладених норм закону, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, суд також дійшов висновку про наявність обов'язку обвинуваченого відшкодувати потерпілій завдану їй моральну шкоду, оскільки питання відшкодування моральної шкоди від МТСБУ потерпіла бажала вирішити в позасудовому порядку і відповідно подала заяву про залишення позову в цій частині без розгляду ( т. 2, а. пр. 54).
При визначенні розміру відшкодування суд врахував вимоги розумності і справедливості. Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. За нормами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Згідно до ст. 261 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моральна шкода має бути сплачена страховиком у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд першої інстанції виходив з того, що в результаті ДТП загинув рідний син позивачки та потерпілої, в зрілому віці, самодостатній чоловік, який працював, мав сім'ю, дружину, виховував сина, характер та час моральних і душевних страждань потерпілої не має обмеження в часі, вона пережила і переживає психологічні страждання вже тривалий час. Набуті нею негативні емоції, душевний біль, туга, від дій обвинуваченого, порушені її нормальні життєві зв'язки, вона дотепер терпить великі душевні страждання, змушена докладати значних життєвих зусиль для організації свого життя. У ДТП з вини обвинуваченого загинула і її невістка, як рідна і дорога їй людина, з якою мала доброзичливі відносини і гарне ставлення. Все це ускладнилося і тим, що вона виховує і внука, який перебуваючи пасажиром в автомобілі Chevrolet Aveo, теж отримав тілесні ушкодження і наразі вона займається його вихованням і утриманням. Її пригнічує і болить те, що син був гарним батьком, любив сім'ю, матеріально забезпечував її, і хлопчик мав зростати у батьківській любові і турботі, навчатися у шкільному закладі із високим рівнем розвитку, а не сільського типу, розвиватися шляхом участі в додаткових гуртках, мати дитячі розваги, чого вона не в змозі забезпечити за місцем свого проживання. Все наведене змінило сутність життя, яке фактично втратило сенс. Зруйноване їх з чоловіком генетичне родинне дерево. Виходячи з меж заявленого позову, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, враховуючи відшкодування обвинувачем частково шкоди добровільно, право на отримання страхової виплати від страховика, місцевий суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_10 та стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, на її користь 1000000 грн.
Апеляційний суд з таким розміром відшкодування моральної шкоди та його обґрунтуванням погоджується, вважаючи судове рішення повністю обґрунтованим в цій частині, оскільки суд першої інстанції переконливо мотивував чому він дійшов саме такого висновку.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд обґрунтовано та доречно вважав можливим застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.
Що стосується проведення автотоварознавчої експертизи, то на переконання апеляційного суду, суд дійшов вірного висновку про те, що вартість проведення автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості автомобіля, яка підтверджується копією квитанції № 002189 з підписом експерта-автотоварознавця ОСОБА_15 , є обґрунтованою, оскільки об'єктивно підтверджується письмовими доказами у справі, а тому місцевий суд дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої судових витрат у розмірі 1500 грн. за оплату товарознавчої експертизи автомобіля.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» враховує, що порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком врегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Обов'язок відшкодування шкоди, завданої ДТП, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини. Застосування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Цивільний позивач та потерпіла ОСОБА_7 подала заяву про залишення позову до МТСБУ без розгляду, а тому суд першої інстанції на цій підставі ухвалив рішення про залишення без розгляду її позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди, які були пред'явлені до МТСБУ.
Таким чином, при вирішення цивільного позову суд першої інстанції врахував всі обставини та визначив розмір грошового відшкодування виходячи з характеру кримінального правопорушення, глибини хвилювань потерпілої, інших обставин по справі та визначив остаточні суми, які підлягають стягненню з обвинуваченого, виходячи із сукупності вказаних обставин з урахуванням вимог розумності та справедливості, встановлені ст. 23 ЦК України і підстав для скасування вироку в частині вирішення цивільного позову та направлення на новий судовий розгляд в цій частині в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд не вбачає. Крім того, при даних обставинах, враховуючи що розмір моральної шкоди та інші суми не впливають на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію, апеляційні вимоги щодо направлення на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства не відповідають процесуальному закону.
Як вбачається з вироку суду, вирішуючи питання щодо суб'єктного складу при розв'язанні позову, суд проаналізував судову практику, а саме судові рішення Верховного Суду та правильно їх застосував, тому що вони стосуються саме тих обставин та правовідносин, які були встановлені в даному кримінальному провадження, а посилання обвинуваченого в апеляції на інші судові рішення не є релевантними.
Вирок суду в цій частині є законним та обґрунтованим, а відтак посилання в апеляції обвинуваченого на те, що вирок стосовно нього в частині невірного вирішення цивільного позову, зокрема в частині визначення суб'єктного складу учасників, з яких підлягає до відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_7 матеріальна та моральна шкода - до задоволення не підлягають, тому що суд з цього приводу зробив вірні та обґрунтовані висновки із зазначенням чому він дійшов таких висновків і апеляційний суд погоджується з ними.
Крім того, суд встановив, що 2.08.2016 р. між потерпілою ОСОБА_7 та адвокатом Черкаського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації «Спілка адвокатів України» ОСОБА_12 , було укладено договір про надання юридичних послуг (т. 1, а. пр. 43), та згідно угоди обумовлено гонорар в розмірі 13000 грн., отримання визначеної суми підтверджено у судовому засіданні сторонами та підтверджено відповідними документами (т. 1, а. пр. 44, 45). В подальшому, у зв'язку з апеляційним оскарженням вироку суду та новим судовим розглядом, такі витрати на час закінчення слухання склали в загальному підсумку 23000 грн., що відповідає ст. 124 КПК України та ст. 137 ЦПК України. Наявність наданих стороною позивача доказів, які містяться у матеріалах справи, дала можливість суду перевірити та визначити відповідність понесених стороною витрат наданій правовій допомозі. З урахуванням вищевикладеного та вимог діючого законодавства, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог потерпілої ОСОБА_7 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 23000 грн. і з таким висновком також повністю погоджується суд апеляційної інстанції.
Також, за матеріалами кримінального провадження були понесені процесуальні витрати за проведення судових експертиз, згідно довідок вони склали: № 19/124-8229 від 31.08.2016 р. в сумі 703 грн. 68 коп.; № 19/124-8376 від 6.09.2016 р. в сумі 703 грн. 68 коп.; № 19/124-8424 від 7.09.2016 р. в сумі 2116 грн. 96 коп. та акту здачі-приймання висновку експерта №18521/16-52 від 23.02.2017 р. в сумі 7428,00 грн., акту здачі-приймання висновку судового експерта № 866-16 від 28.09.2016 р. в сумі 2643,00 грн., які місцевий суд обґрунтовано стягнув з обвинуваченого на користь держави у зв'язку з ухваленням обвинувального вироку щодо нього на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України, оскільки у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання та скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову. Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б були безумовною підставою для зміни або скасування судового рішення, апеляційний суд не вбачає. Підстав для зміни вироку, передбачених ст. ст. 409 та 414 КПК України, апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 до задоволення не підлягають, а вирок місцевого суду стосовно нього є законним та обґрунтованим та не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 405, 407 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Городищенського райсуду Черкаської обл. від 30.10.2023 р., яким ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді